Михайло Ломоносов (1711–1765) – син селянина з берегів Білого моря, можливо, мав і українських предків. Бабуся Михайла Васильовича по материнській лінії залюбки розповідала сімейні перекази про дивну річку Рось, на яку, як вона вважала, колись мають повернутися її нащадки.

Поморський дух був чимось близький козацькому – помори не знали кріпацтва, й багато з них були письменними. Навчився читати й писати і Михайло Ломоносов. Однією з його улюблених книжок була "Граматика" українця Мелетія Смотрицького. В 1730 році Ломоносов, прихопивши "Граматику", пішов пішки... у Москву. Освіту здобував у московській Слов’яно-греко-латинській академії, де викладали здебільшого українці та білоруси, й Києво-Могилянській академії. У Києві Ломоносов не лише слухав лекції, а й уважно студіював літописи й наукові трактати українських учених.

Попереду в Ломоносова були ще навчання в Петербурзі, в Німеччині, робота в російській Академії наук, заснування в 1755 році Московського університету й проект Малоросійського гетьманського університету в українській козацькій столиці Батурині. Взагалі, з гетьманом Кирилом Розумовським, який був і президентом російської Академії наук, у Ломоносова склалися добрі приятельські стосунки. На жаль, смерть імператриці Єлизавети не дала здійснитися планам створення Малоросійського університету.

Ломоносов був метром у багатьох галузях науки і мистецтв: фізиці, хімії, астрономії, географії, геології, філології, історії, теорії освіти, поезії й образотворчому мистецтві...

Михайло Васильович мав дочку Олену, нащадками якої стали відомі російські роди: Раєвські, Толсті, Орлови, Яшвілі, Котляревські, Волконські... Деякі з них і справді жили неподалік від "дивної річки" Рось.