Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Реставратори на літеру «Я»

Між нинішнім Президентом України Віктором Януковичем та головним путчистом СРСР, тодішнім віце-президентом Радянського Союзу Геннадієм Янаєвим ціла прірва подій новітньої історії.  На перший погляд, здається, що уся подібність цих політиків може полягати лише в тому, що їх прізвища починаються на останню літеру абетки. Проте, не будемо поспішати з висновками. Янаєв, як відомо, мимоволі став саме тією людиною, яка своїми безглуздими діями поховала СРСР. В Україні сьогодні багато хто стверджує, що Янукович намагається знищити Незалежність держави. Якщо б найгірші прогнози опозиції справдилися, у майбутньому теперішню Україну можна було би назвати державою, що існувала від „Я” до „Я” – від сумнозвісного Геннадія Івановича, котрий збурив ситуацію та підштовхнув колишні радянські республіки до швидшого здобуття незалежності, до Віктора Федоровича.

Але, чи маємо ми право співставляти цих двох правителів? Мабуть, у такого підходу знайдеться чимало опонентів, котрі назвали би безглуздим порівнювати невдаху Янаєва із Януковичем, що переміг на прямих президентських виборах. Однак, якщо ретельніше розглянути мету, яку ставив перед собою московський ГКЧП 1991-го року, та порівняти її із сучасною політикою української влади, ми знайдемо чимало спільного.

 

Мета

 

Напередодні святкування 19-ї річниці проголошення Незалежності України у суспільстві багато розмов про те, що нинішня влада під керівництвом Януковича усілякими методами намагається применшити значення цієї дати. Ми бачили, що влада намагається відновити радянські свята 9-го травня на так званий день перемоги. Водночас, звучить інформація про те, що на День Незалежності України не хочуть проводити військовий парад, влаштовувати салют. І навіть з вихідними цього разу виходить якась нісенітниця. Ніби в країні криза, тобто – люди мають небагато роботи, але влада постановила продовжити робочий тиждень, щоб „компенсувати” втрати робочого часу під час вихідного дня на головне свято країни. Навряд чи економіка справді цього вимагає. Скоріш все скидається на те, що День Незалежності насправді хочуть зробити звичайною датою, яку в майбутньому можна буде просто не відзначати, а крім того, за рахунок подовження робочого тижня можна дещо зіпсувати враження людей від такого вихідного.

Додамо до всього цього події останніх місяців – несамовиту дружбу Януковича з Російською Федерацією, керівництво якої неприховано марить про відновлення імперії в рамках колишнього СРСР, максимальне сприяння патріарху РПЦ МП Кирилу, котрий не припиняє пропагувати створення імперського „руссого міра”, повернення в Україну колишніх персон нон-грата на зразок Лужкова, який продовжує антиукраїнську пропаганду на території нашої держави... Усе складається в єдину картину – відновлення СРСР триває повним ходом!

Чого ж домагався Янаєв? ГКЧП захопив владу 19-го серпня 1991-го року. Мало хто сьогодні згадує про те, що вже на 20-те серпня тодішній президент СРСР Михайло Горбачов запланував підписання нового союзного договору між республіками СРСР. Таким чином, якби Янаєв та інші заколотники не взяли владу в свої руки, вже наступного дня мав би бути денонсований СРСР як держава, і на його місці із залишків поки що лояльних до Москви радянських республік могла виникнути нова держава під назвою Союз Суверенних Держав із принципово іншим у порівнянні зі старим Союзом державним устроєм – конфедерацією. Вона, у свою чергу, мала гарантувати набагато більш широкі повноваження союзним республікам. І саме цьому намагалися завадити заколотники.

Отже, метою Янаєва також було відновлення СРСР. Хоч, правильніше було б сказати, - ГКЧП намагалося не допустити подальшого розпаду саме тої імперії, яку у Кремлі зараз намагаються відновити.

 

Мотивації та засоби

 

Прихід до влади ГКЧП оцінено як державний переворот, тобто – один із найтяжчих злочинів. Але статус зрадників та заколотників Янаєв і компанія отримали лише пізніше, коли їх було скинуто, заарештовано та засуджено до реальних термінів ув’язнення усіх заколотників, окрім тих, котрі за офіційною версією покінчили життя самогубством. Але під час самого нетривалого заколоту путчисти усе ж послугувалися, на перший погляд, цілком законними методами перебирання влади.

Янаєв був віце-президентом, і під час хвороби Горбачова, яка буцімто раптово розбила першого й останнього радянського президента, він справді повинен був тимчасово очолити державу.

Варто також звернути увагу на офіційні аргументи для утворення ГКЧП, які заколотники оприлюднили у зверненні до народу, датованому 18-м серпня 1991-го року. Серед них знаходимо такі:

- розпочата за ініціативою М.С.Горбачова політика реформ зайшла в безвихідь;

- на зміну початковому ентузіазму та надіям прийшли зневіра та відчай. Влада втратила довіру населення;

- країна стала некерованою;

- цинічна спекуляція на національних почуттях – лише ширма для задоволення амбіцій;

- криза влади катастрофічно відобразилася на економіці;

- тільки безвідповідальні люди можуть розраховувати на певну міць з-за кордону (мається на увазі – з країн Європи та США – ред.);

- нашим першочерговим завданням стане вирішення продовольчої та житлової проблеми (найбільші соціальні проблеми в СРСР).

Насправді у згаданому зверненні чимало таких ось „перлів” – максимально можливих популістичних обіцянок, що роздавалися звичайним громадянам, аби принаймні тимчасово ввести їх в оману. Ми ж пропонуємо читачам порівняти хоча б названі нами тези зі звернення ГКЧП 1991-го року із риторикою політиків від сучасної Партії Регіонів, очолюваної Януковичем. Спробуйте знайти хоча б одну суттєву відмінність. Варто лише замінити Горбачова на Ющенка, а „допомогу з-за кордону” на євроінтеграцію та НАТО...

На відміну від Янаєва, Янукович прийшов до влади в результаті всенародних президентських виборів. Однак, Віктору Федоровичу майже одразу довелося вислухати чимало звинувачень у тому, що і він фактично якщо не здійснив державний переворот, то принаймні узурпував владу – незаконно. Мабуть, цього разу не варто ще раз перелічувати все, що встигла наробити нинішня влада в Україні за короткий період. Не варто, напевно, згадувати і численні заяви опозиціонерів, яких прихильники Януковича завжди підозрювали у нещирості. Пошлемося лише на вислів Ханни Сіверенсен, зроблений приблизно чотири місяці тому: „Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий Президент, - він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 року, повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент.

Нарешті, можемо згадати ще про деякі подібності між двома „Я”. Під час заколоту у 1991-му році одразу було взято під контроль телебачення, яке з ранку до ночі транслювало лише виступи ГКЧПістів та радянський балет. Вуличні протести намагалися дусити танками. Теперішня влада не має таких тоталітарних можливостей. Однак, тиск на пресу та наступ на свободу волевиявлення також очевидний. Методи впливу на незгідних приблизно такі ж, тільки розтягнуті у часі. Можливо, справа лише в тому, що Януковича дечому навчила поразка у 2004-му році, коли на суді було встановлено факти масових фальсифікацій результатів виборів. Схильність до фальсифікацій, до речі, також є в обох „Я”.

 

Результати

 

Після провалу заколоту Геннадія Янаєва почали видавати за неадекватну людину з руками, які трусилися у прямому ефірі. Насправді, оскільки радянські політики другого ешелону ніколи не були публічними особами, звичайні люди також не мали можливості сформувати про них власну більш об’єктивну думку. Сьогодні навіть досвідчені політологи можуть лише здогадуватися, чому трусилися ті руки – з перепорю чи від страху? На цьому доступна широкій громадськості інформація і закінчується.

Утім, мусимо зауважити, що на момент путчу Янаєву ще навіть не виповнилося 54 роки. Мабуть, це ще не той вік, коли люди стають неадекватними та нікчемними. Адже Януковичу вже 60, і на пенсію він не збирається.

Янаєв намагався за кілька днів перекреслити результати горбачовської перебудови як демократичного процесу, що тривав на території колишнього СРСР приблизно п’ять років. Йому це не вдалося. Навпаки, імперія розсипалася без будь-якої перспективи на відновлення найближчим до 1991-го року часом.

Нині Янукович та його команда намагаються перекреслити демократичні досягнення „помаранчевої” влади, що також, як і колись Горбачов, невправно керувала країною приблизно п’ять років. Чи вдасться Віктору Федоровичу те, що не вдалося Геннадію Івановичу?

Очевидно, сподіватися на підтримку зубожілого народу нинішньому президентові не варто. За Горбачова життя було аж ніяк не кращим, навіть навпаки. Тим не менш, населення обрало свободу. Але зараз Янукович навіть не пропонує вибору поміж свободою та добробутом, адже, як стає зрозуміло тепер, жодних поліпшень соціально-економічного становища у державі влада Януковича досягнути не в силах. Відтак, Віктор Федорович для досягнення своєї мети та збереження за собою влади може сподіватися лише на подальшу деморалізацію суспільства, яке буде мовчати, коли від нього забирають права, та покірно терпіти усілякі утиски.

Щоправда, є в Януковича у порівнянні з Янаєвим величезний козир. Заколотникам 1991-го року протистояла сильна опозиція на чолі з Єльциним у самій Москві та не менш радикальні настрої у більшості столиць союзних республік. Янукович від таких факторів захищений. Кремль хоче саме того, чого домагається Партія Регіонів, опозиція всередині України досі слабка та не може оговтатися від поразки на президентських виборах. Саме на це і може розраховувати теперішня українська влада. Але, оскільки ситуація може невдовзі змінитися, їй потрібно якнайшвидше досягати поставлених завдань. Влада це й робить. Проте, чим швидше відбуваються реставраційні процеси, тим більше вони нагадують намагання відновити СРСР 19-ть років тому. Тобто, тим більше шансів, що нинішнє „Я” закінчить так само, як і попереднє.

 

Дух волі

 

Категорія: Мои статьи | Додав: graf (18.12.2010)
Переглядів: 566 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (128)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz