«В Кракові не відчувалося польського шовінізму до того ступеня як на етнографічних українських землях і не було такої ненависті до українців. Навпаки можна сказати що стосунки поміж українцями та поляками в повсякденному житті були не найгіршими, атмосфера не була отруєна парами їдучої завзятості. І це при тому, що у Кракові виходила найбільш «україножерна» газета, уславлений «Ілюстрований Щоденний Кур’єр» Жилося тут спокійніше і безпечніше».

Ф. Семаківський

Народна меншина

Станом на 1892 р. у Кракові проживало біля 2000 осіб греко-католицького віросповідання - більшість з яких становили українці. «Було гарно! - писав згадуючи «Український Краків», перед 1914 р. Богдан Лепкий. Перелом ХІХ та ХХ ст. характеризувався пожвавленням національної консолідації європейських народів, що не мали своєї державності. Українці не становили виключення. Тож і у Каркові місцеве українство поступово підвищувало свою самосвідомість, та консолідується навколо греко-католицькою церкви, яка на той час вже має яскраво виражену національну приналежність. А згодом в освітніх закладах, чи то Ягелонському університеті, чи то Краківській художній академії виникали кола-громади українських студентів. Підвищення рівня свідомості краківських українців призвело до створення краківської філії «Просвіти». Краківська атмосфера впливала на формування таких постатей, як Василь Стефаник та Богдан Лепкий та виховувала плеяду українців готових битися за свою Батьківщину спочатку в рядах УСС а потім ОУН. Зауважимо, що частина українців, таких як Микола Зиблікевич, проголосила, що вона є русинами лише з походження, і конструктивно діяла в межах польського культурного середовища.

Яскраве, а інколи й трагічне, життя краківських українців залишило по собі в давньому місті над Віслою чимало слідів, якими ми запрошуємо Вас прогулятися у другій частині «Кракова для українця».

Мер Кракова

Пам’ятник йому стоїть чи не в самому серці Кракова на площі Всіх Святих (pl. Wszystkich Swietych). Якось під час свого першого візиту до міста, я поспішаючи до Вавелю ледачо вцілив у нього фотоапаратом та зробив, як видавалося, фото чергового місцевого діяча. Покаяння прийшло потім, коли підписуючи фото (гарна звичка, яка закріплює знання про місця ваших мандрів) я довідався, що це пам’ятник українцеві – мерові Кракова Миколі Зиблікевичу. Він був яскравим представником тої частини українців, яка активно полонізувалася і з головою поринала в життя тогочасного польського суспільства. Сам він вважав себе українцем (русином) за походженням, але поляком за духом.

Портрет Миколи Зиблікевича кисті Я. Матейки, 1887 р. можна оглянути в галереї польського живопису в оновлених Сукенницях

Народився Микола Зиблікевич 28 листопада 1823 р. у Старому Самборі у родині кожум’яки. Він закінчив філософський факультет Львівського університету, а потім прослухав лекції права в Ягелонському університеті. З 1861 р. був депутатом до місцевого сейму, у 1866 р. членом міської ради, а впродовж 1874-1881 рр. мером Кракова. В цей час він з великою енергією віддався продовженню змін міста, започаткованих Юзефом Детлом, а також став ініціатором нових проектів, таких як фундація Крипти заслужених на Скалці чи зібрань Національного музею в Кракові. Поляки високо оцінили його діяльність, про що свідчить і згаданий пам’ятник.

Пам'ятник меру Кракова Миколі Зиблікевичу знаходиться на пл. Всіх Святих

Помер Микола Зиблікевич 16 травня 1887 р. у Кракові і похований на Раковицькому цвинтарі. Він вважав себе поляком, тож нагробок його підписаний польською мовою. В наступних частинах нашої мандрівки «українським» Краковом, ми ще будемо мати нагоду відвідати Раковицький цвинтар, тож при нагоді можна згадати там і про місце останнього спочинку цього нашого славного земляка.

Могила М. Зиблікевича на Раковицькому цвинтарі в Кракові

Місце поховання М. Зиблікевича на Раковицькому цвинтарі

Хрестовоздвиженська греко-католицька церква і парафія св. Норберта

Неподалік від пам’ятника Зиблікевичу в кінці вул. Вісляної (№ 11, ul. Wislnа 11) в будівлі, що породжує асоціації з романським замком, розташовується греко-католицька церква та парафія св. Норберта, що від самого свого створення була і до нашого часу залишається центром української громади Кракова. Початки парафії та греко-католицької церкви тісно пов’язані з Ягелонським Університетом. Реформа системи освіти здійснена Комісією народної освіти не тільки надала церковним орденам право здійснювати освітню діяльність, але одночасно зобов’язувала їх висилати кандидатів на педагогічне навчання. Цей обов’язок стосувався і міцно латинізованого ордену Василіан. У 1788 р. по касації філії монастиря бернардинців по вул. св. Яна, 6, його будівлі були передані василіанам. Це був початок української парафії у Кракові.

Цікаво, що з 1784 р. при Краківський академії (суч. Ягелонському університеті) був свій греко-католицький священик, який забезпечував релігійні потреби студентів цього визнання. Втім, де відбувалися ці служби не зрозуміло. Після ІІІ розділу Польщі Краків відійшов до Австрії, тож церква василіан припинила субсидуватися з Варшави. Зважаючи на це її будівлі продали з торгів, а приміщення перебудовувалися та змінювали призначення. Наразі тут по вул. св. Яна, 6. знаходиться Краківський кіноцентр АРС.

Будинок по вул. св. Яна (Sw. Jana), 6, де розміщувалась перша греко-католицька парафія Кракова

Василіани шукали нові можливості для богослужінь. Відомо, що 23 серпня 1797 р. о. Флоріан Кудрієвич клопотав про це у влади. У 1801 р. було визначено для цього каплицю Матері Божої Болесної при костелі краківських францисканців на вже згадуваній площі Всіх Святих (pl. Wszystkich Swietych 5).

Певний час краківські греко-католики тулилися у францисканців в каплиці Матері Божої Болесної

26 лютого 1808 р. віддано василіанам скасовану в 1802 р. філію монастиря сс. Норбертіанок з Сальватора при вул. (Брамі) Вісляній (де зараз вона і знаходиться). Зрештою василіанам було передано храм та одноповерхову будівлю. Хоча св. Норберт не значиться в греко-католицьким календарі і церква набула з 1855 р. нової посвяти, як Хрестовоздвиженська, тим не менше парафія продовжувала називатися старою назвою. Пожежа 18 липня 1850 р. знищила церкву, яка після відновлення перейшла до Перемишльської диоцезії. З 1887 р., у зв’язку із створенням студентської «академічної громади», парафія опікувалася її членами.

У 1885-1887 рр. церква була відреставрована і набула вигляду типового православного храму. Початково було заплановано виконати тут розписи в дусі каплиці св. Хреста у Любліні, але коштів на реалізацію цього наміру не вистачило. Також зведено спроектований Тадеушем Стрієнським бетонний іконостас з 34 образами, які за проектами Я. Матейка намалював його учень Владислав Росовський. Б. Лєпкий писав про свої враження від церкви та іконостасу: «Зараз першої неділі пішов я до церкви. Вона була вже відновлена. Мала величавий іконостас, зготовлений по проектам Яна Матейка, цікавий не лиш своїми образами, але й тим, що був не з дерева, а мурований. Я дивився на іконостас і слухав хору невеличкого, але добре зіспіваного». Якщо матиме час відвідайте духовний центр української громади Кракова та помилуйтеся цим чудовим твором мистецтва, як милувався ним Б. Лепкий та багато інших наших співвітчизників.

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви, старе фото

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви, сучасне фото

Просвіта

Далі вирушимо на вул. Ягеллонську, 11 (ul. Jagiellonska), щоб ознайомитися з установою, що почала забезпечувати культурні та освітні, а також соціальні потреби українців у Кракові, посилюючи впливи греко-католицької парафії. Такою установою стала, утворена 30 грудня 1894 р. українськими студентами і залізничними працівниками, філія товариства «Просвіта».

Будинок краківської філії «Просвіти»

Однією з її завдань вказаних у статуті була організація того, щоб українці на чужині мали власний прихисток та дім. Краківська просвіта зібрала майже всіх українських мешканців Кракова і функціонувала без перерв, аж до 1918 р., коли після вибуху польсько-української боротьби за Львів її діяльність перервала польська поліція. Священики парафії св. Норберта старалися чувати над моральним рівнем Просвіти. Філія організовувала лекції, дружні зустрічі, тут функціонувала бібліотека, а з 1898 р. розпочато навчання української мови для дітей. Окрім того товариство присуджувало невеликі стипендії для українських студентів, також взяло під опіку українську промислово-ремісничу бурсу в Новому Сончі. «Просвіта» організовувала культурні заходи, які притягали не тільки українську, але й зацікавлену польську громадськість. Зокрема проводилися концерти на честь Тараса Шевченка. Особливою популярністю користувалися вони у 1895 та 1902 рр.

В будинку по вул. Ягеллонській, 11 досі панує характерний для перелому ХІХ-ХХ ст. дух. Читальня знаходилася на другому поверсі за цими дверима

Українці в Яґеллонському університеті

Від самого початку в Яґеллонському університеті навчалось багато українців (згадаймо що у XV ст. студентом і професором Яґеллонського університету був Юрій Дрогобич, див. http://h.ua/story/344503/). За австрійських і польських часів сотні українців закінчили Яґеллонський університет. В XIX ст. на теологічному факультеті Яґеллонського університету викладали Ф. Кудревич, Л. Лаврисевич та інші. У Кракові українці вивчали переважно медицину (з 1889 р. професором медицини був Валерій Яворський; 1848-1924), а також інші предмети.

Колегіум новум по вул. Голенб`я, 24/1 (ul. Gołębia) пам’ятає українських студентів Ягелонського університету

Наприкінці XIX ст. українські студенти Яґелонського університету заснували Академічну Громаду (а в 1920-х рр. - Українську Студентську Громаду в Кракові, яка у 1930 р. нараховувала близько 400 студентів). У Яґеллонському університеті навчалися такі особистості, як В. Стефаник, К. Гриневичева, І. Прийма, Р. Яросевич, В. Старосольський, В. Вітошинський та багато інших.

В. Стефаник і Б. Лепкий

З Краковом пов’язаний також етап життя та діяльності В. Стефаника. По закінченні Дрогобицької гімназії він також вступив до медичного факультету Краківського Університету (1892). У Кракові В. Стефаник на довгі роки заприязнився з польським лікарем і культурним діячем В. Морачевським. Приятелювання з ним, а також дружні стосунки з плеядою письменників «Молодої Польщі» (зокрема з С. Пшибишевським), В. Орканом та інші відкрили В. Стефанику, за його власним висловом, «дорогу в світ». Про цей період ми згадаємо під час огляду відомої у Кракові кав’ярні «Яма Міхаліка» (Флоріанська, 45; Floriаnska).

Кав’ярня «Яма Міхаліка» - місце зустрічей В. Стефаника і Б. Лепкого з творцями „Молодої Польщі", Флоріанська, 45

Багато працюючи над своєю загальною освітою і знайомлячись з сучасною йому західноєвропейською літературою, Стефаник поступово втрачав зацікавлення медициною і зрештою у 1900 р. залишив університет.

Будинок на вул. Аріанській, 1 у Кракові, в якому на третьому поверсі жив Василь Стефаник

Також оглянемо пам’ятки пов’язані з довоєнним етапом діяльності класика української літератури Б. Лепкого. Він з’явився у Кракові 1899 р. після відкриття в Ягеллонському університеті (м. Краків) лекторату української мови та літератури на запрошення викладати ці предмети. Одночасно він працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії св. Яцка у Кракові, як доцент «виділових курсів» для вдосконалення кваліфікації вчителів.

Третя гімназія ім. Яна Собеського і досі знаходить по вул. Яна Собеського, 9

Гімназія св. Яцка містилася по вул. Сінний (Sienna), в будівлі колишнього монастиря домініканців. Домініканці повернули собі ці будинки лише в кінці 90-х рр. ХХ ст. Зараз тут розміщується бібліотека та навчальні аудиторії монастирської семінарії

Б. Лепкий також активно співпрацював з літературним об'єднанням «Молода Польща», заприязнився з польськими письменниками С. Виспянським, В. Орканом, К. Тетмаєром та ін. Він також був одним із засновників (1901) і активним учасником «Слов'янського Клубу», що видавав часопис «Swiat slowjanski» (Краків, 1905-1914); у ньому Б. Лепкий упорядковував постійні рубрики «Руська хроніка» і «Огляд руської преси». Але 1907 р. припинив співпрацю з виданням через політичні розібжності з редакцією. Того ж року виступив з ініціативою збирання коштів на народні школи та написав з цією метою відозву-заклик.

Б. Лепкий і В. Стефаник, 1890 р.

Б. Лепкий співпрацював з товариством «Рідна Школа» щодо видання дитячої літератури, підручників та читанок; укладач читанки для народних шкіл (Львів, 1904), куди увійшли і його твори. Він також був членом управи (заступником голови) краківської «Просвіти», читав лекції з української літератури і культури, ввів у традицію постійні Шевченківські академії. Його прізвище знаходимо серед організаторів краківського вечора до 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, вечорів, присвячених М. Шашкевичу, І. Франкові, М. Лисенку, В. Стефаникові та іншим видатним українцям.

У краківському помешканні Лепких бували В. Стефаник, М. Яцків, О. Луцький, К. Студинський, М. Бойчук (створив портрет Б. Лепкого, 1909 р.), О. Курилас, О. Новаківський, К. Трильовський, В. Липинський, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, Ф. Вовк, М. Жук та ін.

Помешкання Б. Лепкого знаходилося приблизно тут по вул. Зеленій (не збереглося)

Цікаво, що особливо «працьовитим» Лепкий став після смерті батька, коли потрібно було допомагати матері піднімати чотирьох молодших дітей (а в Богдана уже й свої були на той час). Для Лепкого, вихованого в родині націоналістів, патріотизм не був просто красивим словом (до речі, про це виховання він дуже добре розповідає у «Казці мойого життя»). Бажання допомогти всім співвітчизникам і підтримати культуру іноді навіть шкодило сімейству Лепких. Так у Кракові, в їхній квартирі весь час жив хтось із митців, у яких не було грошей на житло й т.д. Ті, хто не жив там, знали, що можуть прийти, щоб поїсти. Про щедру душу Лепкого знали всі. Найгірше доводилося дружині Лєпкого – Олександрі, бо, як порядна хазяйка, вона мусила всіх пригостити, а грошей не вистачало навіть на родину. Але така гостинність теж сприяла популярності Лепкого. Як і видання українських класиків, лекції з літератури, прочитані воякам та багато іншого. Весь час для людей, серед людей. Схоже, для Богдана Лепкого така активна діяльність, повсякденне спілкування з молоддю й культурними діячами були просто життєво необхідними.

Портрет Б. Лепкого роботи М. Бойчука

Митці

Колишня школа малюнку та живопису, перетворена Я. Матейкою в Краківську Академію Образотворчого Мистецтва (на пл. Яна Матейки, 13, pl. Jana Matejki) стала місцем становлення нових українських та польських українофільних художників.

Краківська Академія Образотворчого Мистецтва

Серед професорів образотворчого мистецтва в академії найбільший вплив на українських студентів мали в той час Леон Вичулковський та Ян Станіславський (народжений в Україні). Смерть останнього залишила без керівника кафедру живопису аж до 1920 р. Імпресіонізм та наявна в творчості обох художників українська тематика на думку Дем’яна Хорняткевича призвели до появи в їх колі багатьох українців.

Л. Вичулковський, «Наталка», 1895 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

Я. Станіславський, Вулики на Україні, 1895 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

Серед українських «краківських» художників можна згадати індивідуальності такого класу як О. Новаківський (вчився у 1892-1903 рр.) та О. Курилас (1895-1900). Але точно встановити скільки українців навчалися в академії не вдається. Станом на 70-х рр. XIX ст. до 1918 р. Д. Хорняткевичу вдалося розкушкати прізвища 81 українського студента, що навчався тут.

З творами польських митців українофільного напрямку можна ознайомитися у галереї в оновлених Сукенницях – філії Національного польського музею.

Ю. Хелмонський (1849-1914) «Дністер в ночі», 1906 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

В. Прушковський (1846-1896), Русалки, 1877 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

Й. Брант (1841-1915), Переправа через Дніпро, 1875 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

Я. Матейко, Вернигора, 1884 р., збори галереї в оновлених Сукенницях

(Далі буде)

У роботі використано матеріали путівника «Український путівник по Польщі» С. Семенюка, фотографії з мережі, зокрема Вікіпедії, http://pl.wikipedia.org/wiki/Muzeum_Narodowe_w_Krakowie, (у зв’язку з недоступністю ряду пам’яток для фотографування), а також наступні джерела:

В. Мокрий, Україна Василя Стефаника (Ukraina Wasyla Stefanyka (Krakw 2001); http://krakow.cerkowgr.pl/index.php?option=com_content&task=view&id=53&Itemid=69.

В. Мокрий, Між Русовом і Краковом Василя Стефаника Дорога до Слова http://www.nestor.cracow.pl/Wydawnictwo/ms_08/039_moky_stefanyk_ua.htm

Перемишль http://sobor.cerkiew.net/artykuly_pliki/Page313.htm

http://www.sztukpuk.art.pl/documents/428.html

http://www.nestor.cracow.pl/Wydawnictwo/ms_03/018_krakiw_w_oczach.htm

Науковий співробітник історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.