Проаналізовано ситуацію із перетворенням Новокодацької городової округи у міські землі Катеринославу. Визначено головні причини відмови від нвокодацької «спадщини» у традиційній історії м. Дніпропетровська.

Звична схема міської історії Дніпропетровська спирається на поважну історіографічну традицію, формування якої почалося ще у першій третині ХІХ ст. у працях архієпископа Гавриїла (Розанова). Основою «звичної історії» є незаперечність виникнення міста у катерининську добу і визначення його як чогось цілком нового, без жодного генетичного зв’язку із попередніми населеними пунктами регіону. При цьому, у поглядах на виникнення міста сформувалося декілька серйозних внутрішніх суперечностей. Найзначнішою з них можна визначити загальну непевність стосовно планів князя Г.О. Потьомкіна зі створення нового міста. З одного боку роль князя Потьомкіна у виникненні та розбудові Катеринослава на Дніпрі визнається вирішальною і його фактично вважали і вважають «батьком-засновником» Катеринослава. З іншого боку, сам «проект Катеринослав» звикли вважати «потьомкінською столицею», такою собі вершиною в ієрархії, що базувалась на міфічних «потьомкінських селах».

Першопричиною виникнення цього протиріччя стала інформація щодо первісних планів розбудови міста, яка була широко розповсюджена у написаних Г.Я.Титовим «Листах з Катеринослава», та пізніше частково підтверджена видрукуваним «Начертанием» міста, зробленим самим князем. Інформація ця на сьогодні чітко розділяється на дві групи. Свідчення стосовно проекту центрального ансамблю, підтверджені проектами та інформацією стосовно будівництва окремих споруд визнаються повністю достовірними. Натомність інформація щодо загальних обрисів планованого міста і досі не визнається за достовірну. За інформацією поданою Г.Я.Титовим місто Катеринослав мало отримати довжину в 30 верст уздовж ріки Дніпра, а завширшки розміститись від Дніпра до річки Сури на 25 верст. Розташовані при Дніпрі Старий та Новий Кодаки мали увійти до складу міста як його форштадти. Під міське пасовище визначалося 8 000 дес. землі[1]. На сьогодні ці відомості визнають або свідченням гігантоманії найяснішого князя, або, що ще гірше, просто визначають як «напівлегендарні» і такі, що не заслуговують серйозного обговорення[1].

Разом із тим у місцевій історіографії вистачає матеріалів, які дають можливість набагато точніше визначитись із обрисами цього проекту і визнати його цілком реальним. Можливо навіть набагато більш реальним, ніж плани спорудження парадних комплексів міста.

У 1776 р. під час введення нового адміністративного поділу на землях ліквідованої Січі, правобережжя Дніпра в районі сучасного Дніпропетровська відійшло до Саксаганського повіту, Слов’янської провінції, Новоросійської губернії. До розбудови повітового міста Саксагань тимчасовим центром повіту було визначено заштатне містечко Кайдаки (Нові Кайдаки, Новий Кодак), до 1775 р. паланочне місто, Кодацької паланки Війська Запорожського[1]. 25 липня у Новому Кодаці було відкрито Саксаганську воєводську канцелярію[1], а 28 січня 1777 р. – Слов’янську протопопію[1]. В подальшому в містечку формуються й інші повітові та міські установи. Зростаюче значення міста Нового Кодаку було закріплено на початку 1783 р., коли за ним затвердили тимчасово наданий ранг повітового міста із перейменуванням Саксаганського повіту на Новокодацький [2].

Як населений пункт, за яким було затверджено ранг міста, Новий Кодак отримав і городову округу. За документом наведеним В. Бідновим, на 1783 р. у межах округи значились наступні населені пункти:
м. Нові Койдаки – дворів 287, землі – 17 220 дес.;
державна слобода Половиця – дворів 113 ¾, землі – 6 795 дес.;
державна слобода Кам’янка Лоцманська – дворів 33 ¾, землі – 2 025 дес.;
державна слобода Старі Койдаки – дворів 75 ½, землі – 4 530 дес.
Загальна площа міської округи складала 39 000 десятин[1]. За іншими документами, кордони округи проходили від Дніпра до р. Сухої Сури біля державної слободи Сухачівка і по р. Суха Сура, аж до її впадіння у Дніпро[2].

Після того, як указами від 22 січня 1784 р. було затверджено створення намісницького міста під назвою Катеринослав на правому березі Дніпра біля Кайдак всі структури, які вже були сформовані та діяли у повітовому місті було перейменовано у «катеринославські»[1]. У той же час стосовно розміщення власне міста Катеринослава у перші роки існування намісництва не було ніякої певної думки. Після указів у «Описании Екатеринославского наместничества» з’являється визначення: «Екатеринослав, вновь учреждаемый город из местечка Новым Кайдаком называемого»[2]. З’являється подібне визначення і в інших документах та виданнях доби.

Згідно зі «звичною історією» міста вважається, що в цих документах Новий Кодак подано, перш за все, як стратегічний орієнтир для прив’язки місця розташування нового міста, а власне місто із самого початку планувалось споруджувати біля слободи Половиці. На нашу думку, це визначення ролі Нового Кодака є не зовсім коректним. За усієї грандіозності та фантастичності «проекту Катеринослав» межа міських земель планованого міста і склад запропонованих до включення у нього населених пунктів повністю співпадає із кордонами і складом поселень Новокодацької міської округи, яка реально існувала у першій половині 1780-х рр.

Окрім згадок про проектовані обриси Катеринославу існують і цілком офіційні підтвердження привласнення ним земель м. Новий Кодак. У надрукованій Г.К. Швидько «Записці про стан міста Катеринослава», яка датується 1820-ми рр. зазначається, що первісно вигінна земля вважалася спільною з обома Кайдаками, а також входила в середину поселення лоцманів дніпрових порогів. Крім того у власності міста перебували два острови: Монастирський та Становий. Після російсько-турецької війни ці землі відійшли до Старого і Нового Кодаків та Лоцманської Кам’янки, а частково були передані приватним особам. Становий острів перейшов генерал-фельдмаршалу князю О. Прозоровському. Первинна кількість міської землі оцінювалась у 17 485 десятин. Але після переведення у 1792 р. з Дубровни казенних фабрик для них було відведено 214 дес. 750 саж. та під поселення фабричних селян 6 709 дес. 1 909 саж. Роздано приватним особам: штаб-лікарю Роде 1 500 дес. та 300 дес. двома ділянками; генерал-майору Хорвату (пізніше повернуто у власність держави, як слобода Краснопілля) – 3 997 дес. 572 саж. Окрім цього відмежовано казенним поселянам, «які тут до заснування міста жили і залишилися тимчасово до переведення їх в інші казенні поселення в передмісті Мандриківці» 1 066 дес. 407 саж. Містечко Нові Кайдаки виявилось відрізаним від міста смугою фабричної землі[1].

Визначена у цій «Записці» площа первинної території міста Катеринослава дуже нагадує площу земель, які у 1783 р. належали власне м. Новий Кодак, але не відповідає ані площі земель державної слободи Половиці, ні загальній площі земель Половиці, Лоцманської Кам’янки та Старого Кодака. Разом з тим географія вилучення земель із міського володіння свідчить про те, що Катеринослав первісно отримав усю Новокодацьку міську округу. Більше того, швидше за все місто і надалі, аж до реформ 1860-х р. формально володіло її землями. Так, за матеріалами кінця 1850-х рр. у підпорядкуванні м. Катеринослава нараховувалося казенних (власне міських) земель – 4 554 дес. і казенно-селянських – 32 093 дес., що разом складало – 36 647 дес. Те, що «старожитнє кайдацьке володіння вважається міським», визнавали ще й під час святкування сторіччя міста у 1887 р.[1]

Фактична ліквідація новокодацької спадщини у 1790-х рр. пояснюється, по-перше, тим, що керування регіоном у часи Катеринославського намісництва відбувалося у «ручному» режимі. Тобто, переважно на основі спеціальних указів, розпоряджень, ордерів, якими фіксувались постійно змінювані наміри щодо окремих аспектів розбудови краю і міста. Ці особливості управління значно поглиблювались через слабкий контроль за місцевим чиновництвом з боку центральної влади.

По-друге, новокодацька спадщина виявилась непотрібною з ідеологічної точки зору. При розбудові центру намісництва було використано «петербурзьку» модель створення міста. Місто Катеринослав мало бути повністю новим містом, створеним державним зусиллям. Його ідеологічна модель вимагала повного відторгнення попередньої урбаністичної традиції, подолання перепон у «степах безплідних», виклику природним силам і чітко означеного успіху саме імперської колонізації. У повній відповідності з поставленими ідеологічними завданнями довкола Катеринослава було розпочато створення легенди про будівництво міста на порожньому місці. Ця позиція особливо виразно проявилась під час відвідин Катеринослава імператрицею Катериною ІІ. Заснування нею 9 травня 1787 р. Преображенського собору одразу ж було означено як власне заснування міста. При цьому було відкинуто не лише територіальний та юридичний зв'язок Катеринослава та Нового Кодака, а навіть власне існування Катеринослава до цього моменту, хоча воно вже було оформлене кількома указами та розпорядженнями.

І, по-третє, крім ідеологічної непотрібності новокодацької спадщини, вона виявилася непотрібна місту і через цілком реальні обставини. Новокодацька спадщина могла бути в повній мірі реалізована лише в потьомкінському проекті «Катеринослав Дніпровський», яким передбачалося створення великої економічно і культурно потужної метрополії. Первісно процес відбувався саме в рамках цього проекту і фактично може бути визначений як створення нового міського центру в межах вже існуючої адміністративно-територіальної структури. З подальшим згортанням «проекту Катеринослав» відстань між старим та новим центрами планованого міста поступово зростає, аж до повного формального відмежування Нового Кодака від Катеринослава. Відмежування не лише фізичного (7 км.), але й психологічного (місто та село, приміські землі). На поглиблення цієї межі вплинуло і певне відчуття неповноцінності створеного міста в порівнянні з первісними проектами, яке гостро відчувається у працях перших місцевих істориків.

Скоріше саме це відчуття неповноцінності Катеринослава, а не цілком реальні політичні, економічні та ідеологічні обставини, які мали вплив на його формування і є головним чинником, який зумовив формування «звичної історії» у якій єдино важливою подією XVIII ст. є візит Катерини ІІ, а все інше у проекті «Катеринослав» сприймається, як пишні декорації до цієї події, які забули прибрати. Можна навіть сказати, що у Катеринославі початку ХІХ ст. виник дуже своєрідний «антипетербурзький» міф, головна теза якого – «тут нічого не було і нічого немає».

З плином часу ця теза звичайно дещо помякшилось в обох частинах, отримавши формулювання - «тут нічого особливого не було і нічого особливого немає». Причому вплив цього, першопочаткового міського міфу відчувається не лише у відношенні до виникнення міста, а й взагалі у відношенні до всієї його історії з її надбаннями та втратами.

Валентин Старостін

Бібліографічні посилання
1. Титов Г.Я Письма из Екатеринослава. – Одесса,1849. – С.15,16
2.  Історія міста Дніпропетровська / За наук. ред. А.Г.Болебруха. – Дніпропетровськ,2006 – С.57.
3. Кабузан В.М. Заселение Новороссиив XVIII – пер.пол.XIX века. – М., 1976. – С.57
4. Беднов В. Материалы для истории колонизации бывших Запорожских владений //ЛЕУАК. – Вып.9. – Екатеринослав, 1912. – С.176.
5. Беднов В. К истории бывших запорожских старшин и козаков // ЛЕУАК. – Вып. 10. – Екатеринослав, 1915. – С. 229.
6. Кабузан В.М. Заселення Новоросии . .  – С.15.
7. Беднов В.К. К истории . . . – С.235, 248
9. Репан О., Старостін В., Харлан. Палімпсест. Коріння міста: поселення XVII – XVIII століть в історії Дніпропетровська. – К., 2008. – С. 226.
10. Бойко А.В. Атласи Катеринославського намісництва останньої чверті XVIII століття // Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна XVIII – ХІХ століть. – Вип. 3. – Запоріжжя, 1998. – С. 123.