«Радянські» у військах СС

ХХ століття було надто страшним та кровопролитним в європейській історії. Антихристиянська науково-новітня утопія комуністичного раю реалізувалась в Радянськогму Союзі шляхом небаченого в історії тоталітарного режиму, який поставив народи імперії на межу повної культурної руйнації і геополітичного знищення.

Шляхом голодоморів, масових ув’язнень та знищень  в концентраційних таборах, масових розстрілів, виселення мільйонів людей в Сибір комуністичний режим до кінця 30-х років зробив неможливими прояви масового і активного опору всередині країни. Лише війна Німеччини з СРСР, що розпочалася 22 червня 1941-го року, надала багатьом людям і народам шанс для відновлення широкого народного опору комуністичному тоталітарному режиму для всіх тих, хто розглядав сталінський режим як головного ворога своєї країни і свого народу.

Ні в одній країні, що воювала з нацистською Німеччиною, не знайшлося такої кількості людей, що надягнули військову форму ворожої армії і взяли участь у війні проти власної держави.

На основі даних, що наведені різними дослідниками, в СРСР ця цифра становить від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тис. чоловік.

Співпраця з німцями мала військово-політичний, адміністративний та економічний характер.

На початок квітня 1945-го року в Комітеті визволення народів Росії проходили службу 1 генерал-лейтенант, 5 генерал-майорів, 2 комбриги, 29 полковників, 1 бригадний комісар, 1 капітан 1-го рангу ВМС СРСР, 19 підполковників, 41 майор, 5 військових інженерів 2-го рангу. З полону звільнено 535 523 чоловіки, які в подальшому несли службу у складі східних військ Вермахту.

Водночас, в німецькому полоні знаходилось 232 тисячі вояків США та Великобританії. І лише від 30 до 60 чоловік з них вступили в Британський добровільний корпус СС.

Серед учасників антикомуністичного руху було багато людей, які або ніколи внутрішньо не сприймали комунізм, або в 1920-1930-х роках пройшли шлях від близького сприйняття ідей більшовицької революції до несприйняття комуністичної держави як найбільш нелюдського й антинародного режиму в нашій історії.

Тому відновлення фактичної картини подій Другої світової війни з використанням широкого поля джерел має особливо велике значення для сучасного молодого покоління громадян.

В першу чергу, слід висвітлити широке коло питань, що пов’язані з формуванням, потенціалом, кадровим складом і бойовим застосуванням підрозділів, частин і з’єднань, що воювали в Східних військах німецьких збройних сил і складалася  з громадян СРСР.

Російські формування СС:

- XV козачий кавалерійський корпус СС;

- 29-та військова гренадерська дивізія СС;

- 30-та військова гренадерська дивізія СС;

- шість гренадерських полків СС;

- військова частина СС «Цепелін»;

- військове формування СС «Дружина»;

- особливий полк СС «Варяг»;

- винищувальне військове з’єднання СС «Ост».

Чотири останніх формування були підпорядковані безпосередньо Головному імперському управлінню безпеки (RSHA).

Білоруські формування СС:

- військова гренадерська бригада СС №1;

- 40 батальйонів СС, що до кінця літа 1944-го року були створені у складі Білоруської Крайової самооборони (БКО).

Українські формування СС:

- 14-та гренадерська дивізія СС «Галичина»;

- три полки СС.

Латвійські формування СС:

- 15-та гренадерська дивізія СС;

- 19-та гренадерська дивізія СС;

- 36-та гренадерська дивізія СС;

- 2-га добровільна бригада СС;

- сім полків СС;

- охоронна рота СС №15

Естонські формування СС:

- 20-та гренадерська дивізія СС;

- 3-тя добровільна бригада СС;

- Естонський легіон СС;

- три естонські полки СС у складі дивізії «Айнінг».

Туркменські формування СС:

- 38-та гренадерська мусульманська дивізія СС «Новий Туркменістан»;

- полк СС «Туркменістан» №1;

- чотири батальйони СС, поруч з якими знаходимо відомості про 818-й азербайджанський та 831-й волзько-татарський батальйони СС.

Татарські формування СС:

- 8-ма військова гірська бригада СС «Татарська» №1;

- чотири батальйони СС.

Кавказькі формування СС:

- 70-й та 71-й кавказькі батальйони СС;

- охоронна бригада СС «Північний Кавказ»

- «Кавказький корпус» СС (пізніше його перейменовано на «Кавказьке з’єднання», яке складалося з 9-ти армійський польових батальйонів). З’єднання складалось із представників трьох національних груп: вірменської, грузинської, північно-кавказької.

Одним з найбільш важливих аспектів у вивченні історії військ СС є правильна оцінка кількості іноземців у них. Виходячи з даних про участь представників певних національностей у лавах СС, маємо приблизне число добровольців:

Голандія – 23 тис.

Бельгія (фламанці) – 7,5 тис.

Бельгія (валони) – 5,5 тис.

Франція – 10 тис.

Італія – 20 тис.

Данія – 7,5 тис.

Норвегія – 8 тис.

Швеція – 0,3 тис.

Фінляндія – 2 тис.

Албанія – 6,5 тис.

Хорватія – 26 тис.

Сербія – 7 тис.

Болгарія – 0,75 тис.

Румунія – 5 тис.

Угорщина – 40 тис.

Чехія, Польща і Словаччина – 3 тис.

Латвія – 40 тис.

Литва – 0,15 тис.

Естонія – 23 тис.

Україна – 27 тис.

Кавказ та Азія – 8 тис.

Донські козаки та калмики – 35 тис.

Росія та Білорусь – 28 тис.

Люксембург та Ліхтенштейн – 3 тис.

Швейцарія – 1,33 тис.

Іспанія – 0,3 тис.

Англія, США та Ірландія – 0,3 тис.

Індія – 3,5 тис.

Всього 340 630 іноземних добровольців в роки війни вступило у війська СС.

Етнічні німці, що були громадянами інших держав, також вступали до військ СС. їх походження та чисельність:

Західна Європа – 16 тис.

Угорщина – 40 тис.

Данія – 2 тис.

Хорватія – 20 тис.

Югославія – 15 тис.

Румунія – 60 тис.

Богемія і Моравія – 39 тис.

Словаччина – 6 тис.

Всього більше 198 тис. етнічних німців з інших держав вступили у війська СС. Разом з іноземними добровольцями загальне число іноземних громадян в СС наближається до 540 тис. осіб.

Микола Грибок,

кандидат наук, доцент