 Він
помер на 48 році життя, а влада закріпила його образ у свідомості
поколінь як старого діда в кожусі і шапці. Незважаючи на те, що така
одіж була останнім писком тодішньої петербурзької моди. До 150-річчя
смерті Тараса Шевченка – кілька етюдів.
Вчитель Шевченка –художник Карл Брюллов запитав свого учня – чому ти,
мовляв, весь час малюєш смерті? Адже Шевченко намалював картини «Смерть
Сократа», «Смерть Македонського», «Смерть Богдана Хмельницького». Тарас
відповів:» Тільки у смерті видно чи людина була великою».
Тепер порівняймо як помирали Шевченко і Пушкін – перший зі свічкою в
руках, на сходах, раптово, а другий – прижимаючи до губ записку царя
Ніколая Першого та запевняючи у своїй відданості. Для Шевченка ж той цар
був не інакше як «неудобозабываемый Тормоз».
Поема «Гайдамаки» належить до числа тих творів, які у школі ніхто не
любить – різанина якось не в’жеться з нашим «просвіщенним» віком. Але
вчительки забувають розказати, що поему цю писав Шевченко у часи
розквіту романтизму, що так писали Байрон і Шіллер. А романтизм -- це
перебільшення: якщо трупи – то горами, якщо кров – то ріками… Тобто Іван
Гонта своїх синів не різав. А дурний Бузина саме на цьому побудував
свою книженцію «Вурдалак Тарас Шевченко» -- неграмотність насміялася з
нащадка російського енкаведиста.
Зрештою,
тільки «один козак із міліона свинопасів» може зрозуміти дух гайдамак,
який продовжився, наприклад, і в пісні «Любо, братці, любо»: «Нічого не
шкода – ні врага, ні рода, Шкода тільки волі та й буланого коня».
Шевченкові «вози залізної тарані» -- зброя. А «щедра пані» -- російська
імператриця Катерина Друга. І знаючи, що польською мовою «щодра пані» --
легкої поведінки, як же не подивуватися шевченковій легкості сарказму і
обходження цензури, коли він продовжує про ту пані: «Уміла що кому
давать!». Вбивча іронія про повію на троні!
Шевченко про єдність із росіянами:» Ми вже, бач, дуже близькі родичі –
як наш батько горів, то їх батько руки грів» ( у листі до Максимовича
1858 року з приводи відмови друкуватися в газеті Івана Аксакова
«Парус»).
На стіні пивнушки Шевченко написав:
«Вип’єш першу – стрепенешся,
Вип’єш другу – схаменешся,
Вип’єш третю – в очах сяє,
Думка думку поганяє».
Скажіть, що не точно підмічено? А то зробили з веселого чоловіка «тяжке,
сумне, патріотичне» -- веселіше дивімося на життя, українці!
Шевченка поганьблюють, зображаючи дідом-плакальником. А він у щоденнику
пише, як слухав увертюру з «Вільгельма Телля» і з «Фрейшіца» та духовні
твори Гайдена. Багато нинішніх шевченківських лауреатів можуть повторити
слідом за Шевченком:» Божественний Гайден! Божественна музика!» ?
Женихаючись до актриси Піунової, він слухає російську народну пісню, в
якій порада знайти придане, а тоді тільки виходити заміж. Шевченко у
щоденнику пише:» У московського чоловіка – жидівська основа: він без
віна (приданого –ред..) і полюбити не може».
Джордж Грабович зчинив колотнечу, поставивши в центр свого дослідження
малюнок Шевченка – автопортрет, коли він, голий, в киреї наопашку, бреде
пустелею. Чоловічий орган явно видно. І добре, що це зробив
американський україніст, щоб Шевченко не був прісним. А дивуватися
такому зображенню чого – хіба мало художників малювали себе оголеними? А
Шевченко ж, не забуваймо, першокласний художник, який закінчив Академію
художеств зі срібною медаллю!
Коли помер Шевченко – йшли телеграми суму, його ховали урочисто, а по
всіх оленівках та козельцях під час перепоховання виходили до його труни
маси людей. Без телефонів і есемесок! Коли ж помер Пушкін – везли його
на рогожі, закопали за стінами монастиря, бо, знаючи його насмішки над
вірою, митрополит не дозволив ховати на території монастиря. Пригадуєте
шевченкове – тільки у смерті видно чи була людина великою?!
Василь Чепурний, http://siver.com.ua/news/shevchenko_u_smerti/2011-03-09-73
| 
