Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 479
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Підступна хода сталінізму



ЄВГЕН СВЕРСТЮК

Апокаліптичний символ Сталіна нависає над планетою в хмарах ХХІ ст. Не було гіршого, як закликання тією кличкою — чи то як заклик, чи як прокляття.

Ніхто не цікавиться банальною постаттю Сосо Джугашвілі, семінариста, що пішов у революцію і проходив школу большевицької безбожності та безпринципності.

Сталін починається там, де сам Ленін вжахнувся. Передусім перед бандитськими методами т. зв. автономізації на Закавказзі та перед грубою безцеремонністю кремлівського партапаратника.

Попри всю большевицьку безпринципність, у вихованців старої школи зберігалися якісь правила і відчуття меж, які переходити не можна, за винятком ситуацій смертельних.

Сталін узвичаїв і узаконив переступ усіх меж у щоденному житті й у державній роботі. Пере-ступник ХХ століття — переступник №1. Піонер переступу, який діяв за межами звичайної уяви. І в тому розумінні геніяльний пере-ступник. У нього був смак до злочину і втіха від злочину. Він зневажав тих, хто зупинявся на половині. Він критикував свого неперевершеного у злочинах попередника Грозного: «Бог мешал Ивану»... У Сталіна був «беспрєдєл»... А то хвороба душі, хвороба заразлива, з тенденцією до епідемії...

Проникливий аналітик Мілован Джілас у своїй праці «Бесіди зі Сталіном» пише: «Сталін міг вчинити будь-який злочин, і не було жодного, якого б він не вчинив. Якою міркою його не міряти, йому завжди — будемо сподіватися, що до кінця часів, — буде належати слава найбільшого злочинця в історії».

До тієї набридлої теми нас знов навертає агонія комуністичного реваншу в Росії, а тепер і в Україні. Причому вважають, що раз в Україні доходить до спорудження пам’ятника в Запоріжжі, то хвороба злоякісніша.

Насправді український рецидив у Запоріжжі — не більше, ніж симптом провінційного здичавіння від безкарності. Звичайно, в основі лежить моральна глухота та прагнення тріумфів.

Куди глибше закоріненою хворобою є сталінізм російський: він закорінений на імперській фальшивій помпезності і гордині.

Коли Медведєв дає Федотову розпорядження поборювати сталінізм, а сам їде на голий Курильський острів, щоб показати півнячу гордість, то що це, як не сталінський жест у смішному виконанні? Сильним і мудрим такі жести ні до чого...

Але що робитиме Федотов з тим сталінізмом, який розтлив натуру людини й узаконив у ній фальш і лукавство та готовність до підступу?

ВЧЕННЯ ПРО ЛІКВІДАЦІЮ МОРАЛІ

Тисячоліття християнської культури працювали на подолання в людині раба з його нахилами до брехні та лукавства. Церква, сім’я та всі державні інституції працювали на викорінення тих пороків, що роблять людину ненадійною і не гідною довіри. І певних результатів було досягнуто. Епоха лицарства, епоха просвітництва, епоха бюргерства виховували добропорядність і страх Господній.

ПЛАКАТ ОЛЕКСАНДРА МІКУЛИ, КИЇВ, УКРАЇНА

Очевидно, «демонтаж» і «перевиховання» особи почався з усунення того великого сторожового Принципу. Партія Леніна санкціонувала вседозволеність. Але у Сталіна був свій особистий внесок у творення людини нового типу. Він ґрунтувався на принципі особистої відданості вождеві і при цьому зневаження усіх принципів — релігії, етики, моралі. У Енгельса є фраза про ліквідацію старого базису (виробничих відносин) і відповідно ліквідацію усіх надбудов — релігії, філософії, етики, естетики, права, моралі etc. Ту фразу сприймали як революційну риторику.

Сталін зробив з цього «вчення про базис і надбудову», увиразнив і підкреслив ліквідацію права, етики, моралі і т. зв. вічних цінностей. Більше того, він показав, як це треба робити методом оглуплення політичного противника і виготовлення альтеративної правдоподібності, яку масовий читач сприймає на віру. Уся його книжка «Питання ленінізму» побудована на підміні понять у полеміці зі своїми вчорашніми соратниками. І тільки «ворог народу» міг не погоджуватися зі сталінським релятивізмом, доведеним до крайньої демагогії. Досить згадати, що причини перемоги у війні з Гітлером Сталін пояснив перевагами державного і колгоспного ладу — саме того, чого солдати на фронті мріяли позбутися після перемоги, а ті мрії підкріплювалися нібито обіцянками Жукова.

В мої студентські роки я пережив це ґвалтування логіки як духовну катастрофу, яка насувалася на людський світ, витворений культурою тисячоліть. З’явився навіть новий термін — діалектична логіка. Вона відкидала звичайну формальну логіку, тобто закони людського мислення, як «нижчий рівень». Але головне — вона протиставляла партійну людину порядній людині. Порядність, гуманність, принциповість — усе це були застарілі релікти «проклятого минулого». Світ пролетарський, блатний, кримінальний — максимально зближувалися. Злодій, який обіцяє вірність партії, вважається «перевихованим» і цілком надається для служби в ЧК. Він має великі переваги над колишнім священиком, селянином чи інтеліґентом, у свідомості якого залишилися «пережитки минулого».
«Живем ми весело сегодня,
А завтра будет веселей».

Це постгеноцидна пісенька, до цинізму якої звикали мільйони рабів державного та колгоспного ладу.

Люди старшого покоління ще пам’ятають часи, коли хати не замикалися. Бідність, яка змушує красти, — то нове явище, яке стало повсюдним в роки п’ятирічок. «Соціалістичну власність» стали називати «гуртове-чортове». У Василя Симоненка є вірш «Злодій» — про селянина, змушеного красти зерно на своїй же ниві. Якби дати його прочитати Петрові Симоненку, секретареві Донецького обкому, а тепер і всієї Комуністичної партії, він би говорив вам годинами, але не сказав би жодного слова правди.

І це теж зрозуміло: мораль — класова, правда — відносна, і сама людина — гвинтик. Чого ж тоді соромитися красти?

УДАВАНЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ СТАЛІНІЗМУ

З чого ж почне боротися зі сталінізмом Медведєв, вихований на теорії і практиці сталінізму? І чи теорія сталінізму не є найкращою для збереження імперської свідомості, сповненої пихи і самохвальства та глухоти до питань честі та сумління?

Зрозуміло, що в нинішньому світі, який все-таки інтегрується, сталінізм прирівнюється до гітлеризму, і Президент Росії змушений дистанціюватися як від першого, так і від другого.

Але чи зможе він на сповіді перед Богом засудити в собі гріх сталінізму і суєтної гордині, а потім розкаятися в тих гріхах? І чи відпустить такі гріхи Кирило Януковичу?

Ідея люстрації виникла не як чисто політична тактика відмежування від сталінізму. То спроба поставити якусь межу між тими, хто продовжує снувати павутину брехні, залучаючи до цього демократичну фразеологію, і, з другого боку, тими, хто разом з прийняттям принципу власності готовий прийняти демократичні правила з неодмінними поняттями права, моралі і — відповідальности.

Криза довіри в нашому суспільстві зв’язана передусім з моральною кризою людини, оголеної до самих споживацьких інстинктів. У неї нема тих надбудов, що творять соціальну природу, поняття спільного соціального блага, соціальної справедливості та закону, поставленого вище особистих інтересів.

Імітація демократичних цінностей, так само як імітація моралі, тільки збільшує атомізацію суспільства, не згуртованого і не організованого в єдиний соціальний організм. Вона скидається на пояснення впійманого злодія, що вдає з себе законника.

Екс-комуністи з Партії регіонів нині вже не можуть відмежовуватися від «гнилого Заходу». Навпаки, вони хочуть інтегруватися в європейські структури і позичати гроші в МВФ, зокрема,на фінансування державного «двоязичія». Вони хочуть ввійти до європейського комфорту немитими, такими, як є: з «двоязичієм», з подвійною мораллю, з подвійними стандартами, з подвійним обличчям.

Вони ті самі, що вилучали Конституцію СССР під час обшуків, якщо там були підкреслені рядки про права громадян і права націй. При цьому одверто пояснювали: «Конституция — это на зарубеж».

ГОРЕ-ФАХІВЦІ

Прочитайте «православний» варіант «Прав людини», підготовлений головою Вищої ради юстиції Володимиром Колесниченком і його ж інтерв’ю в газеті «День» за 4 листопада з приводу співпраці з експертними інституціями Ради Європи і Венеціанської комісії.

Звичайно, В. Колесниченко обстоює врахування «інтересів і традицій нашої держави», на що західні юристи схвально кивають головами. Вони не розуміють, що то за традиції «нашої держави» і чим вони відрізняються від сталінського державного ладу, що переміг у війні.

Згадаймо, як колись дисиденти з середовища А. Сахарова пояснювали західним правникам, як треба розуміти совєтські тексти, що імітують мову Заходу. Зрозуміло, нас звинувачували в бракові патріотизму і навіть у зраді державних інтересів...

Але послухаймо В. Колесниченка: «Наша країна має у європейських інституціях своїх представників. Це вони повинні бути в першу чергу патріотами своєї країни. Гадаю, зовсім не личить їм брати на себе там функції прокураторів, паплюжити Україну, її цінності, звершення і наміри. І зовсім погано, коли такі люди усіляко демонструють, що для них усе неприйнятно у рідній країні».

Отже, «йдеться про тих горе-фахівців, які сьогодні роздають коментарі»...

До речі, «горе-фахівці» — взятий живцем сталінський вираз. А ось і сталінське пояснення: «вони здебільшого керуються не чим іншим, як своїми особистими інтересами».

Правда ж, які погані люди, ті «горе-фахівці»: живуть у достатку, начебто представляють інтереси своєї країни, а насправді паплюжать її — на догоду буржуазному Заходу. Дати б таким по 10—12 років лагерів суворого режиму, хай би навчилися «родіну любіть»...

Але часи не ті, і фразеологія м’якша, і сили не ті... Зі мною, коли я «лив воду на чужий млин» і паплюжив «своє рідне», розмова була коротка. Слідчий і слухати не хотів, коли йому пояснювати, що саме з мотивів патріотизму я відокремлюю фальш від правди і називаю речі своїми іменами, щоб дати суворий діагноз, щоб лікувати хворобу, а не приховувати її.

А у тов. Колесниченка віз і нині там. Світ змінюється, а в них нічого не змінилося. Вони хочуть пробратися на Захід разом зі своїми заразливими недугами. Вони не визнають санітарних кордонів і вважають їх дискримінаційними!

Сталін виховав їх діяти в наступальному дусі і ніколи не видавати своїх справжніх намірів.

А насправді уся несумісність полягає в тому, що на Заході закон єдиний для всіх, на Заході верховенство права загальнообов’язкове. І визнання фактів загальнозрозуміле. Хіба можна уявити на Заході, що віками гноблена нація здобула державну незалежність, але не має можливості захистити свою мову і свою власну історію? Хіба мислима на Заході в незалежній державі біля керма антинаціональна партія у спілці зі злочинною Комуністичною партією, яка не розкаялася?

Вождь тієї партії вчив: «Важливо не те, як голосувати, а те, як рахують голоси». І та антинаціональна партія, упіймана на шахрайській фальсифікації 2004 р., нічого не навчилася. Вона досвідчено перемагає на виборах, та ще й вимагає підтвердження західних експертів.

Сталінізм учить: брехня і фальш мають іти одночасно суцільним фронтом: і «будуємо нову державу», і «кожного почую», і «вільне волевиявлення», і «піднесення матеріального рівня життя народу». Але головне, щоб усі телеканали були однаковими і обіцяли, що обличчя табачників — то надовго, альтернативи нема і не буде.

Звичайно, сталінізм розрахований на будівництво щастя в одній ізольованій від світу державі, з якої ніхто не може втекти.

Нині молодь зневіряється і тікає. Країна знекровлюється. Здібні люди тримаються осторонь антинаціональної малокультурної влади. Пересічні й однобічні управлінці не вміють і не хочуть залучати розумніших від себе. Вони співпрацюють з комуністами, бо вони однакового рівня.

Чи єднає людей сталінізм, що сидить у них, як здавлена недуга?

Не єднає. Насправді єднають тільки позитивні творчі принципи. Але він блокує сіру масу обіцянкою матеріального інтересу. Це тимчасове утворення.

Головна риса сталінізму — безвідповідальність. Він пускає в розмін здорові сили нації і маскує катастрофу. Так було 1928-го, коли зруйновано господарство разом із господарем. Так було 1933-го, коли убито живі соки продуктивної нації. Так було 1937 року, коли знищено мільйони найздібніших у віці найбільшої працездатності.

Так було у війну, виграну об’єднаними націями, але кров’ю невільників Сталіна, у яких не було вибору. Так було в усі пекельні роки нечуваних бід і злиднів у багато обдарованій Богом країні, про яку писав поет: «Мій краю прекрасний, розкішний, багатий».

НЕ ТІ ЧАСИ

У тому каліченому багатому, але вже виснаженому краї «регіони» хочуть запровадити методи сталінізму — уже буз суворої ізоляції. З успадкованою безвідповідальністю вони живуть одним днем, але гребуть багато в силу кримінального менталітету, забуваючи свою ж приказку «жадность фраера сгубила».

Для молодшого читача нагадаємо особливі умови сталінського експерименту будівництва «світлого майбутнього».

1. Післяреволюційний світ вірив у соціалістичне оновлення життя, большевицький експеримент мав певну підтримку у всьому світі.

2. Ідеї інтернаціоналізму і соціальної справедливості були привабливими, тоді як ідеї егоїзму і наживи — відштовхуючі.

3. Вожді приховували свої пороки і свої достатки — вони демонстрували скромність і аскетичний спосіб життя, що дуже імпонувало молоді.

4. Усі ЗМІ одностайно моделювали позитивний образ влади, яка служить народові зовсім безкорисно. Всяка інша інформація вважалася злочинною.

5. Народ жив бідним, але порівняно здоровим життям. Багатодітні сім’ї, скромні потреби, відсутність споживацьких спокус і страх чимось виділятися з маси... Людські та природні ресурси вважалися невичерпними.

Нині навіть важко уявити таповірити, як легко впроваджувалися в обіг найдурніші поняття про «ворогів народу», «іноземних шпигунів», «навмисних шкідників», «зрадників Батьківщини» тощо.

Якби тоді хтось сказав, що завтра перевірені «вірні ленінці» розкрадуть «соціалістичну власність», стануть мільйонерами та пишатимуться розкішшю та своїм багатством, а при тому будуть вдавати з себе демократів і народних обранців, то такого «злісного наклепника» усі побили б камінням. Та такі виродки — щоб із комуністів? Та такі мали б ховатися в печерах, а не виступати перед людьми з трибун та екранів ТБ і прикидатися, що вони теж люди! Але людина звикає до нових обставин ще швидше, ніж тварина. «Кто был ничем, тот станет всем» — то не жарт, то правда. Маленькі дуже хочуть величі.

І коли йому скажуть, що знов станеш ніким, — не повірить, коли натякнуть, що треба заслужити добре ім’я, — посміхнеться. А коли нагадають, що треба сплачувати державі податки, — безсоромно кине відчіпного копійку...

Нема дивнішої істоти за совка, який присмоктався і п’є людську кров зі щирістю і невинністю блощиці...

Історія вчить, що за все буде розплата. Сталін собі гарантував вічність, бо ж його вчення вічне... А тут виявилося, що «вірні учні» перечекали всенародне оплакування, а тоді оголосили на весь світ його злочини... Вождь любив несподівані сенсації. Але найбільшою всесвітньою сенсацією стала його посмертна ганьба! Тисячі та мільйони людей у всьому світі раптом прозріли, а деякі написали книги про своє прозріння.

Не прозрів совок. Він вдає, що нічого не трапилося. Причому один совок хоче все замовчати. Другий совок зухвало будує пам’ятник собі в образі вождя — на зло сусідам. Третій совок мовчки використовує сталінські методи, бо вони ж були ефективні!

А що вони боком вилізли самому вождеві і перетворили найбагатшу країну на бідну та жалюгідну — на це він зреагує сердито. Донецький совок сперечається непоступливо та глухо. І то зрозуміло: у нього нема візії того, що треба будувати. Він рветься руйнувати зроблене попередниками. Він провадить гру не за правилами, а грає з правилами, як і у кримінальному світі, як і у світі Сталіна.

Тільки ж не забуваймо, що у Вождя, як і у фюрера, були грандіозні глобальні цілі, а відповідно і філософська теорія: мета виправдовує засоби. І ніхто не посмів сперечатися з тією теорією. Навпаки, усі одностайно співали: «Все, как один, умрем в борьбе за это!».

То вже тільки в кінці 1960-х років почалася дискусія про ціль і засоби, а популярний тоді філософ Карякін сміливо почав доводити, що ціль не може виправдовувати засобів, бо практично в історію записуються потом і кров’ю самі засоби, а ціль — ілюзорна. Звичайно, ніхто і не пискнув, що усе це ставить під сумнів «нашу ціль — комунізм»...

Звичайно, усі ці проблеми в голові донецького совка і не ночували. Про цілі він має свої «понятія»: захопити владу і ні з ким нею не ділитися. Народові він нічого не обіцяє, окрім стабільності, що означає збереження нинішніх пропорцій: народові мінімальну або середню плату, а владному совку — в сто разів більшу.

І усю ту «стабільність» він хоче забезпечити сталінськими методами, мало дієвими в умовах демократії та свободи.

До речі, сталінський режим був грубий, але водночас обережний. Міністром освіти він призначив поета Тичину, хоча якийсь табачник міг бути там одним із сексотів. Директорами інститутів призначали науковців з відомими іменами. Зовнішня пристойність і перевірка біографій виключила можливість потрапити наверх рецидивістові, навіть коли він родич самого вождя. За прихватизацію карали всіх.

Це при тому, що армія та міліція у вождя були цілком надійними. Розбагатілий совок не розуміє, що у випадку народного збурення, яке він провокує і на ѓрунті економічному, і на ѓрунті мовно-культурному, не буде кому захищати павука, що висить на павутинці.

Вже зараз можна вказати, що досягнення команди Януковичів незаперечні: люди почали висловлюватися без належної чемності, якої мали б дотримуватися стосовно законної влади. Ставлення Януковичів до положень Конституції України, до Конституційного суду, до громадської думки по суті дає людям приклад зневажливого ставлення до влади і недовіри до її легітимності.

Але тут ми переходимо вже до нової теми: як нинішні політики готували собі поразку сезонно вигідним переступом дозволених меж, яких переступати не можна.

Євген СВЕРСТЮК

http://www.day.kiev.ua/298477

Категорія: Мои статьи | Додав: graf (29.12.2010)
Переглядів: 456 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (48)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2021
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz