МИ, НАЩАДКИ ТВОЇ, ОТАМАНЕ!

      Іще зовсім недавно ім’я останнього кошового отамана Січі Запорозької Петра Калнишевського було відоме лишень вузькому колу істориків. Для широкого загалу на це ім’я було накладене «табу», як і на сотні імен інших уславлених особистостей, пов’язаних із волелюбством, непокорою, українським патріотизмом.      

      Нині  ім’я славного Кошового Запорозької Січі  все яскравіше  проступає з каламутної ріки часу.  Одними із перших, хто вголос заговорили про Петра Калнишевського ( іще до проголошення української незалежності) були земляки легендарного Калниша. Серед них – тодішній голова Роменського райвиконкому Сумської області, а нині – голова ДАК «Хліб України», голова Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського Іван Рішняк.

    Іван Миколайович люб’язно погодився надати інтерв’ю кореспонденту журналу  «Музеї України».

Кор:  -  Чи безпечним було в  радянські  часи  піднімати із небуття ім’я Петра Калнишевського?

І. Рішняк:

- Якщо я скажу, що це віталось на усіх рівнях – буде неправдою. Хоча з іншого боку – це вже були часи «Горбачовської перебудови» і в Україні стрімко наростали патріотичні настрої. Люди, як джерельної справжньої води, прагнули відкривати для себе замовчувані, заборонені сторінки нашої історії. З’явились перші публікації і про Петра Калнишевського із якими виступив відомий український письменник Данило Кулиняк. Саме його історичні розвідки і привернули увагу тодішньої місцевої влади і мою увагу зокрема.

     Найбільш активно  ж заговорили про  постать Петра  Калнишевського після  того, як його  найближчий земляк Віктор Ющенко виборов Президентську булаву. І не лишень заговорили, а й почали підтверджувати справами.  Символічно, що Калнишевський  повернувся в Україну, передусім, духовно, коли  в 2006 році в його рідному селі Пустовійтівка Роменського району  за сприяння Президента України В. А. Ющенка було піднято з руїн Свято-Троїцький храм, якого Калнишевський збудував власним коштом у 1773 році. До слова,  мало хто знає, що Петро Калнишевський  за власні кошти спорудив з десяток  церков  по всій     Україні.

    На Роменщині в селі Пустовійтівка окрім відбудованої церкви відкрито також музей Петра Калнишевського, нині розгортається експозиція старожитностей… Словом, нині земля, де закопана пуповина Калнишевського його шанує і гордиться своїм земляком.

    Як безцінний раритет зберігається у Роменському краєзнавчому музеї Євангелія, подарована Калнишевським своїм землякам – прихожанам  Свято-Троїцького храму.

Кор: - Що Вас спонукало утворити благодійний Фонд імені Петра Калнишевського?.

 І. Рішняк -   Метою створення і діяльності Всеукраїнського благодійного фонду імені Петра Калнишевського, який я очолюю,   якраз і є долучити громаду до відкриття Україні образу Калнишевського. Так, у Пустовійтівці ще в 1991 році було встановлено перший в Україні пам’ятник П. Калнишевському, авторами якого є заслужені діячі культури України В. Бородай та Р. Синько. Перед цим  пам’ятний знак Петрові Калнишевському ми відкрили на місці Покровської церкви в Ромні.

    Завдяки таланту і копіткій праці письменника і дослідника Данила Кулиняка  вийшли у світ багато публікацій, художніх творів, пісень, фільмів, радіопрограм про життя і діяльність Петра Калнишевського.  Чого варта лишень одна книга Д. Кулиняка «Од Калниша вісті», що побачила світ у 2001 році!.. Це – художня сповідь митця, це – біль у поєднанні не з плачем, а з волею, гордістю за славетного сина України, яким  для нас є Калнишевський…

    Особливої уваги заслуговують пісні  композитора і виконавця Теодора Кукурузи на слова Данила Кулиняка, у яких прославляється велич Останнього кошового…

   Вслухайтесь у ці слова:

      « Ми з тобою пройшли крізь облуди туман,

Крізь приниження й царську неволю…

Ми – нащадки твої, кошовий отаман,

Мужніх лицарів Дикого Поля!..»

Кор:  - Справд, небагато в Україні благодійних організацій, які можуть, окрім емоційного зізнання в любові до України запропонувати конкретні, дієві кроки…

І. Рішняк: -  Ми свою роботу дійсно бачимо в реалізації конкретниї проектів. За підтримки нашого благодійного Фонду підготовлено  два документальних фільми про  Петра Калнишевського… Нині, за підтримки Президента України В. А. Ющенка ми опікуємось виготовленням  художнього фільму про Останнього кошового отамана ( режисер О. В. Савельєв). Сценарій уже є, підбираються актори.  Навіть перші проби зроблено. Акумулюємо кошти. А їх, самі розумієте, треба немало. Тому користуючись нагодою, звертаюсь до всіх справжніх українських меценатів: відгукніться, долучіться до створення історичної правдивої картини про нашого славетного Кошового.

Кор:  - Іване Миколайовичу, давайте повернемось до самої постаті Калнишевського. Хто ж він, передусім:  талановитий організатор, воїн, будівничий?..

І. Рішняк – Висловлю свою особисту думку, після  прочитання багатьох архівних документів, історичних розвідок, спогадів його соратників… Виходить так, що Калнишевський передусім – Господар. Так. Як це не видасться для декого дивним. Не стільки воїн ( хоча в цьому також сумніву нема), а саме – Господар в найширшому, державницькому розумінні цього слова. Аби протидіяти роздачі українських земель російській аристократичній знаті  «из широкого царского плеча», Калнишевський  активно починає запрошувати  безземельне чи малоземельне українське козацтво  на постійне поселення за пониззя Дніпра, на території січових паланок… Він усвідомлював – свою землю можуть врятувати лише свої люди, по кореню, духу, ментальності. Як ви гадаєте, могло це подобатись найвищим правителям Петербургу ?!  Звісно, це їх дратувало. Будь яке єднання і накопичення української сили, не залежно військової чи трудової Російську імперію дратувало. Завжди. Тому, що в цьому бачилась  основна загроза  - ймовірність відокремлення українських земель і створення власної держави.

Кор: – Петро Калнишевський навчив козаків не лише бути успішними воїнами, а й успішними хліборобами, що налагоджували власний осілий спосіб життя і праці.

  І. Рішняк – Саме так. Створювались цілі  козацькі поселення з українськими школами, які мали напівдуховний, напівсвітський характер і прищеплювали любов до свого, рідного.  А ще при Калнишевському  – почалась активно розвиватись торгівля, яка йшла через Запоріжжя. Левову частку в експорті займало українське зерно.

    У маніфесті  Катерини ІІ від 3 серпня 1775 року, який  юридично оформив  руйнування  Запорозької Січі прямо було вказано, що «заводя собственное хлебопашество, расторгали они ( козаки) тем самое  основание зависимости их от Престола Нашего…». Це було по суті причиною заслання на Соловки і самого Калнишевського.

Кор:  – Чим живе Фонд імені Петра Калнишевського сьогодні?

І. Рішняк:

- Не так давно за нашою ініціативою  Петро Калнишевський, як мученик, що постраждав за інтереси українського народу  був канонізований  православною церквою Київського патріархату. Художник Дмитро Григоров виготовив кілька унікальних ікон Петра Калнишевського. Одну з них  ми урочисто передали прихожанам Свято-Троїцької церкви в села Пустовійтівка Роменського району.

       Також ми розробили і виготовили  Почесний Знак  Фонду –  «Хрест Петра Калнишевського», яким нагороджуємо людей, що роблять конкретний внесок,  як  у розбудову  української державності, так і в популяризацію історичної постаті Петра Калнишевського.

      Нещодавно член правління Фонду імені Петра Калнишевського Олександр Мельник  здійснив розвідки з пошуку автентичних нагород  Петра Калнишевського. І знайшов їх! Унікальні реліквії зберігаються   в одному з музеїв у США. Тепер  мріємо обов’язково їх представити і в Україні.

    У 2004, 2006 роках делегації від нашої держави побували на Соловках. Біля камери ув’язнення, в якій упродовж кількох десятиліть утримувався Петро Калнишевський  було урочисто встановлено бронзове погруддя Останнього кошового отамана Запорозької Січі. , а у Соловецький музей-заповідник передано вузлик  з рідною  землею Калниша із села Пустовійтівка на Сумщині, яка дала йому життя. 

     Нині  наш Фонд  спільно з редакційною колегією в складі  докторів історичних наук   А. Бойка, В.  Брехуненка, Ю. Мицика, Т. Чухліба,

завідуючого відділом музеїв і виставок Українського інституту національної памяті О. Кучеруком,  письменником  Д. Кулиняком  готує до видання Збірку документів «Петро Калнишевський: життя і діяльність». Вперше читачам буде представлено найбільш повне видання документів, пов’язаних з легендарним життям  Петра Калнишевського.

    На виконання Розпорядження Президента України Віктора Ющенка «Про заходи щодо вшанування пам’яті останнього Кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського»  у 2006 році відповідною Постановою уряду  пам’ятки архітектури Роменського і Недригайлівського районів Сумської області об’єднані в державний історико-культурний заповідник «Посулля».

Відтоді керівництвом держави започатковано проведення у Пустовійтівці  на Трійцю щорічного свята «Калнишева рада», яке вже набуло статусу Всеукраїнського.

Кор: А сподвижників у цій патріотичній  справі привернення Петра Калнишевського на Україну маєте?

І. Рішняк: Безумовно. Ми надіслали на адреси багатьох міськрад пропозиції про присвоєння імені Калнишевського вулицям чи майданам. І відгуки, я вам скажу лишень позитивні. Калнишевський – єднальна фігура.   Одесити, для прикладу, ( життя Калнишевського тісно пов’язане з цим краєм) утворили навіть свій, регіональний фонд імені Петра Калнишевського, який очолив В. С. Балух.  Нещодавно  одному із  чорноморських траулерів  риболовецької компанії «Капітан» ( генеральний директор В. О. Кобилянський)  присвоєне ім’я П. Калнишевського.  А  місцеві меценати, патріоти виношують ідею спорудження на Одещині пам’ятника  Кошовому отаману. В  реалізації цього проекту велику допомогу надає  народний депутат України П. А. Ющенко.  Іменем Калнишевського  також називаються прикордонні застави, школи, інші мистецькі заклади.  Велика роль у поверненні імені Калниша і патріотичному вихованні належить також  нашому українському козацтву.

Словом, робота зроблена, робота  триває. Планів багато. А постать Петра Калнишевського зобов’язує здійснювати нові й нові проекти, задуми, які, безумовно, вливаються у велику потужну ріку національного відродження українці.