Іван Степанович будував не тільки церкви, але й власні резиденції. В Курській області можна подивитися на такий палац - у складі колгоспу "Росія". Там же знаходиться санаторій Путіна, де жив Шаміль.

Гетьман Іван Мазепа останнім часом постає перед українцями все частіше в образі „будівничого", а не, як колись, „зрадника". В образі одного з фундаторів українського бароко, мецената незчисленних церков і монастирів. А от світських споруд - знаменитих гетьманських палаців - майже й не збереглося.

На диво, з тих крихт, які лишились, одна з найцікавіших будівель (хоч і в поганому стані) є в російській провінції - „Мазепині палати" у селищі Іванівське Курської області.

Дістатись Іванівського можна двома шляхами - залежно від того, в якому регіоні України ви мешкаєте.

Як доїхати до палацу гетьмана

Для мешканців Центру, Заходу й Півдня найзручніше буде спочатку доїхати до Глухова (траса Е-101, Сумська область, неподалік кордону з РФ), звідти кількадесят кілометрів до вже російського райцентру Рильськ, а з нього по курській трасі вже зовсім близько до Іванівського.

Зі Сходу ж зручніше діставатись одразу до Курська, а звідти - тією-таки трасою Курськ-Рильськ до Іванівського. Також через Іванівське йде прямий автобус Суми-Курськ.

Палац Мазепи у 1980-тих

Дорогу я розписую не просто так: усі названі перевалочні пункти - теж цікаві міста з оригінальною і старовинною архітектурою. І той, хто зважиться на подорож до Мазепиних палат, „бонусом" отримає цікаву екскурсію пам'ятками російсько-українського прикордоння.

Села пам'яті Мазепи: Іванівське, Степанівка, Мазепівка

„А як мазепин палац опинився в Росії?", - здивується допитливий читач.

Курська губернія була зоною особливого інтересу гетьмана Мазепи. Йому тут належало чимало сіл і маєтків. Щось дарував Петро І, поки ще перебував у полоні шарму свого підлеглого, щось купувалося.

Дехто з дослідників вважає, що гетьман мав плани північно-східної експансії, тим більше, що про спроби долучити до Гетьманщини Слобідську Україну відомо точно.

Території, де Іван Степанович заснував свої курські маєтки, якраз перебували в своєрідному закутку поміж Слобожанщиною та Гетьманщиною. А з гетьманських палат у Іванівському здійснювалося їхнє централізоване адміністрування.

А це сучасний вигляд палаццо

Маленький потворний ПАЗ, у якому - на відміну від багатьох українських маршрутів - водій обов'язково видає квиток кожному пасажиру, тягнеться трасою Рильськ-Курськ повз декілька сіл із виразно українськими назвами.

А ось і головна „трійця" пам'яті Івана Степановича Мазепи - села Іванівське, Степанівка та Мазепівка. Дивно, як їх не перейменували на хвилі "анафемствування".

При в'їзді в Іванівське з заходу можна побачити симпатичну відреставровану дерев'яну церкву - вочевидь не без українського архітектурного духу.

Біля автостанції починається чи то сквер, чи то парк, а в ньому монументальні скульптури сталінських колгоспниць. 

Якщо побілити, виглядатиме не згірш кам'яниці Лизогуба в Чернігові :)

Саме тут треба повернути на північ, і, поступово спускаючись із пагорба, ви вийдете до вулиці, на протилежному боці якої стоїть обдертий цегляний будинок зі слідами барокової вишуканості.

Це і є садиба Івана Мазепи - зараз вона перебуває на колгоспному обліку.

Садок вишневий коло колгоспу "Росія"

Садибу було збудовано орієнтовно 1703-1705 року і, можливо, архітектором був росіянин Осип Старцев - той, що будував у Києві церкви в Братському та Микільському монастирях.

Як твердить дослідник Сєрґєй Фьодоров, той будинок, що його можна сьогодні побачити в Іванівському, у старовинному плані позначається не як палац, а лише як одна з будівель комплексу, можливо навіть господарсього призначення. Сам палац нібито згорів 1790 року.

Втім, продовжує Фьодоров, будинок має виразні характеристики саме житлового приміщення (розміри кімнат, вікна тощо), і то доволі „парадного" характеру. Так чи інакше, а сьогодні Мазепиними палатами зветься саме ця будівля.

Церква в Іванівському

З „архітектурних надлишків" тут збереглися переважно колони та наличники, проте й вони, а також характерні пропорції (певно мірою нагадують барокові цивільні будівлі київського Подолу) надають будинку приємної елегантності.

Ще більше, ніж елегантності, тут руїнної романтики.

Мазепині палати законсервовано і замкнуто, на оббитих вікнах стоять мальовничі ґрати. Головний фасад будівлі ховається за парканом, і потрапити туди не відразу зрозуміло як. Для цього треба пройти квартал на схід і повернути вулицею на північ.

При цьому бажано надміру не привертати увагу місцевих мешканців (а вони розглядають туристів уважно, ніби австралійських кенгуру) - і зайти в один із кинутих дворів з незачиненими ворітьми.

Стежка через бур'яни й кропиву виводить до дикого вишневого садку, а серед вишень на вас і чекає фасад Мазепиних палат, симпатичних і романтичних, але кричуще чужорідних тут, посеред колгоспу „Росія".

Як так сталося, що ця пам'ятка вціліла?

Санаторій Путіна і орел Шаміля

Можливо, справа в тому, що після 1709 року курські маєтки Мазепи дісталися Меньшикову, потім той теж втрапив в опалу... Одне слово, зрештою всі села з майном і людьми стали власністю князя Барятинського.

Рід Барятинських (теж наші люди, походженням від чернігівських князів) використовував садибу Мазепи для власних потреб. А у XIX сторіччі Барятинські збудували собі нову головну резиденцію - „Мар'їно".

Маєток Мар'їно в Іванівському. Вид згори

У новому палаці сьогодні міститься те, що місцеві називають "санаторій Путіна". Правильніше буде сказати "президентський санаторій" - він належить Державному управлінню справами при президенті РФ і в нього може купити путівку, якщо я не помиляюся, будь-хто.

Санаторій стоїть на південь від траси, на тому ж рівні, що й Мазепині палати, але в зовсім іншому стані. Цей палац добре відреставровано, навколо нього - гарний і доволі доглянутий парк зі ставками, тут проводяться екскурсії.

Окремої уваги заслуговує постамент з орлом на березі рукотворного озера. Місцеві розповідають легенду, як чечено-дагестанський імам Шаміль, після років кривавої боротьби полонений одним із Барятинських на Кавказі, намагався втекти з Мар'їного.

Він нібито поплив на інший берег, був поранений, але доплив до протилежного боку, де й був схоплений. На цьому місці й "водрузили" монумент з орлом.

Невідомо, скільки в цій історій правди, але зрештою імператор вирішив, що лісовий клімат не дуже корисний для Шаміля, і далі свож почесне заслання той продовжив у Києві. На будинку в Кріпосному провулку на Липках є чимала меморіальна дошка.

Орел Шаміля. Той самий, напевно, що "споконвіку карає Прометея" (с)

Палац Мазепи намагалися реставрувати, зокрема в радянські часи. Такі спроби, головно на папері, вдібувалися 1949, 1961 та 1968 року, але будівля і далі поступово руйнується.

Окрім двох палаців і вже згаданої дерев'яної церкви, в Іванівському на увагу заслуговує ще одна кам'яниця - колишня кухня (нинішній Народний музей). Також можна подивитись церкву, перебудовану, здається, зі звичайної хати. Її баня, до речі, теж виглядає дещо по-українському.

Цікаво, що попри виразні та недвозначні топонімінчні й архітектурні українські сліди, саме місцеве населення справляє враження цілковито російського. Тутешня мова, і прізвища, й ідентичність не містять у собі майже нічого українського.

Напевне, щось подібне відчувають поляки, коли приїздять на колись „їхні" „східні креси".

Джерело: Texty.Org.Ua

Олег Коцарев
Поет, письменник, есеїст (Харків)
Улюблені теми - сучасна література, мистецтво ХХ-го століття і новинки хімії для флексографічного друку.