З 1932 року був учасником українських шкільних та молодіжних
організацій Галичини, потім член ОУН (з 1934 р.). В 1938 опинився на
терені Підкарпатської Русі, вступив до Карпатської Січі. В березні 1939,
після ліквідації Закарпатської України, потрапив в полон, звідки утік
через Словаччину в Австрію.
1940 р. – працює разом зі старшим братом Володимиром в "Українській пресовій службі".
1941-1943
рр. – член Південно-похідної групи ОУН, організатор нових осередків ОУН
у Східній Україні (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь).
1944 р. – один із засновників Української Головної Визвольної Ради (УГВР).
1946-1949 рр. – проживає в Німеччині.
1949 р. – емігрує в США. Президент середовища УГВР. Керівник Товариства українсько-єврейських зв'язків.
1997 р. – отримав український орден "За заслуги".
2006 р. – отримав орден Ярослава Мудрого
Головна
тема Євгена Стахіва – зміна світогляду націоналістів під час Другої
Світової війни, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і поспілкувалися з
нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж
природніми, як захист рідного краю від нападників. У 1943 році, під
впливом "філософії східняків" ОУН змінила програму з тоталітарної на
демократичну. Стало зрозуміло, що Україна поважає усі людські права й
свободи і забезпечує вільний розвиток представникам усіх народів і
віросповідань, які шанують її як Батьківщину.
Після смерті Василя
Кука, останнього командувача УПА, Євген Стахів – єдина фігура з
"повстанської" минувшини, що намагається впливати на сучасне політичне
життя України. Він представляється керівником підпілля ОУН на теренах
Донбасу.
Після війни Стахову вдалося емігрувати до США. Його
особа була вже відомою КДБ – Олександр Фадєєв у романі "Молода гвардія"
не випадково дав героєві-зраднику ім'я "Євген Стахович".
Євген
Стахів мешкає в Штатах і часто приїздить в Україну. У вересні 2008 року
ветеран відвідав Донецьк, де зустрівся з журналістами. В інтерв'ю газеті
"Время Луганска" він приділив чимало уваги саме підпіллю ОУН у
Луганській області. Спогади вийшли дещо кінематографічними – у дусі
улюблених в усьому світі шпигунських серіалів. Ось "Євген", маючи
"корочку" журналіста, з'являється в Луганську, знайомиться з місцевою
професурою (зокрема з Бернацьким) і дізнається про нараду вчителів
області які вирішували, якою мовою викладати у "новій школі". Схилялися
до російської, але вчасно бере слово "Євген": "Я приїхав з Маріуполя,
кореспондент газети. Є німецьке розпорядження, що на території
радянської України всі школи мають бути українськими. І Донецьк, і
Луганськ – то є Радянська Україна". І тоді поставили питання ще раз: "То
на якій мові відкриваємо школи?" Всі одноголосно відповіли:
"Українською!".
Далі він розказує про українізацію "Нового
життя": "Я поцікавився, чи є у Луганську україномовна газета, бо такі
вже були у Констянтинівці, в Горлівці, в Краматорську – всюди, де я вже
побував. Дізнавшись, що є тільки російськомовна, ми пішли до редакції
"Нового життя". Редактору я розповів те, що й вчителям – про німецькі
вказівки щодо української мови. Редактор відповів, що не може робити
українську газету, і тоді я сказав, що віднині редактором буде
Бернацький".
Згідно з розпорядженням кабінету міністрів України 22 вересня буде відзначатися день партизанської слави.
Заходами
передбачені тематичні уроки, лекції, бесіди з історії
підпільно-партизанського руху в роки Великої Вітчизняної війни 1941 –
1945 років у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних
закладах.
Вручення колишнім партизанам і підпільникам під час
проведення урочистостей у День партизанської слави державних нагород та
відомчих відзнак.
Цікаво, чи запросять на ці урочистості підпільника Євгена Стахіва?
