Публікації Андрія Тегерашвілі з’явилися на люди досить давно. Частину його детальних краєзнавчих матеріалів використано Романом Ковалем при упорядкуванні книги «Героїзм і трагедія Холодного Яру». Там йдеться про двадцяті роки минулого століття і згадані напівзабуті отамани Городищини Трохим Голий (Бабенко), Антін Грозний, брати Блажевські. То були ідейні борці за національне визволення, котрими пишаємося, а не якісь кримінальники, як їх трактувала більшовицька пропаганда.

Сьогодні Тегерашвілі підписує автографи на книжечці своєї художньої прози під назвою «Диверсант Патарашвілі». В оповіданнях читач дотикається до городищенського побуту п’ятдесятих-шістдесятих років і до армійської служби радянського періоду. А коли той побут підтверджений кількома альбомами, вщерть напакованими старими фотографіями, які пан Андрій розкладає перед гостем, то найбуйніша уява стає реальністю. Ви вже не просто про щось дізнаєтеся, а й самі потрапляєте у світ того, що відшуміло. Знімків набралося достатньо, аби оформити чудову фототеку на місцеву тематику. Власне, вона вже є до користування тим, хто цікавиться давнішими періодами. Фототека щедро експлуатується сторонніми людьми. А господар, володіючи даром оповідача, ще більше втягує в тенета пам’яті бажаючих його почути.

Усе те зосереджене на малесенькій площі старої хати зі стелею на сволоках з невеличкою піччю на кухні та спартанською койкою і столиком у спальній кімнаті, де тепло, як у вусі. Почуваєшся дещо стиснутим у малому простору, однак те зникає відразу, після розглядин по боках. Книги, книги… І, як не дивно, вони не звужують простір, а ніби розсувають стіни помешкання.

Ось і сьогодні у Тегерашвілі гостює відомий письменник, котрий шукає матеріали для майбутнього твору. Також заслухався і взяв для роботи зо два десятки старих знімків.

І тут раптом згадується персонаж з недавньої кіровоградської історії. Відомий фанатичний колекціонер старожитностей і стародруків Олександр Ільїн. До нього також намагалися достукатися і журналісти, і літератори, і колекціонери. Достукалися, аж коли він помер, а його вкрай невпорядкований і, не виключено, переполовинений спадок довго доводили до ума Кіровоградський обласний краєзнавчий музей та обласна наукова бібліотека. Словом, не ділився чоловік добутими матеріальними артефактами та знаннями, осмисленими людством й зосередженими у скринях бібліомана. Ільїн, як відомо, безсистемно хапав, що потрапляло до рук, а в краєзнавця з Черкащини зібрано начиння виключно місцевого колориту. І коли гості засумнівалися у наявності у цих місцях трипільських пам’яток, городищанин відразу ж спростував недовіру наочними експонатами й газетними вирізками. А для цього завів у ще одну, правда, неопалювану кімнату, яка розмірами перевищує два попередні простори. І ось тут і почалося!

Він недалекий від істини, коли жартома називає міський краєзнавчий музей філіалом свого домашнього. Кількість експонатів у домашньому така, що офіційному й не снилася. Тут ви поторгаєте руками знаряддя кам’яного вік (бо не під склом), побачите гончарні здобутки Трипілля. Полиці переповнені предметами, які зробили б честь будь-якому експозиційному закладу. Мирні дні і час воєнний широко представлені в цьому таємничому зібранні історичних скарбів. Але батальні реліквії потрапили сюди принагідно – упорядник колекції пан Андрій шанує передусім первісну побутову матеріальну культуру, а не цінності, створені в пізніші часи, що заряджені срібною, золотою чи якоюсь іншою обмінною ринковою лихоманкою.

Каже, що до нього навідувалися емісари відомих збирачів старовини, але поїхали з тим, з чим приїхали. Питаємо, чи не боїться відвідин небажаних відвідувачів. Філософськи відповідає, мовляв, хтось щось викраде, то зрештою пропала річ знайде нового господаря. І не виключено, що той буде кращим за теперішнього.

…Прощалися по-чоловічому тепло, просто й з легкою душею. Знаємо, що зустрінемося ще.