Поволі повертаються із небуття цікаві факти нашої історії та знаки
козацької епохи краю. Нині поставлено прекрасний пам’ятник козакові,
яким по суті є Іван Сірко в Торговиці, де він перебував тривалий час,
відмічені пам’ятними знаками села Бірки, куди неодноразово приїздив
Богдан Хмельницький, та Цибулевому, де загинув гайдамацький ватажок
Марко Мамай, ім’ям якого названий Мамаїв Яр. А про що б могли повідати
нащадкам топоніми: річка Мамайка і розташовані на ній села Велика й Мала
Мамайка (нині перейменовані), чи той же Мамаїв курган біля села Каніж?
Тотальна тенденція до перейменування за радянських часів, що породила
десятки безглуздих Леніно-Ульяновок, Кіровок, Першотравенок, Красних
Окон та ін., і нині сприяє витравленню з народної пам’яті слідів
української історії.
Щоб безпосередньо доторкнутись до живої козацької історії степової
України, варто звернути увагу на топоніми, які вціліли і нині можуть
багато розповісти допитливому краєзнавцю. Для цього пройдемося
віртуальним маршрутом понад Інгулом від його витоку, який знаходиться
недалеко від села Аврамівка Кіровоградського району, і до місця впадання
в Інгул річки Березівки – на межі Кіровоградської та Миколаївської
областей. Козацьких пам’яток тут збереглося багато, і з ними пов’язано
чимало цікавих історій та легенд. Свого часу на вільних землях понад
Інгулом, які ніколи не знали ні рабства ні кріпацтва, Дмитро Яворницький
зафіксував наявність 17 козацьких зимівників до початку ХVІІІ ст.
Отже, перше село від витоку Інгулу – Аврамівка Кіровоградського району.
На великому пагорбі посеред села стоїть кам’яний чотирикінцевий
пелюстковий хрест, заввишки біля метра. Хто і коли його поставив –
селяни не знають, та і напис на ньому настільки стерся, що прочитати
його майже неможливо. Відвідавши це місце, я виявив, що коли на хрест
падає бокове сонячне світло, рельєфний напис легко прочитується: «1794 г
от майя 13 дня заспоки... душу раба божия…». Далі внизу на хресті, біля
самої землі мало бути ім’я козака, але прочитати його я вже не зміг,
хоча деякі сліди (канавки) від літер і простежувались. Отже, постає
питання – хто похований в Аврамівці? Краєзнавець В. Босько висловлював
думку, що, можливо, тут спочив козак Авраменко – засновник хутора, із
якого згодом виросло село. За свідченням історика ХІХ ст. .Ястребова,
назви сіл Завадівка та Лелеківка, що були розташовані на Інгулі, котрі
існували задовго до заснування фортеці св. Єлисавети, а нині входять в
межі міста Кіровограда, походять від імен засновників запорожців Лелеки
та Завади. Існування Лелеки доведено документально. За даними збірок
документів під редакцією Анатолія Пивовара, він переселився з містечка
Цибулевого придбавши( а можливо отримавши) село у власність, що звалося
Інгульським. Між крутих інгульських поворотів заховалось давнє село
Лозоватка, засноване запорожцями, один з яких – Лозяний – мав тут велику
пасіку.
Напроти села Седнєво, розташованого понад Інгулом в Устинівському
районі, на високих скелях є Паліїва Скеля, названа за ім’ям легендарного
козака Семена Палія. За переказами, ще сто років тому на ній бачили
«закопчені камені» – сліди існування тут кабиці (печі), на якій Палій
нібито «сидів сиднем» і варив куліш. А поруч знаходиться розлога
Філонова балка, над якою колись був зимівник запорожця Філона.
Паралельно річці Інгул через Кіровоградщину неквапливо протікає
річка-сусідка Інгулу – Інгулець, на мальовничих берегах якої у
ХVІІ-ХVІІІ ст. також масово селилися запорожці. Є і тут унікальні
козацькі пам’ятки. Усі, хто цікавиться історією, прагнуть відвідати
козацьку могилу біля села Савівки (Іскрівки) у Петрівському районі.
Серед мальовничих приінгулецьких кам’яних схилів увагу привертає
кам’яний 12-кінцевий хрест витонченої форми (так званий «хрещатий»).
Верхній малий хрест додатково позначений ще й косим врізним хрестом. Уже
сам його розмір наводить на думку, що поховано тут аж ніяк не рядового
козака. Напис на хресті, виконаний врізним шрифтом: «Здесь почивает Раб
Божий Савва Самодрига Капитан Войск Запорожжи куреня Пашковского
преставился 1783 года». Можливо, цей Сава і є засновником сусіднього
села Савівки? Деякі селяни вважають, що тут поховано відомого Саву
Чалого. Того самого ватажка гайдамаків, якого дещо пізніше стратили його
ж побратими за зраду і за знищення козацької фортеці на Бузі – Гарду.
Саме Чалий, найнявшись за добру платню на службу до поляків, став
найнебезпечнішим ворогом гайдамаків у нашому краї, адже він добре знав
розміщення гайдамацьких станів у лісах та їх тактику боротьби. Про ці
події кобзарі склали відому думу: «Гей був у Січі старий козак на
прізвище Чалий, Вигодував сина Саву козакам на славу». За даними
дослідників на Кіровоградщині подібних хрестів знайдено п’ять, чи не
найбільше в Україні
На мапі Кіровоградської області є багато інших реальних історичних
козацьких імен: Диківка від прізвища сотника Дика, Головківка за іменем
сотника Головка, Куцівка по імені останнього буго-гардівського
полковника Куцого та багато інших. Їх було б набагато більше, якби
українську топоніміку з середини ХVIII століття «не стирали» з мапи
росіяни, іноді сербськими, мадярськими чи іншими руками.
Степова річка Інгул у давні часи була потужною водяною перепоною для
будь-якого війська. Не дивно, що в долинах річок, котрі впадали в Інгул,
селилися наші предки козаки, формуючи степовий ареал поселень. Не на
пустому місці виникали і розбудовувалися відомі нам сучасні степові
поселення. До 1740 року правий берег Інгулу був хоча тимчасово, але
турецьким. Тому і сучасний Кіровоград можна жартома поділити на дві
частини українську та турецьку.
«Нестерта» з мапи козацька топоніміка підлягає детальному вивченню, а зникла поверненню.
