" Ой палка ти була моя пісне!

Як тебе почала я співати,

В мене очі горіли, мов жар,

І займався у грудях пожар.

Хтіла я тебе в серці сховати,

Та було моє серденько тісне,

Ой палка ти була, моя пісне!”

Леся Українка

З чого починається виховання духовності особистості? Із закладання фундаменту її з дня народження дитини. І саме з дня народження, коли основу її життєвого розвитку становлять функціонування духовно-емоційної та моторної сфер. Психологи говорять, що знання тільки тоді є знаннями, коли вони духовно-емоційно пережиті. Скільки б не говорили, що, наприклад, (як крайній випадок), вбивати не можна — іноді вбивають, що треба поважати батьків своїх — іноді не поважають та ін. Це відбувається через те, що духовно-емоційна сфера людини, особливо в наш час, звузилась, людина стала глухою до переживань, страждань, елементарного співпереживання. Наша освіта, на жаль, захопилася інтелектуальним розвитком людини забувши про розвиток та про те, що тільки в гармонічній єдності правої та лівої півкуль можна досягнути дійсної гармонії в розвитку духовної і розумної особистості.

Що ж таке українська народна пісня? З наукової точки зору — це глибинна традиційна і сучасна творчість усної діяльності. Можна вживати і інший термін — фольклор. А за змістом — це саме життя, його інтереси, зв’язок з історією народу, його національною свідомістю та соціальними почуттями, з "психологією його творчості”, писав І. Франко.

У наших пращурів було цілісне уявлення про оточуючий світ і себе в ньому. Художня творчість гармонізувала життя людини і становила значну частку практично — утилітарної діяльності (праця, звичаї та ін.). Творення суспільних відносин вимагало знаходження таких форм, заходів, механізмів, за допомогою яких можна було б регулювати поведінку кожного члена громади. Саме через почуття та свідомість сформувалась своєрідна система, яку прийнято називати первісним мистецтвом. Воно, крім інших, виконувало і виховні функції. Провідну роль у вихованні людини виконувала народна пісня, а пізніше, з розвитком суспільства, музичне мистецтво.

Народні пісні, музичне мистецтво було невід’ємним складником практично- пізнавальної діяльності людей. Особливу роль в цій діяльності мав ритм, який допомагав координувати зусилля людей як у праці, так і у відпочинку (групові зусилля у праці, танцювальні у відпочинку та ін.).

Життя людини було нерозривно пов’язано з природою і відображалось у пісні. Тому пісенна народна творчість охоплює усі сфери життя людини — від народження до смерті. Це пісні: трудові, зимового календаря, веснянки, весільні, купальські, жниварські, родинні, в той же час - думи, історичні, козацькі, стрілецькі, чумацькі, жартівливі, сатиричні та багато інших.

Пісня — це єдине ціле звука і мелодії. Ритм — це серце музики, мелодія — її душа. При зупинці серця — душа відлітає. Слова в пісні — це вербальне підтвердження певного почуття чи настрою.

Таке органічне поєднання духовно-емоційного і раціонального, як ніщо інше впливає на людину, на виховання її духовності як відношення до людей, до того оточення, в якому вона живе, до природи та ін. Так під впливом народної пісні, в якій людина одночасно є суб’єкт і об’єкт, у неї формується стала система духовного багатства.

Окремо хочу зупинитись на значенні дитячого фольклору. Дитячий фольклор — це особлива частина фольклору тому що він відіграє найбільш важливу роль у вихованні і психічному розвитку майбутньої особистості. В ньому виключна роль належить колисковим пісням, в яких особливу роль відіграє "розуміння " дитиною емоційної (музичної) інтонації. "Немовля, -пише дослідник емоцій В. Морозов, — чудово розуміє емоційну інтонацію дорослих навіть в той період, коли воно ще не навчилося розрізняти логічний зміст слів. Воно усміхається у відповідь на ласкаві слова і може заплакати у відповідь на суворі. І справа тут не у змісті слів, а у звучанні: спробуйте говорити дитині найгрізніші слова добрим, ласкавим голосом, і вона буде усміхатися. Отже, діти у ранньому віці, ще не знаючи мови, володіють мовою емоцій, на цій мові спілкуються з дорослими і добре розуміють один одного.

В давні часи знали, що колискова, яку співає мати, може вберегти дитину від хвороб та інших негараздів. Лагідний голос матері, знайомі інтонації, ритмо-інтонаційна побудова колискової, мали свій "магічний” вплив на дитину, вона заспокоювалась і засинала. Спів впливає на дитину тембром маминого голосу, мелодією, ритмом.

Завдяки дитячому фольклору (ігри, пісеньки, дражнили та ін.) діти отримують можливість задовольнити себе у спілкуванні, знайомитись із звичаями, поведінкою, працею дорослих — пізнавати життя, себе, оточуючий світ. (Сорока — ворона на припічку сиділа”, "Прийди, прийди, сонечко”, "Клем- бом — клем!”). Музичну основу дитячого фольклору складає ритм і спів на двох-трьох звуках.

А що в наш час пропонують батьки немовлятам і дітям? Хто з батьків співає дітям колискові, і знає їх?

А тепер звернемось до народних пісень про кохання та життя родини, побут. Це пісні, в яких виховується любов до жінки, любов і повага до матері. "Червона калина”, "Вишенько,черешенько”, "Голубонько” та інші незвичайно добрі та прекрасні порівняння. Тематика пісень про кохання торкається найбільш інтимних сторін життя кожної людини: зародження почуттів, взаємна любов, розлука, нещасливе кохання; зрада і таке ін. "Гаю,гаю, зелен розмаю” (в обр. М.Леонтовича), "Ой коли б той вечір та й повечоріло (нещасливе кохання), " Ой у полі криниченька” (вірне кохання).

" Ой,ти, дівчино — червона калино,

Як мені на тебе дивитися мило.

" Ой, ти, дівчино, чорнобрива — пишна,

Чом до мене звечора не вийшла?”

" Ой, ти, козаче який ти дивненький,

Чи ж ти не бачиш, що мороз біленький”

" Ой, ти, дівчино, ти не бійсь морозу, —

Я під твої ніжки шапочку підложу”.

Через те, що в піснях на перший план виступає моральноетична оцінка людських почуттів і стосунків — ці пісні оповідальні, діалогічні і мають великий вплив на психічний стан людини. Вони на підсвідомому рівні виховують любов і повагу до жінки, до матері і до оточуючих людей. Є почуття, які вимагають переживань насамоті, занурення в "себе " (Ой не світи, місяченьку”, "Ой глибокий колодязю, золотії ключі”, "Ой, місяцю, місяченьку”, "Наступає та чорна хмара” та ін. Такі пісні перживаються глибоко особисто. Вони виховують культуру почуттів, можливість співпереживання.

Окремо можна зупинитися на веснянках. Святкування приходу весни існує у багатьох народів. Кличучи весну люди вірили, що заговірні формули і ритуальні дії сприяють пробудженню природи. Треба відмітити, що у веснянках відсутня християнська тема.

Істотна риса веснянок — їх зв’язок з рухом, з танцем. Велике місце рухи займають і в інших календарно-обрядових дійствах — в русальних, купальських, петрівчаних іграх та хороводах. Однак, такого розвитку танків, як у веснянках, не зустрічається ніде. Це можна пояснити: починається рух у природі, що оживає і це переходить у танок у людей. Виконавці намагались власними діями сприяти бурхливому розквіту природи

Благослови мати, весну закликати,

Весну закликати, зиму проводжати.

Культ природи (разом з аграрними мотивами) широко відображено в назвах танків та їх сюжетах: "Мак”, "Льон”, "Груша”, "Журавель ", "Зайчик”, тощо, а також в характері рухів і танцювальних фігур. Однак більша частина веснянок має любовні мотиви: вибір пари, залицяння, сватання, сімейні стосунки, символічні подарунки, жарти — теми, які завжди хвилюють кожну молоду людину. Найбільш різнобічно проявляється у веснянках дівоча доля: думка про шлюб, кохання, побачення, оспівування дівочої краси та інші питання долі жінки у житті.

Історія чумацтва залишила глибокий слід у духовній культурі. Тисячі пісень відображають усі сторони чумацького побуту (збори в дорогу та вихід із села чумацької валки; дорожні пригоди — як правило сумні; падіж худоби, напади татар або грабіжників, хвороби, смерть; повернення чумаків додому.

Ой, їхав чумак

З Криму додому,

Сталась йому пригодонька

За всю дорогу.

Сталась йому пригодонька

Не вдень, а вночі -

Занедужав чумаченько,

З Криму ідучи...

Ой, упав чумак,

Упав та й лежить -

Ніхто його не спитає,

Що в нього болить...

Поховали чумаченька

В чужій стороні,

Ревнули воли,

Степом ідучи:

Поховали чумаченька,

Із Криму ідучи.

Чи не нагадують ці пісні нам сьогодення? Чи напишуть пісні про наших Чумаків (як звуть їх заробітчанами), у яких доля не менш трагічна, ніж у чумаків минулого. Чи ми приречені бути вічними чумаками.

Незважаючи на не просте життя нашого народу жарти, гумор і сатира завжди існували в житті людини. Жартівливі та сатиричні пісні внесли вагомий внесок у формування духовності народу, допомагали йому виживати у важкі та безнадійні моменти життя. В цих піснях піддається сміху все те, що викликає громадський осуд, суперечить моралі народу. Сміх — ознака сили. Сміятись може тільки духовно чиста і сильна особа. Мудрість, розум, вміння посміятися з себе є моральною основою людини. В жартівливих піснях основне гумористичне навантаження несе текст, а музичні засоби виразності (ритм, штрих, ладові контрасти та ін.) підсилюють задумки тексту. ("Журилася попадя своєю бідою”, "На небесній горі”, "Ой чи чуєш ти, дубе”, "Як ішов я з Дебречина”).

Є почуття, переживання яких відбуваються в колективі, "на людях”. До таких можна віднести козацьку, стрілецьку пісню, а також історичні пісні, думи, балади. Це пісні, дії яких відбуваються серед людей і тому вони мають великий вплив на почуття людей, на формування у них любові та інтересу до своєї історії, до свого історичного та сучасного " Я ", до своєї країни.

Осідлаю кониченька, коня молодого,

Нехай несе в чисте поле мене, молодого.

В чистім полі тирса шумить, катран зеленіє,

В чистім полі своя воля, аж серце німіє.

Я не буду зупинятись на усіх жанрах української народної пісні, як на мене, основи педагогіки виховання духовності особистості, а запропоную таке:

а) проводити семінари для молодих мам по вивченню колискових пісень;

б) перед початком навчального дня в школах вивчати по одній народній пісні.

С.І. Науменко,

Професор НПУ ім. М.Драгоманова

Виступ на науково-практичній конференції

"Буття українців” Київ, 2007 р.