| Український націоналізм захищав і
організовував українську націю протягом всього її існування. В найбільш
вирішальних історичних моментах він виходив назовні яскравим світочем
істини, був присутній в думках і діях української нації. Проте, на
жаль, ніколи не бракувало у нас і чужинецьких лизоблюдів, які
перекручували всі історичні події і факти, як їм було вигідно. "Історію
пишуть ті, хто вішав героїв”.
Ось і зараз нас намагаються
переконати, що Україна – це країна на зразок Буркіна-Фасо або Конго,
від якої нічого не залежить, але всі її хочуть... Нас запевняють, що
українець тихий, мирний, і коли йому вимкнути світло, воду, газ, він
все одно буде мовчати, пережовуючи шматок сухаря. Але були часи, коли
націоналізм спонукав український народ до пробудження від летаргічного
сну та давав гідну відповідь тим, хто його ображав. Яскравим прикладом
цього є визвольна боротьба, яка ввійшла в нашу історію під назвою
"Коліївщина”. Саме ці події виразно доводять, що українці можуть
об`єднуватися для спротиву, коли настає вирішальний момент в житті
нації.
Друга половина 18 ст. позначилася
для українців значним погіршенням життєвого рівня. Перетравивши
здобутки "Хмельниччини” на Правобережжі, Річ Посполита не мала намірів
рахуватися з національними і соціальними правами українців. Натомість
активно проводилась насильницька полонізація, селяни мусіли відбувати
примусову працю, їх обкладали непомірними податками. Чужинецькі
кровопивці бенкетували на народному горі. Нескорених піддавали
жорстоким тортурам. На цьому тлі зродився могутній
національно-визвольний рух, що опанував маси і повів їх на боротьбу.
Навесні 1768 року в Холодному
Яру, що біля Чигирина, з‘явилось кілька сотень козаків, на чолі з
Максимом Залізняком. Туди почали стікатись повстанці з усього краю.
Повстання охопило частину Київського та Брацлавського воєводств.
Польські пани тікали в Уманський замок. Але сотник надвірних козаків
Київського воєводи Потоцького Іван Гонта, який повинен був охороняти
Умань, відчинив ворота до міста, і перейшов на бік гайдамаків. Як часто
було в українській історії, проти повсталих об‘єднались два загарб-ники
– Польща та Росія. Розуміючи те, що сам не впорається, польський уряд
звернувся за допомогою до московської шльондри Катерини ІІ. Коли
повстання розгорілося настільки, що перекинулося на Лівобережжя та
Запоріжжя, вона повела рішучий наступ на українців. Повстанці громили
москальські, польські та жидівські маєтки, вбивали їхніх власників,
вони відчували себе господарями своєї землі. До повсталої Умані прибув
полк Донських козаків під проводом Гур‘єва. Українці сподівались на
допомогу донців, вважаючи їх своїми братами, не здогадуючись про
підступність їхніх планів.
Коли до гайдамацького табору
підійшов генерал Кречетніков, донці підступно захопили склад козацької
зброї і відігнали в поле коней повстанців. Над полоненими гайдамаками
москалі довго знущались, поки не передали їх полякам. Деяких "підданих”
Московщина відправила до Печерської фортеці, де їх було катовано
батогами, затавровано залізом і заслано до Сибіру. Серед них і Максима
Залізняка. Особливо жортоко розправилися з українцями поляки, вони
відтнали їм голови, ноги, руки, саджали на палю, вішали. Найжорстокіше
було покарано Гонту. За вироком "суду” страта Гонти тривала 14 днів,
йому здирали шкіру пасами на спині, відтинали частини тіла тільки за
те, що він – УКРАЇНЕЦЬ.
В часи комунототалітаризму
Коліївщину представляли як боротьбу українського селянства з польським
панством. Але це була війна, ведена українським народом проти своїх
споконвічних ворогів, які його визискували і пригноблювали. З цієї
війни ми в черговий раз повинні зробити висновок: наші вороги завжди
об‘єднуються проти нас, а ми повинні вести свою боротьбу, спираючись
тільки на свої сили і вірити тільки в свою націю, як вірили в неї наші
славні попередники Гонта і Залізняк.
| 
