Міноборони покриває агентуру терориста Гіркіна?
Той факт, що Україна опинилася у вогні путінської військової агресії накладає відбиток на все решту–як на життя країни, так і кожного з нас.
Багато життів українських захисників вже віддано за збереження Української держави.
Цей час як ніколи мобілізував Дух, Пам'ять та нашу Історію.
Причому відбулося це не з якогось примусу, а за природною потребою насущного дня.
На сьогодні вже ніхто не може недооцінювати роль
культурного складника в боротьбі з ворогом.
І ворог про це теж добре знає!
Тому й робиться все можливе, аби нівелювати, позбавити, знищити все, що давало б наснагу й зміцнювало дух боротьби.
Проте, якщо опустити лірику, то в цей складний воєнний час урядовець від культури і віце-прем’єр В.Кириленко чітко визначив в контексті загальнодержавного й національного значення пріоритетні завдання й головні стратегії культури на період театру воєнних дій. Головним тут є патріотизм у боротьбі проти терористично-російських військ (епітетів для цієї нечисті можна добирати безліч).
Кадрові перестановки і колізії, що відбувалися в національних закладах культури в останні роки правління «недолегітимного» Януковича поступово виправляються, фахівці від культури поступово повертаються на свої місця,чим викликають неабияке обурення в протилежних таборах, аж до гнівних
відозв до Міністра культури.
Але все відбувається так, як і має бути!- пише https://polsng
Зрештою, кожен національний заклад української культури має бути дійсногідною установою, а не філією кремлівської пропаганди,
що просто собі існує в своє задоволення на кошти українських платників податків! Котрі якщо інколи й захочуть відвідати якийсь музей, то мають кілька місяців поспіль ходити, аби поцілувати дверну клямку.
В даному разі мова йде про національний музей Міноборони, що в
Кріпосному провулку. Ще з 6 березня музей повністю (в черговий раз!) закритий «у зв’язку з підготовкою нової виставки». Коли та виставка буде–біс його знає!
Директор-реконструктор цього музею В.Таранець такі речі
ніколи не прогнозує. Дивним є те,що для підготовки однієї виставки
закривається повністю музей-а як же постійно діючі експозиції? Для тих, хто не в курсі (хоча про колізії довкола цього музею не знає хіба що лінивий!)–таких експозицій там не лишилося! Згадка про них є тільки у вигляді світлини на заставці музейного сайту, решта–суцільна «реконструкція» в стилі радянсько-сталінської «Красної Звєзди», яку все своє свідоме життя очолював В.Таранець.
До речі, з яких економічних підстав Міноборони дозволяє такі
«закриття» музею (та ще й у дні шкільних канікул) для українських
громадян? Лише для того, щоб абсолютно випадкові люди «творили» якийсь сумнівний музейний продукт?
Ми вже неодноразово писали про «особистість» директора
національного музею Міноборони, який, випадково потрапивши на цю посаду завдяки російському міністру Лєбєдєву з юридичними порушеннями, всупереч законодавчим нормам, чомусь продовжує там працювати.
Хоча з точки зору музейної практики складно назвати якісною роботою отой бардак,у який власне перетворено музей у рекордно короткі терміни.
Міноборони на всі публікації, листи й звернення небайдужих громадян України зайняло відверто страусячу позицію–нічого не бачу, нічого не знаю! Питається, де очі заступника Міністра відповідного напрямку, профільного гуманітарного департаменту? Відповідей на ці питання може бути дві–або тотальна непрофесійність, або ж... кругова порука від
зацікавлених осіб.
А якщо згадати, що директором гуманітарного департаменту трохи собі не став Селіванов, нині проти якого порушено
справу про тероризм, то стає зрозумілим, що все це неспроста.
Питання інформаторів-зрадників і агентів кремля неодноразово піднімалися в пресі і на телебаченні.
О.Скіпальський
(http://censor.net.ua/news/329856/v_ukraine_ne_idet_chistka_pravoohranitelnyh_organov_ot_agentov
_kremlya_ekszamglavy_sbu_skipalskiyi)
нещодавно наголошував на недостатності системного підходу в питанні очищення силових структур від таких запроданців. В телесюжетах окремих програм (серіал «Чорний список Української армії»А.Бабінець) ці антигерої (особливо з Міноборони) були детально названі поіменно і в списочок, з доданими фото і вбивчими фактами біографії. Періодично когось таки «виявляють». Хоча таких агентів та інформаторів середньої ланки ще ой як багато...!
Адекватної відповіді стосовно незаконного перебування В.Таранця в музеї Міноборони досі немає. Тобто фактично непрофесійна людина, далека від музейної справи та науки, не маючи законних юридичних підстав обіймати цю посаду ходить на роботу, отримуючи зарплатню з державного бюджету. Відбулося так тому, що міністр Лєбєдєв так «нашвидкуруч» звільнював директора В.Карпова, що до законодавства навіть ніхто не заглядав! Проте юридичні помилки необхідно виправляти.
Вся «бурхлива» діяльність В.Таранця на посаді директора музею–це
окозамилювання для керівництва Міноборони, під прикриттям якого
відбуваються інші речі. Для початку–це грабунок музейних фондів шляхом підмін і фальсифікацій. Адже сам Таранець і його оточення-колекціонери (а дехто–дрібні шахраї).
Це відбулося під документальним прикриття та з мовчазної згоди керівних осіб міністерства, яких можна зарахувати як співучасників.
До того ж під час «творення» в музеї виставок в стилі «павільйонних
декорацій кіностудії Довженка» з купою розвішаних лахів,відмивалися немалі бюджеті кошти спільно з ТОВ «Музейродини Шереметьєвих» (в Таранця жодна виставка без їхньої участі не обходиться!).
Нині з цього «букету» Таранцевих досягнень на музейній ниві вийшло два кримінальні провадження, на які керівництво Міноборони продовжує закривати очі!
Протягом 2014 року в пресі оприлюднювали факти зв’язків та тісного
співробітництва В.Таранця як з самим П.Лєбєдєвим (ще живе в народній пам’яті білявка Фурман в якості заступника Таранця!), так і з іншими представниками владної «регіонівської» (читай прокремлівської) верхівки С.Лєкарем, який був одним з керівників Таранцевого клубу «Красная Звєзда» та полюбляв на псевдо
параді покрокувати Хрещатиком з бутафорними медальками; В.Захарченком, С.Арбузовим, родичем Лєбєдєва генералом О.Шутовим, який теж постійно «тусувався» в «Звєзді». Такі зв’язки за один день не встановлюються і так само не розриваються, тут присутня чітка системність. І на ці факти слід нарешті звертати увагу як Міноборони, так й іншим відповідним органам.
Родзинкою «творчої» біографії Таранця є знайомство з терористом
-сепаратистом та водночас таким самореконструктором Гіркіним-Стрілковим, якого Таранець чомусь сором’язливо цурається. Хоча Гіркін, навпаки-ні, адже ж приїздив восени напередодні «майдану» до Києва на Таранцеву реконструкцію «Дайош Київ». Можливо вже тоді тренувалися в рамках путінського хворобливого бажання «даєш Київ за два тижні»?
Фото Гіркіна, до речі, з тих пам’ятних подій бачили вже всі бажаючі, навіть Міністра культури ознайомили з ними! Передавши їх на вивчення до Міноборони, логічної і зрозумілої відповіді щодо дій директора цього музею, так і немає досі.
Ще один «кадр» з когорти Таранцевого оточення–його заступник та
ідейно-реконструкторський соратник Я.Тинченко. Цей взагалі
говорить про знайомство з терористом Гіркіним ще з 1994 року. В своїх інтерв’ю
(http://politica-ua.com/kto-na-samom-dele-voyuet-na-vostoke-ukrainy
-vsya-pravda-o-strelke/)
 Тинченко навіть йому співчуває та ставиться з порозумінням щодо завоювання українських територій! Іншим ідейним натхненником Тинченка є О.Бузина. Ось, власне, такі особи займають посади
в національному закладі культури Міноборони. Просто без коментарів.
Щодо особи В.Таранця, то з огляду на весь «причіп» заслуг і трудової діяльності, має бути чітке рішення й позиція Міністра оборони щодо його відсторонення з подальшим звільненням з посади
в межах дії чинного законодавства.
Інакше виглядає так, що Міноборони також покриває
прокремлівського лєбєдєвського агента, який тихою сапою продовжує працювати на агресора, отримуючи зарплату з бюджету України. А під «шумок» (чи навпаки затишшя на печерських пагорбах) можна ще й підзаробити – на музейних фондах, виставках. Не життя–малина!
А громадянам навіщо той музей відкривати–переживуть якось...
Комітет порятунку НВІМУ