ПРАВДА ПРО "НАХТІГАЛЬ"

Виїмки з доповіді М. Лебедя п. н.
"З діяльности референтури зовнішних зв'язків ОУН і Генерального Секретаріяту
Закордонних справ УГВР", виголошеної в Нью Йорку, дня 7 травня 1960 року.

"Цього року комуністична Москва повела широку клеветницьку акцію довкола куреня "Нахтігаль". Вона намагається переконати, що цей український курінь займався ніби то погромами польського населення у Львові в липні 1941 року. Я хочу ствердити наступне: Курінь не мав жодного відношення до будь яких терористичних актів у Львові, чи денебудь інде в місцях його постою. Курінь прибув до Львова раннім ранком дня 30 червня 1941 року, як складова одиниця німецької армії. Вечором того ж дня відбулися в домі "Просвіти" у Львові Українські Народні Збори, на яких проголошено відновлення української державної самостійности та утворено Тимчасове Крайове Правління.

Вже наступного дня приїхало з Кракова до Льво­ва т. зв. Зондеркомандо СД, з метою анулювати акт проголошення і перевести арешти. Воно, поза індивідуальними актами терору, зліквідувало 36 польських професорів і науковців, подібно, як це робило Гестапо попередньо по всіх більших містах Польщі.

Уряди в Бонні і в Москві повинні докладно знати повний склад того "Зондеркомандо СД", його злочини, як і те, що це воно зліквідувало польських професорів.

"Зондеркомандо СД" існувало принайменше до жовтня-листопада 1941 року, про що свідчить гончий лист за мною, датований: жовтень 1941 р. Воно перевело, між іншим, арешт Ярослава Стецька і Романа Ільницького у Львові, як і масові арешти 15-го вересня 1941 року.

В основному курінь був призначений ОУН на те, щоб частина його членів мала змогу дістатися цим шляхом в Україну, взяти участь у війні і заманіфестувати українські цілі, а при тому посередньо вияснити фактичне становище гітлерівської Німеччини до визвольної боротьби українського народу. Члени куреня мали виразні вказівки, що їх участь в боротьбі в німецькій армії можлива виключно на теренах України і за відновлення української незалежности чи, як тоді означувалося, за Українську Самостійну Соборну Державу. Сьогодні можна тільки ствердити, що всі члени куреня з честю виконали ці завдання і велика більшість їх упали в боротьбі, як члени та командири УПА. Не відходячи від теми, хочу підкреслити, що українські націоналісти, зорганізовані в ОУН, єдині з усіх націоналістичних рухів у тодішній Європі стали на пряму боротьбу з гітлерівською Німеччиною та її системою, як тільки виявилося наявне її становище".

Виїмки з доповіді Ю. Лопатинського п. н. 
"Група північ т. зв. Нахтігаль", виголошеної в Нью Йорку, дня 7 травня 1960 року:

"Організація куреня, що одержав кодовану назву Нахтігаль, почалася в квітні 1941 року в Кракові. Її переводила з доручення проводу ОУН-Бандери, Військова референтура ОУН під керівництвом сот. Р. Шухевича. В склад референтури входив м. ін. і я.

Місцева організаційна сітка висипала кандидатів до Кракова, де їх перевіряла спеціяльна комісія, покликана ОУН, і де вони переходили лікарські оглядини. Щойно пройшовши успішно згадані комісії, кандидат був висиланий на вишкільний табір до Нойгаммеру на Шлезьку.

У Нойгаммері зорганізовано три сотні, що їх на доручення проводу ОУН очолив сотник Р. Шухевич. На вишколі курінь перебував від початку травня до 17-го червня 1941 р. Перед від'їздом на фронт курінь склав присягу на спільну боротьбу з большевизмом і за визволення українського народу. При присязі були присутні делегати проводу ОУН пп. Микола Лебедь і сот. Олекса Гасин.

Присягу куреня відлежено з одного дня на другий, бо, як ми згодом довідались, в першому тексті присяги говорилось про боротьбу в рямках німецького війська за німецький Райх. Внаслідок протесту делегата ОУН п. М. Лебедя проти такого тексту присяги, справу передано до Берліну і щойно після того, як змінено текст в сенсі, вимаганому делегатом ОУН, курінь наступного дня виступив до присяги.

18-го червня 1941 року курінь завантажився на поїзд і переїхав до Ряшева, звідкіля маршем перейшов в околиці Радимна. З 22-го на 23-го червня, по півночі, курінь перейшов совєтський кордон через Сян в околиці Перемишля і помаршував в напрямі Львів.

Курінь Нахтігаль мав коло 330 людей, був умундурований в німецькі мундури з синьо-жовтими стрічками на барчиках. Озброєння було легкої піхотної частини. До куреня були приділені німецькі старшини, які під час вишколу в Нойгаммері були інструкторами, а опісля виконували дорадчу ролю.

До Львова курінь увійшов 30 червня 1941 року в год. 4.30 вранці. При вході до міста курінь поділено: частина першої сотні пішла до св. Юра, частина на вул. Лонцкого і Пелчинську, друга і третя сотня пішли на Замарстинів, де обсадили тюрму та газівню. До церкви св. Юра ми прибули о год. 5.30. Не буду тут описувати, з яким ентузіязмом зустрічало нас українське населення.

Коло год. 8-ої прийшла до нас вістка про жахливо помордованих людей на Лонцкого. Деякі з нас пішли туди. Між ними був і сот. Р. Шухевич, який уже вспів довідатися, що між жертвами є і його рідний брат Юрко. Образ на Лонцкого був жахливий. Келії були набиті жахливо помордованими людьми і, щоб дістатися з одної келії до другої, треба було перелазити через гору трупів. Тіла помордованих вже розкладались, і сопух був неймовірний. Щоб перебути хоч короткий час в будинку, треба було накладати газову маску.

Біля год. 10.30 наш відділ, що був у св. Юра, відмаршував до будинку управи міста на Ринку, де були наші кухні і де ми одержали обід. Частина першої сотні, що пішла на Лонцкого і на Пелчинську, пильнувала тюрем, не допускаючи всередину цивільного населення, і була звільнена німецьким відділом поліції наступного дня 1-го липня о год. 10 вранці. Опісля курінь зайняв будинок 2-ої гімназії на Валах — т. зв. німецької.

На зборах у "Просвіті", де проголошено Акт Відновлення Самостійности і де створено Тимчасове Крайове Управління, курінь репрезентував сот. Р. Шухевич. Проголошення Акту настрашило німців. Ходили навіть чутки, що курінь мають роззброїти, бо німці побоюються, що члени цього куреня можуть повторити це проголошення в Києві. Але вже 7-го липня курінь від'їхав далі на Схід в напрямі Тернополя.

Я хочу спростувати брехливі наклепи большевицької пропаганди про цей курінь, які мають на меті очорнити український визвольний рух за часів другої світової війни. Я стверджую, що:

1. Курінь прибув до Львова вранці 30 червня і вже застав жахливо змасакровані жертви большевицького терору по всіх в'язницях Львова. Ці жертви большевицького терору бачили шведські і швейцарські журналісти, яких німці пустили до Львова в перших днях липня 1941 року.

2. Неправдою є, що 30-го червня і 1-го липня розстрілювано кого-небудь в тюрмі на вул. Лонцкого. Поручник Мартинець виконував там охоронну службу з частиною першої сотні, не допускаючи до змасакрованих большевиками трупів цивільного населення. 1-го липня о год. 10 вранці він був звільнений з служби відділом німецької поліції. За час його перебування в тюрмі при вул. Лонцкого та в будинках колишнього НКВД на Пелчинського не розстрілювано ні одного чоловіка.

3. Польських учених розстріляло у Львові "СС Зондеркомандо Ґаліцієн", яке прибуло до Львова ліквідувати акт 30 червня і мало свої власні пляни ліквідації місцевого населення згідно з напрямними, опрацьованими нацистським проводом. Курінь "Нахтігаль", що підлягав Вермахтові, не міг мати нічого спільного із виконанням цих плянів. Про знищення польських професорів "Зондеркомандом" свідчать також польські свідки, як наприклад пані Хомсова, приятелька родини проф. Бартля, на сторінках "Дзєнніка Польського" і "Дзєнніка Жолнєжа" в Лондоні, проф. львівської політехніки — Сокольніцкий, а також "Нью Йорк Таймc" у своєму повідомленні з 27 серпня 1941 року, в якому читаємо:

"Проф. Казимир Бартель, бувший прем'єр в Польщі та визначний учений був розстріляний Ґестапом у Львові — згідно з інформаціями одержаними польським урядом в Лондоні. 60 професорів Львівського університету та Політехніки, де викладав проф. Бартель, були заарештовані і про їх дальшу долю нічого невідомо..."

На закінчення хочу ствердити, що Москва добре знає, хто помордував у Львові в'язнів у тюрмах і хто замордував польських професорів, як знає також, що курінь "Нахтігаль" створено українською стороною виключно для визвольної боротьби і що цей курінь, поза виконуванням своїх обов'язків на фронті, не заплямував себе будь-яким вислужницьким вчинком. Москві відомо, що велика більшість старшин і бійців куреня "Нахтігаль" впали в боротьбі УПА проти німецьких і совєтських окупантів за визволення українського народу. Щоб протидіяти в боротьбі УПА проти большевицького загарбника України та знеславлювати пам. Головного Командира Р. Шухевича-Чупринки, Москва приступила до фальшування найновішого періоду історії України, подібно як це вона робить з усім нашим історичним минулим. Наклепи і знеславлювання куреня "Нахтігаль" власне служать цій меті".

Із статті В. Петришина п. н. "Батальйон «Нахтігаль» у Львові",
друкованої в журналі "Вільна Україна", збірник ч. 26, Дітройт, США, 1960.

Від 20 років загально відомо й історично стверджено, що з відходом совєтської окупації в червні-липні 1941 р. зі західньо-українських земель совєтське НКВД вимордувало на цілій території тисячі в'язнів і нев'язнів, поки вступив на західно-українські землі новий німецький окупант. В останній хвилині перед відходом переводило НКВД додаткові арешти цивільного населення і гнало їх, пішки на схід, а по дорозі їх в більшості знищувало.

Я був свідком цих мордувань, раннім ран­ком 30 червня 1941 p., коли я довідався, що вже нема большевиків у Львові та що через Львів вже переходять німецькі патрулі, я, що жив недалеко тюрми, на вулиці Лонцкого та будинку НКВД, вийшов коло 6-тої години ранку, по тижні бомбардування Львова, на світ. Я ствердив, що тюрма на вул. Лонцкого не була вже ніким бережена, і я заглянув до середини. На мене вдарив труп'ячий сопух, а далі я побачив маси людських трупів, що були вже в стані розкладу. Це було таке страшне видовище, що я його не забуду ніколи в житті. Впродовж дня я довідався, що і в інших тюрмах Львова НКВД доконало таких самих звірств. Від людей по дорозі я довідався, що на подвір'ї Катедри св. Юра є вже українські стрільці. Отже, я пішов з тюрми до Катедри св. Юра. Дійсно я застав на подвір'ї св. Юра стрільців, які побожно, прислухалися відправі богослужби. По богослужбі я вперше довідався від молоденьких хлопців, що вони перші вдосвіта ввійшли до Львова і що вони з т. в. батальйону "Нахтігаль", який створено за почином ОУН (Організації Українських Націоналістів) та що вони є частиною німецької армії.

Я більше їх не бачив у Львові, а тільки згодом довідався, що вони по короткім відпочинку у Львові відійшли на схід з німецькою армією.

В "Радянській Україні" від 5 вересня 1959 р., я прочитав, що ті "соловейки" були тими бандитами, що вночі з 29 на 30 червня 1941 р. вимордували сотки комуністів у Львові на основі наперед уложеної листи. По майже 20 роках здогадалися обманці, спотворити історію, щоб свій очевидний злочин перед людськістю перекинути на українців-стрільців з батальйону "Нахтігаль".

До цього часу навіть совєтське "Звідомлення Державної Надзвичайної Комісії в справі злочинів доконаних німцями на території Львова" з 1944 р. не важилося приписувати мордів у львівських тюрмах батальйонові "Нахтігаль", бож з цього звідомлення, що було зроблене, так сказати б, ще свіжої пам'яті, совєтський обвинувач Смірнов в процесі проти німецьких воєнних злочинців перед Міжнародним Військовим Трибуналом в Нюринберзі на розправі 15 лютого 1946 зачитав розділ, що торкається злочинів, доконаних німцями у Львові і його околиці, а зміст цього звідомлення, що носить назву "документ СССР ч. 6", увіковічнено в протоколах розправи, в яких, одначе, нема ніякого натяку про те, щоб совєтський обвинувач приписував "Нахтігалеві" морди в львівських тюрмах (гляди: три офіційні видання протоколів і документів згаданої розправи в англійській, французькій і німецькій мовах, а в англійській мові під заголовком: Trial of the major War Criminals before the International Military Tribunal, Nuremberg 1947, v. VII p. 491).

На яких крихких підставах є побудована ця оче­видна брехня совєтської преси, видно з того, що на пресовій конференції в дні 5 квітня 1960 р. в Москві енкаведівських мордів у львівських тюрмах вже не приписується батальйонові "Нахтігаль", про що буде ще мова. Зараз по пресконференції в Москві — очевидно на наказ з Москви — мешканці Львова "засудили злодіяння буржуазних націоналістів" в часі від 30 червня 1941 до 6 липня 1941 в листах до Львівських часописів "Вільна Україна" в українській мові і "Львовская Правда" в російській мові (гл. "Радянська Україна" від 9 квітня 1960 p.). Очевидно, що ті листи, написані в львівських редакціях згідно з пресконференцією, вже не згадують про морди у львівських тюрмах.

З приходом німецьких військ до Львова в дні 30 червня 1941 р. прибули до Львова і спеціяльні поліційні сили з подібними завданнями, які попередньо мало НКВД. Та спеціяльна одиниця мала назву: Einsatzgruppe der Sicherheitspolizei.

Ця поліція зайняла той самий будинок, що його мало НКВД, тобто будинок управи міських трамваїв при вул. Пелчинській і Кадетській. Німецька поліційна частина працювала так само законспіровано, як НКВД. Все таки одної речі не могла німецька поліція закрити, тобто арештувань, але дальшу долю ув'язнених закривала вона вповні бодай на якийсь час.

По 3-тім липні 1941 я довідався про те, що німецька поліція виарештувала визначних польських учених, професорів і т. д. Між тими ученими заарештовано і мойого знайомого по праці, з яким я працював у Львові за часів совєтської окупації. Я заінтересувався долею мойого товариша по праці, але, на жаль, я нічого не міг довідатися поза тим, що його арештувала німецька поліція.

Поза тим вже від 30 червня 1941 р. у Львові був спокій. Догоряли збомбовані доми, не було електричного струму і трамваї не ходили, а всі склепи були замкнені. З тої причини і за браком праці я ходив по місті і майже цілий день перебував в центрі міста, де містилися наші українські інституції, і там я стрічався з львівськими знайомими та прибулими з Генерал-Губернаторства українськими націоналістами. Стверджую, що ані я, ані мої знайомі з різних дільниць міста не замітили в тих перших днях окупації трупів на вулицях, ані повішених людей на бальконах. Всі ми знали, що виарештовано понад 30 найвизначніших поляків, в тім зовсім неполітичних людей, як, напр., мій товариш по праці, але ми, включно з українськими націоналістами; які прибули з ґенерального Губернаторства, не знали нічого про їх дальшу долю. Ми були переконані, що їх вивезли або вивезуть до концентраційних таборів.

Совєтський обвинувач Смірнов оскаржував на ос­нові вищезгаданого "Звідомлення Надзвичайної Державної Комісії" перед Міжнароднім Військовим Три­буналом і наводив з нього ось що: "Ґрер, професор медичного відділу Львівського університету, якому щасливим випадком вдалося уйти смерти, зізнав перед комісією (розумій перед вищезгаданою совєтською комісією — В. П ) ось що: "Коли мене арештували опівночі 3 липня 1941 р. і примістили у вантажній машині, я застав там також проф. Грека, Бой-Желєнського і других. Нас забрали до гуртожитку ім. Абрагамовича Теологічної Семинарії. Копи нас вели через коритарі, гестапівці насміхалися над нами через голови..." (В англійськім офіційнім звідомленні є точки, як бачимо, але в німецькім офіційнім звідомленні є ще слова: "побивали прикладами карабінів, тягнули за волосся і били по головах". Гл. німецький урядовий текст, том ВII, ст. 493). "Пізніше я побачив в гуртожитку німців, що вели п'ятьох професорів під ескортою, з яких чотири несли закривавлене тіло сина визначного хірурга Руффа, якого німці замордували в часі його переслухання. Молодий Руф був також спеціялістом. Цілу групу професорів повели під сторожею на Кадетську гору. По 15-20 мінутах я почув карабінові стріли зі сторони, в яку поведено професорів" (гл. VII том протоколів, ст. 491 там же). Це є зізнання, зложені перед згаданою комісією, які обвинувач СССР відчитав Міжнародному Військовому Трибуналові в Нюринберзі на розправі. Той же сам Смірнов на основі повищого звідомлення твердив, що німецька поліція мала ще перед зайняттям Львова список визначних польських учених, які мали бути замордовані у Львові. Це було самозрозумілим, бож якісь там підрядні органи німецької поліції не могли без згоди найвищих чинників доконувати масового корду вчених, які в більшості не належали до політичного світу.

З того документу, тобто зізнань професора Ґрера, виходить понад всякий сумнів одна річ, а саме, що його товаришів арештували і замордували гестапівці, бо професор Ґрер, який врятувався від смерти, бачив їх пізніше нераз в одностроях, а далі як професор, що студіював за границею, знав по вимові докладно, що до нього говорили німці, а не якісь молодики-"соловейки", одягнені у військові однострої, та які напевно ледве могли вимовити ламаною мовою німецьке слово, і то без німецького акценту".