Національний музей історії України: знищено і ще одну унікальну виставку.    

Кожна країна пишається своїми самобутніми національними галузями професійного декоративно-ужиткового мистецтва, своїми митцями, майстрами. В кожній країні є відомі центри з обробки металу, виробництва кераміки, художніх тканин, а також виготовлення художнього скла. Всесвітньовідомими центрами з виробництва скляних виробів визнані Богемія, Сілезія, Баккара, Нансі, Мурано. Чому Україна повинна поступатися в цьому європейським країнам? Українське професійне художнє скло як і художня порцеляна, ювелірне мистецтво, мистецтво гобеленів давно відомо за кордоном, але мало знане пересічними українцями. Кожний відвідувач міг прийти в світлий зал Національного музею історії України на виставку «Барви художнього скла» і наочно переконатися, що українське художнє скло – це яскраве самобутнє явище в культурі України і не поступається всесвітньовідомим європейським центрам з виготовлення скляної гути.

Виставка «Барви художнього скла» була створена в Національному музеї історії України у 2005 р. як колекційна, на якій вперше був представлений творчий доробок митців Київської школи художнього скла. В експозиції можна було познайомитися з колекціями авторських робіт народних художників України: І. Зарицького, А. Балабіна, Л. Митяєвої; заслужених художників України – С. Голембовської, С.Сміян, І.Аполлонова, В. Дудіна, В. Геншке. Через їх роботи можна було наглядно побачити як майстри віртуозно володіли такими складними техніками декоративної обробки скла як «венеціанська нитка», філігрань, міллєфіорі, травлення типу Е. Галлє, «кольорова крихта», гранування, накладання, а також створювали свої авторські тільки їм притаманні техніки декорування та оздоблення виробів зі скла. Всі ці майстри працювали на Київському заводі художнього скла, який був заснований у 1882 р. у Києві на Деміївці. Завод понад сто років був провідним галузевим підприємством України. Друга половина ХХ ст. стала особливим етапом в історії заводу. На підприємстві був сформований колектив художників-професіоналів, імена яких золотими літерами вписані у сторінки історії українського національного скляного виробництва.

У 1997р. у зв’язку з кризовою економічною ситуацією і так званим «штучним банкротством» завод остаточно загасив свої печі. Але історія цього підприємства представлена через колекцію, яка була збережена художниками заводу і передана Національному музею історії України за Дорученням Кабінету Міністрів України від 30.05.2003 р. за №17022 та Наказу Міністерства культури і мистецтв України «Про взяття на облік колекції виробів із скла ВАТ «Київський завод художнього скла» від 15.08.2003 р. за №504., а це близько 4000 од. збереження.

Сьогодні відвідувач не зможе доторкнутися до цієї краси та оцінити майстерність київських митців. Нове керівництво вважає, що це «совок», не профільна колекція і не цікава для відвідувачів. Хоча ми всі розуміємо, що, скоріш за все це нецікаво лише одній людині – п. Сосновській. Бо якщо подивитися книгу відгуків з 2005-2015 рр. там можна прочитати тільки схвальні і зворушливі відгуки, багато відвідувачів вважає, що це найяскравіша виставка в музеї. Експозиція була побудована спеціально таким чином, щоб її зручно було оглянути самостійно без екскурсійного супроводження. Завдяки такій структурі розміщення експонатів та спеціально виготовленим вітринам кожний відвідувач міг індивідуально скласти своє уявлення про зміст колекційного показу і без пояснень. Художники, майстри заводу, автори виставки пишаються створеною в Національному музеї історії України виставкою і вважають її вдалим різновидом наукового колекційного показу та зразком виставки типу «відкриті фонди». Ця виставка була самобутньою і неординарною. Але, на жаль, так не вважає нова адміністрація.

Замість цієї виставки за наказом директора Сосновської Т.В. № 308 від 11 вересня 2015р. буде створена нова тимчасова виставка «Мистецтво на службі радянської пропаганди (порцеляна, скло, кераміка)». Тільки в п. 2 цього наказу прописано з 14 вересня розпочати демонтаж виставки «Барви художнього скла». Отже, станом на сьогодні близько 668 одиниць збереження, які є унікальними авторськими роботами, перенесено до фондосховищ і мабуть навіки заховано від очей відвідувачів. Завдяки таким очільникам і керівним кадрам всі ми швидко забудемо свої національні традиції, національні мистецькі школи, своє українське мистецтво. Спитаєте, а що натомість? Будете страшенно здивовані, бо в новій експозиції буде представлено такі зразки так званого радянського прикладного мистецтва як бюсти В.Леніна, вази з профілем Й.Сталіна, вироби із дерева з зображеннями гербів СРСР, УРСР та знову ж таки численні портрети вождів та їх оточення. Але ж і «Барви художнього скла» були знищені із-за того, що п.Сосновська вважала її «совковою» хоч по суті вона мала відношення до совка тільки за своєю хронологією виготовлення, а не за художнім наповненням. А от те, що буде створено «молодою і талановитою командою Соновської» на розсуд людини із здоровою психікою, як раз і є той самий страшний і закорузлий «совок», якого ми всі «наїлись» до несхочу. І ще страшенно кортить запитати, кого збирається п. Сосновська здивувати бюстом В.Леніна, хіба що дітей віком від 6 років? І тоді останнє запитання – чи варто виставляти щось подібне в провідному музейному закладі, в той час коли по свій країні з усіх площ вимітають подібні «шедеври»?

Знищення виставки «Барви художнього скла» було останнім етапом дуже тяжкої війни Сосновської і тих, рештків музейної інтелігенції, яка ще розуміє, що таке совість і на чому базується музейна справа. А на першому етапі п. Сосновська особисто своїм волевиявленням без врахування думки науковців, взагалі хотіла віддати всю колекцію як не профільну до іншого музею – НМУНДМ. ЇЇ зовсім, «ручний» заступник з наукової роботи двічі пробував провести подібне рішення через науково-методичну нараду і через фондово-закупівельну комісію, а коли це не вдалось, генеральний директор оголосила новий склад і першого і другого органу. І вгадаєте хто звідти вийшов? Правильно, не згодні з її думкою науковці.

А що далі? Під такий зручний термін як «непрофільні» колекції до спеціалізованих музеїв можна віддати, наприклад, художні вироби українських порцелянових заводів ХХ ст. – це теж «совок», європейську порцеляну 18-21 ст., українську етнографію, меблі, скло, золотарство, порцеляну російського виробництва ХУІІІ- ХІХ ст., і можна перераховувати і перераховувати такий «непрофіль» до поки не кінчаться фондові збірки Національного музею історії України. Але як тільки кінчаться фонди – зникне Національний музей історії України, чого, як більшість уже здогадується, і добивається не дуже шановна п.Сосновська.

На жаль, всі звернення, не згодних з цим, не мають жодного відгуку ні на яких рівнях. Все, що зараз відбувається в музейній галузі вважається нормальним, демократичним, прозорим, а головне науковим. В той час з легкої руки міністра культури музеї очолюють математики, священики і всі близькі до його родини люди. Тому рештки недобитої української музейною інтелігенції закликають усіх, хто може вплинути на цю ситуацію: «Зупиніть п.Сосновську».