Всі знають про реформи Олександра
II, так? Чи не так? А хрін його знає, що то за реформи були. Ця відповідь
– вдар нижче поясу. Буде добре, якщо хоча б чули, що такі реформи взагалі були.
Ну, а хто не знає про 1861 р., відміну кріпацтва?
Оце вже, звичайно, знаємо. Фух, слава Богу! Про інші реформи (земську, судову,
освітню, військову, господарську) я й не буду питати, щоб не потрястися.
А ви взагалі уявляєте картину
тієї другої половини XIX ст.? Ви думаєте, була засрана, вибачте за вираз,
Російськаімперія. Ні! Саме за часів Олександра
IIсклалася економічна інфраструктура та відбувся економічний зріст. А ось до
нього була дійсно розруха… А найголовніше – це була розруха не в будинках-хатинках,
не в клозетах, яких і так називати не можна, не в жахливих дорогах, а в головах
людей. У 1860 р. в Англії побудували вже метро, а у нас ще феодалізм. Народ
вважали, так би мовити, бидлом. Але наш люд ніколи ним не був і не буде. Отже,
країна до імператора Олександра Миколайовича була по-повному в лайні. В такому
свіжому лайні. І сміх і гріх. Є такий вислів «мистецтво жити». Так ось наші
предки володіли цим мистецтвом жити. Тільки залишається питання, як саме жити?
Гірше нікуди – така відповідь! Цим, зрозуміло, не пишаються. Навпаки – соромно.
Якщо наразі в Україні тільки половина населення вважає себе щасливими, то тоді
обличчя в селян-кріпаків, мабуть, були такими кислими, що важко уявити. До чого
я це все веду? По-перше, нас єднає з мешканцями часів «до ОлександраII» і, в
принципі, доби Олександра IIте, що і вони тоді, і ми зараз не в Європі (до
речі, не відомо, коли будемо). По-друге, нас єднає й те, що справ щодо
«покращення життя» по горло. Нарешті, що тоді влада була абсолютом, що зараз
політика – щось недосяжне для звичайної людини. Безперечно, це далеко не весь
список аналогій. Але в нас зараз не конкурс «знайти відмінності (або
схожості)». Просто помічається, що ми не далеко ушли. Нам зараз залишається
чекати на таку людину як Олександр II. Вона б дійсно вивела країну з колапсу, з
повної… А може така людина вже є у «великій» українській політиці? Хм… Не знаю,
не знаю… Ющенко чимось нагадує мені Олександра II. Тільки поки щорисами
характеру. Такий же м’який, великодушний, благородний.
Відомий факт, що ОлександрII(ще
до вступу на престол) в 1837 р. здійснив мандрування Європою з освітньої метою.
Він об’їхав Швейцарію, Австрію, Італію і на чималий час затримувався в Берлині,
Мюнхені, Відні, Турині, Флоренції, Римі, Неаполі. Останнім етапом його
закордонної мандрівки був Лондон. Так може й нашим сучасним політикам необхідно
зробити турне країнами Європи (тільки не за державні кошти, розуміється!).
Нехай побачать, як треба реально будувати народовладдя, ринкову економіку і
взагалі правову державу, організовувати роботу органів влади. А то ж можуть
тільки їздити відпочивати з сім’єю до Туреччини, Єгипту, на Канари, Гавайї чи
ще кудись. Від чого відпочивати? Питання риторичне. Від тяжкої роботи? Чи
просто так? Чи оправлятися після хвороби? Так, політично нездорових, тих, кого
не гріє доля держави, дійсно треба лікувати. Тільки зовсім по-іншому…
Головне в політиці –
результат. Наслідком реформ Олександра IIі, зокрема, реформи 1861 р. ми
задовольняємося і зараз. Stop! Отже, Олександр II – молодець? Ми
зобов’язані сказати йому велике спасибі? Або краще – помилитися на нього? Без
царя-визволителя ми всі й досі жили би в кріпацтві? В нас була би відсутня
свобода особистості? На мій погляд, імператор просто виконав свою місію. Місію,
яку він і повинен був здійснити. Він зробив свою справу. Це було його
призначенням. І все. Так само Горбачов розвалив Радянський Союз, так само і
Мазепа зрадив Петра I. Любий Олександре II, ми ніколи не забудемо Вас і Ваші
великі перетворення. Хочеться, щоб і наші політики також просто виконали свою
справу, запровадили такі сміливі кроки, щоб не словом, а ділом відбувалися
зміни в державі. Тільки глибинні, корінні, а не «зверху», як це у Вас вийшло.
Або ні… Краще нехай наші політики у владі для початку просто не заважатимуть
нам жити. І я говорю це незалежно від того, хто сидить в кріслі, наприклад,
прем’єра, Віктор Федорович, Юлія Володимирівна чи Баба-яга.
Нині в центрі уваги населення
вже сучасні власники долі нашої нації. Політичні програми на кшталт «Свободи
слова» б’ють рейтингові рекорди. Сьогодні політики стараються подавати нам вид,
що вони щось наполегливо роблять, займаються вирішенням проблем, дають обіцянки
розібратися в справах, одним словом, лізуть зі шкіри, тільки щоб підняти свій
престиж, імідж, авторитет. З нетерпінням чекаю того дня, коли вони виконають
хоча б одну зі своїх незчисленних обіцянок.Не мені, певна річ. Я вже нічого не
очікую від політиків, відчаявся вірити біллбордам. Насправді ж їхнє відношення
до населення – недемонстративний (прихований) пофігізм. Але невсипуще око
Господа все бачить… Говорячи політкоректно, вже, як на мене, прийшов час всім
нашим політикам goaway. Всім??? В даному випадку виключення такі ж рідкісні, як
віщі сни. Що це я тут собі дозволяю за фрі-вольності? Радикально? Та ні! Микола
II не пішов добровільно, так його «послали». Розстріл! Дивіться, можновладці,
щоб народ вас не прибрав, м’яко кажучи. Чи ви думаєте, що народ – ніхто? Ви –
слуги народу, а не імператори чи королі! Схаменіться! Як сказано в Біблії,
«будь найстарший з вас слугою усім». Таким чином, виявляється, наша влада поки
що живе не по-християнські? Саме так! Хоча не мені судити. Це гучний ляпас
Президенту, прем’єр-міністру та їхнім оточенням. А з ними по-іншому і не можна…
Варто нагадати і про заслуги
зовнішньої політики Олександра II. Він оновив тимчасово зменшене значення Росії
в Європі після Кримської війни. І зараз Росія має доволі великий вплив на
Європу і взагалі світ. Для України ж насущним є, так би мовити, вибір – Росія
чи Захід. Ми домагаємося, щоб нас пустили до Євросоюзу. Це, поза всяким
сумнівом, не подобається Росії, яка не хоче відпускати нас. Але питання в
іншому. Я вважаю, не ми повинні проситися зі словами «please» до партнерства з
різними економічними, політичними, військовими чи іншими блоками,
організаціями, а нас повинні запрошувати. Як полюбляла говорити про мої
висловлювання вельмишановна викладачка культурології – зухвало? Абсолютно ні!
Це тверезе адекватне рішення. Ми – нація, яка заслуговує на нормальне
відношення до себе і, що ще важливіше, кращу долю…
