Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Кривавий перелом
Отаман Юрко Тютюнник уважно вдивлявся в обличчя 24-річного чекіста Сергія Каріна-Даниленка, який сидів навпроти нього. Зовсім недавно вони бачилися за цілком інших обставин — у Повстансько-партизанському штабі, де "зв’язковий отамана Новицького” інформував Тютюнника про райдужні перспективи повстанського руху в Україні. І от нова зустріч — у кабінеті голови ҐПУ УСРР Всеволода Балицького. Нарешті генерал-хорунжий мовив: "Перед ким можна схилити голову, так це перед ЧК. Добре працює...”

Артист у шкірянці

Сергій Карін-Даниленко

Сергій Карін-Даниленко

Сергій Даниленко народився 1898 року в селі Високі Байраки на Елисаветградщині (тепер Кіровоградська область). Батько — селянин-бідняк, мав 15 діток і десятину ріллі, учасник російсько-турецької війни 1877—1878 років. До гімназії хлопчину не взяли; 1919-го вдалося закінчити реальне училище в Елисаветграді. Але й працювати за спеціальністю не довелося: 20-літній юнак добровольцем пішов у Червону армію. На бронепоїзді "Смерть білим” брав участь у боях із денікінцями, махновцями та численними "батьками”, чия політична орієнтація важко піддавалася визначенню. За декілька місяців червоноармійця звалив тиф. Сергія ледве встигли сховати від білих карателів, які помстилися, підпаливши батькову садибу.

З приходом червоних у рідне село Сергій разом з акторкою Алісою Вербицькою організував у покинутому панському маєтку аматорський театр. Тут їх і заарештувала за доносом провокатора місцева ЧК. Даниленку, можна сказати, пощастило: його не стратили як приховану "контру”. Більш того, виправданий арештант сподобався людям у шкірянках, і в січні 1921-го він опинився в їхніх лавах. Перш за все, для конспірації йому довелося стати Каріним.

У ЧК Сергієві доручили роботу, пов’язану з протидією повстанському рухові, який розгорнули прибічники української державності — петлюрівці. Першими місцями служби стали Елисаветградська, Миколаївська, Київська губчека. Якось на вулиці Карін зустрів знайомого з реального училища — тепер студента Київського інституту народної освіти (колишній Університет св. Володимира). Той довірився однокашникові й повідомив, що бере участь у діяльності підпільної Української військової організації. Запропонував і Даниленку вступити до неї. Керівники ЧК схвалили ідею: Карін укорінився в підпілля й незабаром набув там неабиякого авторитету (позначилися здібності до рольової гри й інтелект).

У штабі отамана

Тогочасним ворогом №1 українських чекістів був генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник, який створив у Львові Повстансько-партизанський штаб (ППШ) для координації дій антибільшовицького руху й підготовки всеукраїнського повстання. Штаб засилав емісарів, підтримував боєздатність збройних сил УНР у таборах на теренах Польщі й Румунії.
ҐПУ УСРР склало план, як виманити Тютюнника в Україну й арештувати (Тут і далі найменування оперативних заходів і псевдоніми агентів змінено. — Авт.). Вузловими пунктами операції стали такі: впровадити в оточення генерала своїх людей і переконати його в наявності на території УСРР потужного підпілля, що потребує відповідного керування.

Каріна-Даниленка у вересні 1921-го направили до штабу отамана від імені повстанського ватажка Новицького, що діяв на Елисаветградщині. Три тижні провів розвідник у стані Тютюнника, просунув потрібну "дезу” й зібрав інформацію про плани ППШ. Контррозвідці УНР і польській дефензиві так і не вдалося його "розкусити”. Повернувшись до Новограда-Волинського, Сергій повідомив, що готується вторгнення формувань генерал-хорунжого Василя Нельговського; 23 вересня повстанців зустріли й розгромили заздалегідь зосереджені сили червоних. На підставі добутих розвідником даних наприкінці жовтня й на початку листопада кіннота Віталія Примакова та Григорія Котовського завдала поразки загонам полковника Палія на Хмельниччині й генерал-хорунжого Янченка на Житомирщині (відповідно 880 і 900 шабель). Тільки на Волині повстанці втратили понад 250 осіб убитими й більш як 500 потрапили в полон. Нагородою Каріну став золотий годинник; розвідника перевели до центрального апарату спецслужби.

А до Тютюнника вміло підвели негласного помічника чекістів Задунайського — колишнього повстанського командира. Отамана вдалося переконати, що в Україні діє підпільна "Вища військова рада”. Проти ночі 17 червня 1923 року Тютюнник у супроводі Задунайського відбув на нараду з її "керівництвом”. На радянському березі Дністра отамана схопили прикордонники, які імітували повстанців. Потрясіння було таке велике, що безстрашний генерал, знепритомнівши, повалився на пісок і не одну годину перебував у шоковому стані. У 1929-му, використавши арештанта в пропагандистських цілях, Тютюнника розстріляли...

Особливі завдання

Двадцяті-тридцяті роки увінчалися неабиякими успіхами розвідки радянської України. Було б неправильно й несправедливо думати, що працівники спецорганів лише фальсифікували справи й боролися проти уявних "ворогів народу”. Серед тих, хто віддано служив справі революції, було чимало професіоналів таємного фронту. Велися класичні оперативні ігри з іноземними розвідцентрами й антирадянською еміграцією, що була з ними пов’язана. Приміром, опергра з румунською політичною еміграцією "Вітальня” (1926—1935 рр.), в якій брав участь кваліфікований розвідник під псевдонімом Цензор, а для зв’язку використовували його дружину (Ксенію) і сестру (Марію).

За доносом зрадника 16 листопада 1935-го Цензора заарештувала сіґуранца. А наступного року його вбили "під час спроби втекти”; тіло кинули в Дністер. Прикордонники НКВД поховали загиблого з почестями. Оперативна гра допомогла викрити 76 агентів іноземних спецслужб та емісарів закордонних центрів, створити власні позиції в них, зібрати інформацію про розвіддіяльність проти СРСР з теренів суміжних держав Східної Європи.

Протягом 1931—1934 років Даниленко виконував важливе завдання за кордоном, проникнувши в центри політеміграції. Згодом брав участь у розробці операції "Пастка”, під час якої знешкоджено двох емісарів-терористів РОВС (рос. — Русского общевоинского союза). Відгуки про розвідника — як про найкращого спеціаліста. Але настав трагічний 1937-й... Каріна заарештували 27 серпня й етапували до Москви, де йому судилося пройти всі кола слідчого пекла. Сусіда по камері Михайло Олександровський радив Сергієві Тарасовичу: "...краще дай свідчення, нехай розстріляють нормально”. Колишньому начальникові Управління пожежної охорони НКВД УСРР слідчий з порога заявив: "Нас не цікавить, винний ти чи ні, але зараз така політична обстановка, що раз тебе заарештовано, виходить, ти ворог. Давай свідчення на себе й інших. Іди й подумай, берися до роботи, інакше вб’ємо...”

Чекіста тримали в Лефортово й Бутирках 26 місяців — за обвинуваченням у так званій змові Балицького та створенні антирадянської націоналістичної організації (іронія долі!). Не раз підслідний писав звернення до Генерального прокурора та наркома. Усе марно. Звільнили Каріна тільки 22 жовтня 1939-го. Справу припинили за відсутністю складу злочину. Багатомісячні знущання в СІЗО й туберкульоз легенів далися взнаки: довелося йти на пенсію.

На початку Великої Вітчизняної Даниленко подав рапорт із проханням використати його оперативний досвід. Ветерана ввели в групу підготовки партизансько-диверсійних заходів. Він брав участь в обороні Сталінграда. До кінця війни мундир фронтовика прикрасили ордени Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, "Знак Пошани”, бойові медалі.

Миротворець

...Криваві наслідки конфлікту на заході України потребували виваженого політичного рішення. Уже в листопаді 1944-го представник підпілля, художниця Ярослава Музика передала "совітам” пропозиції про мирні переговори. Глава парторганізації УРСР Микита Хрущов санкціонував операцію "Перелом” (назва справжня. — Авт.). У ній Даниленко грав не останню в своєму житті роль представника уряду УРСР на переговорах.

Першого березня 1945 року на 130-му кілометрі шосе Львів — Тернопіль машину Даниленка та Головка (капітана Хорошуна зі Львівського УНКҐБ) зупинили умовним сигналом ліхтаря. За 12 кілометрів від дороги, на хуторі Конюхи Козівського району Тернопільщини радянських представників чекали начальник Військового штабу УПА Дмитро Маєвський і політреферент Яків Бусол, які прибули під охороною збройного "відділу особливого призначення”. П’ять годин тривали напружені консультації. Проте останнє слово було за керівництвом СРСР — якраз воно й не виявило доброї волі; і хоча були спроби відновити переговори, принаймні до квітня 1948-го, кровопролиття не вщухало ще довгих 10 років.

У 1947-му тяжко хворий полковник, який майже втратив зір, вийшов у відставку. Навчав молодих працівників, виступав з лекціями, розпочав роботу над книжками. Проте унікальний досвід Каріна-Даниленка ще раз повернув його на передову таємного фронту.

У березні 1953 року МВС СРСР очолив Лаврентій Берія. Його "намісником” в Україні став генерал-лейтенант Павло Мешик. Хоч останній і ненавидів "бандоунівців”, але послідовно обстоював ідею мирного врегулювання конфлікту. Різко критикував високих партчиновників за "перегини в ленінській національній політиці та колгоспному будівництві”, змінив 18 з 25 начальників УМВД. Дав указівку не виконувати смертні вироки членам ОУН, згортав збройні операції. Почався перегляд справ на засуджених підпільників і членів їхніх сімей, засланих як "бандпособників”. Уже тоді всерйоз порушувалося питання про відродження Греко-католицької церкви та повернення монастирів.

На часі було й поновлення переговорів. Мешик викликав Каріна-Даниленка й доручив саме йому підготувати послання лідерові руху опору Василеві Куку (Лемешу). До роботи відставник узявся з ентузіазмом. Підпіллю пропонувалося скласти зброю в обмін на життя, волю, соціальні гарантії. У листі мова йшла про можливість звільнення заарештованих і засланих, серед них митрополита Йосипа Сліпого, інших церковних ієрархів. Послання, повний текст якого не зберігся (хоча Леміш свого часу його одержав), свідчить про неабиякі дипломатичні здібності Каріна.

Неважко уявити, скільки життів було б врятовано, якби втілився миротворчий задум. Даниленко відіграв би помітну роль у цій справі, до того ж роль цілком щиру. Та після арешту Берії його незавидну долю (розстріл) розділив і "український намісник”. У Карпатах далі гриміли автоматні черги, а Каріна тягали по кабінетах слідчих, вимагаючи зізнань про дії "ворога народу Мешика”. На щастя, непоправного не сталося й цього разу...

Сергій Карін-Даниленко помер у Києві 1985 року.

Сергій Шевченко, Дмитро Вєдєнєєв
(з книги «Українські Соловки»)
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (15.04.2011)
Переглядів: 633 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (130)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz