Моє зацікавлення козаками почалося ще у дитинстві, під вливом батькових спогадів про козаче походження роду Міщенків. Пізніше, коли я зміг ознайомитися зі списками Реєстру Війська Запорізького 1649 р., де прізвище Міщенко (у старо-українському правописі також відоме як Мищенко, Місченко, Мішченко і т. п.) згадуєтся десятки разів (у одному Чигиринському полку - 25 разів), родинні перекази про козацькі часи i захват козацтвом набули ще більшого сенсу. Проте довгий час всі ці козацькі сентименти залишалися лише далеким відгуком істричного минулого України, які не мали прямого відношення до мого життя у 21сторіччі, а самі козаки залишалися не більше ніж героїчним символом волелюбності наших предків. І коли життя занесло мене до штату Нью Джерсі в США, я зовсім не сподівався що у 2009 р . доля мене зведе тут з козаками.

Живучи у Принстоні, Нью Джерсі, ми нерідко їздили до океану і неодноразово проїздили мимо містечка Говелл, аж поки випадково я не довідався що там знаходитсья осередок кубанських козаків (серед яких є прямi нащадки запорізького та задунайського козацтва) зі своїм громадським центром (козачим домом) і церквою. Озброєний цим відкриттям та додатковими пошуками на Інтернеі, я iз ще більшим здивуванням довідався про ще один осередок кубанських козаків - 'хутір' Нова Кубань поблизу містечка Буена, на самому півдні Нью Джерсі. Додаткові Google-пошуки відкрили ще один цікавий сюрприз - виявляється що ці обидва осередки також мають свої бібліотеки-архіви та музеї, ряд експонатів яких належить до унікальних реґалій (реліквій) Кубанського кoзацького війська. І це ще не все - деякі з тих реґалій ніби навіть належали до аутентичниx клейнодiв Війська Запорізького, які були збережені козаками після знищення Катериною ІІ-ю Запорізької Січі, і потрапили до Кубані у 18 ст. з переселенням туди колишніх запорожців - козаків Чорноморської і Задунайської Січі.

Заінтригований цими відкриттями, я негайно подзвонив до обох козацьких осередків і домовився щодо відвідин. На жаль, козачі доми і музеї не мають регулярних годин відвідин і відкритi для обмеженого показу майже виключно під час свят i пікніків козачих громад, - у дні головних американських та православних релігійних свят. У Новій Кубані це День Пам'яті (кінець травня) та День Праці (початок вересня), а у Говеллі - це переважно Великдень, Трійця, Спас і Покрова. Інша важлива дата у житті козаків Нью Джерсі - це роковини однієї з найбільших трагедій кубанських козаків - так званої Зради козаків, коли у кінці травня 1945 р. близько 45 - 50 тисяч козаків-біженців були насильно "репатрійованими" із британськойі окупаційної зони поблизу Ліeнца у Австрії до совєтської окупційної зони, де більшість з них були негайно розстріляними, або засланими на смерть до ҐУЛАҐу. Багато козаків кінчали життя самогубством щоб уникнути "репатріації". Ця трагедія фактичо знищила організований анти-совєтський козачий рух і залишила невиліковну травму серед закордонного козацтва. Саме у цю роковину я і зустрiвся з козаками. По закінченню панихиди жертвам совєтського терору, яка відбулася на місцевому козачому цвинтарі, козаки запросили мене на поминальний обід до козачого дому у Говеллі. Після молитв памяті невинно убієнним жертвам сталінского терору, обіду, а також до болю знайомих співів 'Вічная пам'ять' та 'Мноґая літа', козаки врешті відкрили двері своєї святині - музею, де вони роками зберігали реґалії Кубанського козачого війська, а також і набагато старовинніші реліквії - спаравжні клейноди Запорізької Січі - дивом врятовані від знищення під час громадянської війни і вивезені козаками із Кубані за кордон у 1919 -1920 рр. - спочатку до Сербії, а після Другої світової війни - до США..

Мій гід, кубанський козак Василь Ляшко, який веде свій рід від запорізьких козаків i розмовляє бездоганною українською мовою, показав експонати козачого музею серед яких були старовинні військові барабани-тулумбаси, бунчуки, хорoгви, знамена, шаблі, кинджали, козацькі однострої та безліч документів, включно з грамотю Катерини ІІ яка віддала Кубань у власність колишніх запорізьких козаків. З гіркою іронією, Василь також вказав на грамоту останнього російського царя Миколи ІІ, який востаннє підтвердив право козаків на землю Кубані. Деякі з експонатів музею можливо датуються серединою - кінцем 18-го ст., тобто останніми роками існування Запорізької Січі. На жаль, більшості реліквій Запорізького періоду козацтва які зберігалися у Говеллському музеї до 2006 р., вже не було на експозиції - козаки сказали що нещодавно вони вже передали ці реліквії назад на Кубань, де ті мали бути виставленими на показ у нещодавно відбудованому козачому соборі Александра Нєвського та у Краснодарському краєзнавчому музеї.

Отаман козаків Говеллу, або як вони себе іменують - Закордонного Кубанського козачого війська, Александр Пєвньов (російськомовний кубанець, предки якого переселилися на Кубань із Дону) та військовий писар-секретар Джон Рімакіс (англомовний американський грек жонатий на козачці) пояснили, що згідно з угодою між закордонними американськими кубанцями та керівництвом нещодавно відновленого кубанського козацтва у Краснодарі, оригінали козацьких реґалій-клейнодів передавалися до Краснодару, а в обмін на них козакам Aмерики мали бути повернуті репліки-копії цих реліквій. Деякі копії старинних знамен і грамот вже були передані назад до Говеллу, але виглядало що і отаман і писар дещо неохоче ділилися деталями пердачі клейнодів та повного повернення реплік до Америки і трактували весь цей процес до певної міри конфіденційним. Джон Рімакіс лише сказав що по закінченню обміну клейнодів на репліки тa за сприятних обставин ("when the time is right"), американські кубанці хочуть перебудувати і розширити свій музей у Говеллі та зробити його більш доступним для відвідувачів. Офіційний веб сайт кубанських козаків Говеллу (http://www.kubancossackvoisko.com) вказує що вони ніби також мають і бібліотеку-архів, але під час візиту я не мав нагоди її побачити.

Пізніше я довідався що не всi в американській козацькій громадi були згiднi з передачею всіх реґалій-клейнодів до Росіі, і що частина козаків наполягалa на передачі найстаринніших із них - запорізьких клейнодів на історичу батьківщину в Україну. Передача найцінніших козацьких реґалій також відбувалася не безпосередньо на Кубань, а через Москву, і ряд кубанських козаків Америки підозрювали що найстаріша частина історичих реліквій - запорізькі клейноди ніколи не портаплять до Кубані, а назавжди осядуть у московському Госхрані. Незгоди щодо процесу передачі історичих реліквій розкололи козацьку громаду і посіяли недовіру як між різними осередками козаків у Нью Джерсі, так і між окремими козаками. Недавній перехід православної церковної парафії Говелу у підлеглість до Московського паріархату Росії і відмова козаків Нової Кубані згодитися на ці церковні зміни, ще більш посилила розкіл, бо частина козаків не довіряють Московському партіархатові і понині пам’ятають про співпрацю російської церкви з КҐБ у совєтські часи.

Обставини моїх відвідин другого осередку козаків, поселення Нова Кубань на півдні Нью Джерсі, були значно менш формальними. Коли я зателефонував їхньому отаманові Анатолію Сінченку відносно візиту, він негайно запросив мене на травневий пікнік з нагоди американського Дня Пам'яті. Коли ми приїхали до козачого дому у Новій Кубані, там вже було повно людей - козаки, українці, росіяни і місцеві англомовні мешканці південного Нью Джерсі. Після обіду з шашликами та холодним пивом були танці зі співами українських і російських народних та сучасних пісень. А через пару годин, після обіду та розваг, отаман Сінченко відімкнув свій приватний музей і ознайомив нас із його експозицією.

Цей невеликий музей вщент зпакований експонатами козацької старовини - шаблями, кинджалами, кавалерійськими сідлами, віськовими відзнаками та нагородами, козацькими одностроями, а також колекцією монет із Причономор'я та Східної Європи якій можуть позаздрити професійні нумізмати. Серед експнатів є дорога оксамитова ряса православного священника - за словами отамана Сінченка - саме та у якій козачий пастир служив останню літургію перед втечею Кубанського козацького війська від більшовицької окупації Кубані у 1920 році. Але навіть більш вражаючою є козацька бібліотека-архів заповнена старинними документами, картами козацьких земель i книгами про козаків та їх історію на різних мовах - російській, українській, англійській, французькій і німецькій.

А наприкінці свого надзвичайно інформативного туру по музею, отаман Сінченко, хто також розмовляє чудовою українською мовою, майже до сліз вразив своїх українських гостей коли розгорнув старий прапор Задунайських козаків оздоблений вишитим золотистим Тризубом. І у той момент, для нас не мало принципового значення чи це був аутентичний прапор із Задунайськойі Січі чи пізніше знамено вишите нащадками задунайців якi переселилися на Кубань. Для нас цей прапор символізував нерозривний зв'язок кубанських козаків з їх українською батьківщиною.

Кубанські козаки поселилися у Нью Джерсі вже більш ніж пів-строріччя тому, але у цьому штаті, як і у США загалом, мало хто про них знає. Навіть мої українські родичі, чиї дід і баба жили неподалік від Говеллу, майже нічого не чули про козаків і нічого не знали про їхній музей. Частинно у цьому ‘винні’ самі козаки, які до останнього часу неохоче допускали до своєї громади людей "некозачого" походження. І понині, громадське життя козаків у Нью Джерсі зосереджене перважно навколо церковних свят та подій їхньої історії. Проте істрична спадщина кубанських козаків та їх музейні колекцї мають безперечний культурологічний інтерес - як для нас українців, так і для загально-американської публіки.

Як і інші етнічі емігрантські громади, що переселилися до Америки після Другої світової війни, громада кубанських козаків Нью Джерсі поступово старіє і молодша генерація стрімко інтегруєтьсу у загально-американську спільноту та культуру. Але незалежно від майбутнього козацької громади в Америці, їхні музеї і понині заповнені чисельними рідкісними історичними експонатами, дeякі з яких навіть поxодять із середньовічної України. Як музей у Говеллі, так і музей у Новій Кубані безумовно варті відвідин, бо вони надають унікальну нагоду ознайомитися с бурхливою і мало відомою історією нащадків запорізьких козаків - від їхнього вимушеного переселення з України на Кубань у кінці 18-го сторіччя, аж до вимушеної еміграції з Кубані до країн Єврoпи і США у 20-му сторіччі. На жаль, навіть у сучасну інтернетну еру, інформація про козаків у Америці та про їхні музеї у Нью Джерсі і досі дуже обмежена.

Громада кубанських козаків Говеллу (Закордонне Кубанське козаче військо) має лише скромний веб сайт (http://www.kubancossackvoisko.com), їхній контактний телефон (732) 367-0088). Деяка додаткова інформація про цю громаду є також на веб сайті російських правослоавних церков Святого Ніколая і Святого Георгія у Нью Джерсі (http://www.stnicholasredbank.org/kubancossacks.htm). Їхній козачий дім та музей знаходяться у скромній житловій дільниці Говеллу (поруч із невеличкою провославною церквою Святого Георгія) за адресою 47 - 49 E 3rd St Howell, NJ 07731-8582, U.S.A.

На жаль, веб сайт козаків Нової Кубані (http://www.newkubancossacks.com) і досі не активований, i тому довідатистя про графік їхніх подій або домовитися про візит поки що можна лише по телефоні - (856) 697-2255. Козачий дім і музей тут знаходяться за адресою 228 Don Road, Buena, NJ 08310, U.S.A. Інший спосіб вийти на контакт з козаками Нової Кубані - через Українську православну церкву у Милвилл, Нью Джерзі (тел. 856-825-1904 and 856-825-6720). У 2007 році, коли ряд російських православна єпархій Америки (включно із єпархією козаків із Говеллу) приєдналися до Московського патріархату, ново-кубаські козаки Нью Джерсі відмовилися визнати це обєднання і приєдналися до місцевої парафії Української православної церкви.

Yuri Mischenko, PhD, Princeton, NJ, U.S.A.