Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Скіфія-Русь-Україна


Зараз ми бачимо другий етап того ж процесу: більшість українців на своїй батьківщині вже не знають, що Київська Русь і Україна — поняття тотожні. Фальсифікатори історії, промивачі мізків, викорінювачі книг, думок, реліквій, душ і тіл неабияк потрудилися. Якщо семисотлітня давність майже забута, то про триразове сивішу давнину й говорити не доводиться. Це «великий льох», запечатаний погріб, звідки бояться випускати джина народної слави і гордості. Чи захоче асимілюватися, відректися від свого народу людина, що усвідомлює себе прямим нащадком воїнів, що розгромили Дарія? Чи зрадить він свій корінь, свою мову, свої звичаї, пам'ять дідів, свою державну незалежність?

Історія стародавньої культури між Дунаєм і Доном, опанованої імперіями, - очима єврея-політв’язня

Якось у Києві Анатолій Здоровий по­бачив на стіні напис від руки по-російськи: «Бей жидов, хохлов и русинов — спа­сай Россию!» (Русини — більш давня назва українців, все ще поширена на За­хідній Україні).

Більшовикам імпонує понура, їдка і руйнуюча сила Байрона. Вони не забо­роняють його поезію. Тільки одна поема в такому загоні, що в СРСР навіть літера­турознавці не знають про її існування. Це поема Байрона «Мазепа». Більшовики повністю успадкували від царизму оцін­ку цього історичного діяча, хоча навіть у придворного забіяки і шовініста Пушкіна вистачило об'єктивності вкласти в ус­та Мазепи слова:

«Но независимой державой

Украине быть давно пора,

И знамя вольности кровавой

Я поднимаю на Петра!»

Деспот і кат, цар Пьотр 1 виявився для російських революціонерів ближчим, ніж повстанець Мазепа. Це найліпша ілюстрація до питання про форму й зміст сучасної держави Московської. Неросій­ський патріотизм у СРСР під забороною. Усі зобов'язані любити тільки Росію, свою ж землю — тільки як додаток до Росії. Незвичайно високий відсоток ук­раїнців — навіть асимільованих — серед політзеків пояснюється також їхнім при­родним вільнодумством...

Теорія «колиски трьох братніх наро­дів» була винайдена і впроваджена в ча­си Катерини II, щоб ідеологічно обґрунтувати анексію й закріпачення України, і водночас «відшукати» свій неіснуючий корінь. Насправді росіяни — не слов'ян­ський, а слов'янізований угро-фінський народ, колись колонізований нечислен­ними приходьками з України-Русі. Про це свідчить навіть власне ім'я народу, яке завжди відповідає на питання «хто?» (ан­глієць, німець, поляк) і тільки в одному випадку — «чий?» — «русский». Україн­ці, до речі, й досі називають себе «руси­ни» (знову ж таки. «хто?»). Про це ж свідчить і ситуація з народною мовою. Для російського мужика звичайна справа мо­вити фразу на зразок цієї: «Клади полотенец под голова». Він виражається сво­єю мовою, як погано асимільований іноземець. На відміну від літературної, побутова мова російських мас обділена, безграмотна і бідна до краю, а нестача лексикону компенсується всероз'яснюючим матом, причому суть вимовленої матерщиною тарабарщини залежить ви­нятково від тону. Але якщо вам пощас­тило потрапити в неторкнуте русифіка­цією українське село, то будь-який неписьменний селянин здивує вас не бідністю, а багатством і красою своєї мо­ви. В Україні письменник у складному ви­падку може успішніше проконсультува­тися з сільським дядьком, аніж з томами словників. Міцкевич, не бувши україн­цем, визнав українську найкрасивішою і наймелодійнішою зі слов'янських мов, хоча й нерозробленою як мова літерату­ри. Розробляти цей кладезь досі не да­ють... А який там чаруючий фольклор! Це вам, звичайно ж, не брутальні частівки. Наймудріша з частівок така: «Сидит Ленин на лугу, жует конскую ногу. Ах, какая гадина — красная говядина!» Найчасті­ше вони похабні, з матерком.

Стан народної мови — це відобра­ження народного побуту, нечупарного, голого і брудного в одному випадку; прибраного, вишитого і розмаїтого в ін­шому. Це два способи бачення світу. Погляд доброго, досвідченого господа­ря з одного боку, і підхід босяка, котрий не знає, хто він і чого хоче, — з іншого.

Є ще одна ретельно заглушена істо­рична тема: Скіфія. Якщо не враховува­ти Геродота, про неї майже немає відомостей. У СРСР стоянки неандертальців розкопують і популяризують із набагато більшим ентузіазмом, ніж велику й сла­ветну цивілізацію скіфів... Більше того, її все намагаються применшити, звузити ареал її поширення до одного тільки Пів­нічного Причорномор'я, а самих скіфів оголосити напівдикими кочівниками. Але достатньо заглянути до Геродота, щоб переконатися у протилежному. Скіфи-кочівники справді жили на півдні Украї­ни, але не вони були ядром народу. Скіфи-орачі, «царські скіфи», цивілізована й чільна частина нації жила набагато пів­нічніше, угору по течії Дніпра. Геродотовий опис вказує десь на район Києва, як­що врахувати дні шляху вгору по річці. Кордони Скіфії простягалися від Дунаю до Дону. Ще один дивний збіг... Усі вели­кі ріки української рівнини мають імена, що походять від одного й того ж кореня: Дунай, Дністер. Дніпро, Дон... Знову ви­падковість?

Кургани... Їх насипали скіфи над мо­гилами своїх видатних і славетних. На тій же території те ж саме робили українсь­кі козаки дві тисячі літ, навіть більше, по тому. Чи не є це слідом стародавнього звичаю? Адже саме за типом поховань розрізняють різні історичні культури, бо в мінливому морі національного життя поховальні звичаї — найбільш консерва­тивні.

Мені розповідали про кам'яні скіф­ські баби з типово українськими орна­ментами, а також про те, що такі знахід­ки невідомо куди зникають . І взагалі дивно: скільки проіснувала греко-римська цивілізація, стільки часу Україна була Скіфією із суцільним скіфським насе­ленням. Тільки-но щезає Рим, на Украї­ні враз виявляється суцільна слов'янська цивілізація, від краю і до краю. Скіфи — це ж не голка. Це був велетенський і по­тужний народ зі стародавньою і славет­ною історією, народ, який розгромив не­переможного Дарія. Куди він раптом подівся?... Українців викорінюють з цієї ж землі вже цілих 700 років, але успіх тільки частковий... А скіфи на їхньому місці раптом ні сіло ні впало безслідно «випарувалися», ніби вся нація від Дунаю до Дону і від Чорного моря до нетрів від­разу купно полетіла на Місяць...

Висновок напрошується сам собою: це той же народ. Іноземна і місцева наз­ви одного й того ж народу дуже часто не збігаються. За прикладами далеко ходи­ти не треба: німці, китайці, вірмени—на своїх мовах називають себе зовсім інакше. За такими бурями, як світова зміна релігій і багатовікова руйнація краю не дивно було прийняти різні назви — за різні народи, особливо якщо робилося це не безкорисливо.

Зараз ми бачимо другий етап того ж процесу: більшість українців на своїй батьківщині вже не знають, що Київська Русь і Україна — поняття тотожні. Фаль­сифікатори історії, промивачі мізків, викорінювачі книг, думок, реліквій, душ і тіл неабияк потрудилися. Якщо семи­сотлітня давність майже забута, то про триразове сивішу давнину й говорити не доводиться. Це «великий льох», запеча­таний погріб, звідки бояться випускати джина народної слави і гордості. Чи захоче асимілюватися, відректися від сво­го народу людина, що усвідомлює себе прямим нащадком воїнів, що розгромили Дарія? Чи зрадить він свій корінь, свою мову, свої звичаї, пам'ять дідів, свою державну незалежність? Відібра­ти в народу минуле - значить, позбави­ти його майбутнього.

До речі, дослідження кістяків із захоронень підтвердили, що центрально-український генотип за тисячі років зовсім не змінився. Скіфи, кровно прив'язані до отчих могил, нікуди не пішли з України. Хоча Скіфія «зникла» в історичні часи, ні­де немає згадки про пересування чис­ленних скіфських орд, які могли б спус­тошити цілі континенти, як спустошували вони Азію в часи своєї вилазки, описаної Геродотом. Насправді щезла не Скіфія, а та середземноморська цивілізація, яка називала Україну цією назвою.

Як не намагаються інші присвоїти собі другу назву України (Русь), їх викри­вають навіть записані з вуст російських же мужиків стародавні билини, де фігу­рує знаменне уточнення: «...по всій Русі, по всій Україні». Тут, вочевидь, криється розгадка суті останньої, загальноприй­нятої тепер назви країни: Україна. Його синонім — Вкраїна (прийменники і пре­фікси «у» і «в» в українській взаємозамін­ні). «Вкраїна — це буквально означає «внутрішня частина країни». Таке виді­лення потребувалося у зв'язку з появою діаспори русинських поселень за межа­ми краю. Відповідно, «українець» — меш­канець власного краю, а не його філій за межами національних земель. Назва на­роду впродовж тисячоліть взагалі може змінюватися залежно від тих чи інших по­дій. «Євреї», «ізраїльтяни», «юдеї» — сьогодні це звучить майже як синоніми.

У період громадянської війни було не до тонких обґрунтувань експансії. Ко­лонії відділилися, проголосили незалежність. Хліб, вугілля, руда, бавовна перес­тали надходити до метрополії. Заводи зупинилися, робітники індустріального центру голодували. Більшовицький агітатор, виступаючи перед озвірілим бун­туючим натовпом, розмахував білою булкою як прапором. Натовп завмер, як зачарований.

— Я щойно з України! Хліб є! Ось! Ук­раїнці готові поділитися з братами по класу. Тільки треба врятувати їх!

І тут же починався масовий запис у робітничі загони, і голодні орди чужозем­ців ішли рятувати Україну від білих булок, від вугілля, від руди і від самих українців. А щоб українці, за прикладом поляків, не отримали зброї із Заходу для свого захис­ту, була відправлена делегація до Амери­ки з заманливою обіцянкою віддати весь Східний Сибір американцям у концесію. Ті очманіли. Йшлося про такі багато­мільярдні прибутки, що Україна тут же ви­вітрилася їм з голови. Величезна багатю­ща територія виявилася б фактично в руках американців. Аляска здавалася жалюгідним черствим окрайцем поряд з но­вими жирними пропозиціями. Поки три­вали уточнюючі переговори і сторони обговорювали деталі, Україна була підко­рена. Після того більшовики махнули хвостом і шукай вітра в полі. Ніяких концесій. До речі, делегація пробивалася в Америку через усю імперію, через фрон­ти громадянської війни. Вона мала і червоні, й білі перепустки: адже ті й інші відрізняються тільки за формою демаго­гічного оздоблення імперської ідеї...

Один українець-комуніст якимсь ди­вом отримав допуск до радянських га­зет тих років. І раптом у нього, що свято вірив офіційним догмам, відкрилися очі на той період історії свого краю. «Ленін — це ж кат!» — вигукнув вражений укра­їнець. Однак це був не перший кат Укра­їни і, на жаль. не останній...

Досі більшовики намагаються сели­ти відставних чекістів з сім'ями в україн­ських районах. Це цілі привілейовані колонії відбірних головорізів...

Гасло «Бий жидів і хохлів» підтверди­лося ще раз, коли у таборах після єврейських борід кати взялися за українські вуса. Заплічних справ майс­тер Кисельов виламував руки Анатолію Здоровому так, що хрускали суглоби, на­казуючи в цей час підручним зрізати «крамольні вуса». Те ж саме витворяли з Федоренком прямо підчас голодування (за це його кинули в карцер). Вуса зріза­ли, закувавши людину в наручники.

Один і той же ворог зривав шести­кутну зірку з шиї Давида Черноглаза і хрест — із шиї Валентина Мороза. Якби у «великій зоні» між пригніченими наро­дами встановився такий же ступінь взаєморозуміння, як у таборах, — справа імперії була б програна.

Гоніння за вуса почалися напере­додні сторіччя Емського указу про забо­рону «малоросійського наріччя». Приб­лизно в цей же час ми дізналися, що менти написали рапорт про злісне пору­шення режиму з боку Мороза: «злочи­нець» насмілився на побаченні загово­рити з власним сином рідною мовою. Таких заборон українська мова не знала і за царизму. Століття Емського указу в'язні різних націй відзначили голодуван­ням солідарності з українцями.

    Ар'є Вудка

(Скорочено із книги "Московщина”, Ізраїль, 1984 р.)

http://surma.moy.su/publ/1-1-0-5125


Категорія: Мои статьи | Додав: graf (15.02.2012)
Переглядів: 723 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (128)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz