Головна | Мій профіль | Вихід Ви увійшли як Гість | Група "Гості" | RSS

Меню сайту
Locations of visitors to this page
Категории раздела
Мои статьи [2349]
Наш опрос
Ви впевнені у тому, що офіційна історія відповідає дійсності?
Всього відповідей: 485
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входа
Головна » Статті » Мои статьи

Скіфські витоки столиці України
Facebook livejournal ВКонтакте Одноклассники Twitter Google: живая лента

Продовжуємо публікацію матеріалів на тему «де взялися українці» (попередня стаття: «Хто насправді є "старшим братом” українців?»), які показують, що Київ заснували й населяли в доісторичні часи скіфські племена. Чимало давніх географічних назв, пов’язаних із нашою столицею, мають іранське походження. У попередній статті ми розглядали начебто слов’янські топоніми Поділ, Видубичі, Конча, Славутич. У цьому матеріалі йтиметься про Горенку, Почайну, Турець, Стугну, Хрещатик…

Змій Горинич і Горенка

Річка Горинь тече перважно по рівнині
Горенка – невелика річка, що огинає Пущу-Водицю і впадає в Ірпінь. Назву річки зближають зі словом горянка, бо тече вона начебто через гори. Там же, біля Пущі, розташувалося однойменне село. Населений пункт з такою самою назвою є на Тернопіллі. А ще в Україні тече знаменита річка Горинь, є два Гориньгради.

Близькі назви зустрічаються в багатьох країнах Європи та Азії: Gorinj – у Боснії і Герцеговині, Goryn – у Польщі, Gorina – у Сербії, Gorini – у Румунії, Gorino – в Італії, Gorintschach у Австрії, Goringe, Goringen – у Швеції, Goring by Sea – у Великобританії, Goring, Goringen, Goringsreuth, Gorinsee – у Німеччині, Gorinchem – у Голландії, Gorindzhuki – у Грузії, Gorinjar – у Пакистані. Додамо сюди ще безліч назв з початковим hor-, (напр. Horin у Чехії), а також garin-, harin- по всій Європі та Південно-Західній Азії.

Річка горинь у місті Ізяславі
Очевидно, що значна частина цих назв етимологічно пов’язана з Горинню та, відповідно, київською Горенкою.

Тлумачень назв цих українських річок у літературі багато. «Словник літописних географічних назв Південної Русі» наводить такі з них (щодо Горині). 1. Від гора, оскільки річка тече між гористих берегів. 2. Від готського garunjo «повінь» (run- «потік», rinno «річка» - див. CGGL, 128). Ми раніше теж дотримувалися цієї точки зору й гадаємо, що готи в будь-якому разі могли сприймати назву річки по-своєму. 3. Від іллірійського слова, яке зводиться до індоєвропейського gȗer- «горло, жерло», звідки й українське джерело. При цьому Горинь зближають з гідронімами Гериня і Джуринь басейну Дністра, які начебто теж походять від того самого індоєвропейського кореня (ЕСЛГПР, 44).

Спроби пов’язати ці назви з горінням (мовляв, палять ліси довкола річки) чи з гірким присмаком води не можна вважати обґрунтованими.

На нашу думку, Горенка, як і багато інших давніх топонімів Києва та його околиць, відноситься до субстратної лексики іранського (скіфського) походження. Значна поширеність цього топонімного кореня підказує, що його етимологію слід виводити від якогось географічного терміна або усталеного означення (як, наприклад, у слов’янських мовах р. Бистриця, Глибочиця, Чорна тощо).

Зрозуміти внутрішню форму цієї давньої гідронімної морфеми допомагає індоарійський корінь ghr, реалізований у лексемах зі значенням «текти, розбризкуватися» (CDIAL, 241). Семантика похідних слів у сучасних індоіранських мовах пов’язана з пробивною, руйнівною силою води, а ще зі зволоженням. Кілька прикладів: сіндхі ghāro «пробоїна в греблі, ущелина, розщелина», ghāri «сухе річище, залишене після зміни курсу річки»; лахнда Ghārā – назва злитих воєдино річок Сутлей і Біас; панджабі ghār, ghārī «канава, сформована потоком води»; бенгалі ghār «обприскування водою, зрошення»; гінді ghār «розмита потоком земля, ущелина»; сингал. gara «обприскування, зволоження»; мараті ghāḷ «канава, прокладена потоком води, ущелина». «Порівняльний словник індоарійських мов» також містить слова з цим самим коренем, утворені за допомогою префікса pra-: *praghāra «протікання»; *praghārayati «жене воду»; *praghirati «протікає» (CDIAL, 481).

Отже, Горинь, Горенка можуть бути пов’язані з гіпотетичним словом наддніпрянських іранців *ghārunĭ, *ghāruna > *ghōrynĭ, *ghōryna – з європейським гідронімним суфіксом на n або n’, – яке означало «(бурхливий) потік, річка». Недарма в Горинь впадає річка Річиця, а біля самого устя розмістилося село з такою самою назвою. На території Білорусі на Горині лежить містечко Речица (залізнична станція Горинь).

Змій Горинич у Долині Казок під Ялтою
Звідси, можливо, і загадкова Геродотова Герра (назва якоїсь річки), де скіфи ховали своїх царів.

Близьке за звучанням село Гореничі під Києвом може походити від іншого кореня – скоріш за все від антропоніма, в основі якого лежить давня лексема ghōrá «жахливий, страхітливий» (CDIAL, 244). Цікаві її значення і в сучасних індоіранських мовах: палі (пракрит) ghōra «жахливий», кховар gór «демон, відьма»; сингал. gora «страшний»; панджабі ghor «темний, жахливий».

Цей корінь, схоже, пояснює ім’я казкового персонажа Змія Горинича, який міг успадкувати ім’я іранського (скіфського) демона чи божка. А також загадкове слов’янське ім’я Горислав.

Від цього «жахливого» кореня, можливо, походить і слов’янське слово горе, хоча його традиційно пов’язують із горіти (ЭССЯ, вып. 7, с. 40–41).

Назва ж згадуваної річки Джуринь може бути пов’язана з іншим іранським коренем – ghūr (CDIAL, 241) зі значенням «крутити, повертати, вирувати».

Переправа-переправа

Загадкова річка Почайна, що текла з Оболоні і впадала в Дніпро на Подолі, залишила глибокий слід у історії Києва, хоча сама безслідно, у прямому сенсі цього слова, зникла.

З Почайною пов’язане зародження стародавнього міста на Подолі. Гирло річки утворювало гавань, де була пристань (притика), сюди заходили судна, що доставляли крам на подільський ринок (торжище) – найбільший у північній частині басейну Дніпра. Тут же, як вважають, була переправа через Дніпро, як і, напевне, через саму Почайну.

Задовільної етимології назва цієї історичної річки не має. «Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі» (с. 109-110) дає варіанти назви: Почана, Почай, Почайня та ін. Почайну пов’язують зі слов’янським коренем *pot-, від якого походять українські слова піт, потіти, що не можна вважати переконливим з фонетичних міркувань.

Що ж до паралелей в індоіранських мовах, то спокусливо виглядає давня лексема paṭṭana з неясною етимологією та фонетичною еволюцією (CDIAL, 434). Її значення в різних сучасних мовах індоіранської групи такі: «місто, ринок, переправа (пором), гавань, порт, причал». Похідні слова дають значення «перевізник (поромник), поромний човен, людина, яка мешкає біля переправи». Чи може ця paṭṭana бути ключем для розуміння внутрішньої форми нашої Почайни (Почани)? Відповідь радше негативна, проте паралелі інтригують.

Ще одна паралель такого ж плану. У деяких індоарійських мовах збереглися цікаві для нас слова на позначення переправи через воду: khewā, khey, kheo (CDIAL, 195). Семантика їх широка, зокрема: «переправа (пором), плата за переправу, веслування, вантаж на човні, поїздка (по воді)». Якщо припустити, що слова з цього ряду були відомі наддніпрянським скіфам, то це могло зумовити появу народної етимології імені засновника Києва. Пам’ятаєте, як записано в літописі про людей, котрі пов’язували Кия з перевізництвом? «Несвідомі кажуть, що Кий був перевізником. Якби Кий був перевізником, не ходив би до Царгорода».

Кий, Щек, Хорив і сестра їх Либідь на Майдані Незалежності в Києві (фото з журналу МАНДРИ)

Скіфський князь Кий, звісно, не був перевізником. Але носії іранської мови могли чути в його імені (теж, до речі, іранському) слово, яке означало «перевізник», і це непорозуміння долинуло через довгі століття до слов’янина Нестора, який залишив у літописі свою знамениту сентенцію. (Як, скажімо, українські християни в імені Христа чують слово «хрест»).

Що ж до Почайни, то можна припустити давнє засвоєння слов’янами іранської (скіфської) назви, утвореної від pacchāya «тінь» (CDIAL, 19, 482) з коренем chāyā «тінь, затінення, відображення, краса». Похідні прикметники означають «тінистий, яскравий, красивий». Це слово представлене практично в усіх сучасних індоарійських мовах. Тож Почайна могло означати «тіниста, захована (між деревами чи берегами)». Оскільки Почайна була протокою Дніпра, то можна припустити, що вона вважалася "тінню, відображенням" великої ріки. Хоча маємо визнати, що така етимологія теж не вельми переконлива.

Швидкі турки

На Подолі протікала ще одна річечка, чи струмок, який спочатку впадав у річку Глибочицю, а потім – у гавань, нижче від Почайни. Його назва – Турець, звідси – вулиця Турівська. На території Києва в різних місцях також були долина Турець і озеро Турець.

Назву струмка пов’язують або з туром (рогатою твариною), якому поклонялися язичники, або з антропонімом Тур (ЕСЛГПР, 160 – 161).

Проте корінь тур-, тор- дуже широко представлений у гідронімах України та за її межами. Є в нас річки Турка (й однойменне місто), Тур’я (від неї селище Турійськ), Турівка, Турів, Тур’янка, Тор, Торець, Торські озера тощо, а також річки Торуса, Торопа й, звісно, Тирас (Дністер) (див. там само, с. 163). Очевидно, що це специфічний гідронімний корінь, який так само, як і Горинь, може виводитися від якогось географічного терміна чи усталеного означення. На нашу думку, він представляє субстратну лексику іранського походження і означає «швидкий, бистрий», на що вказували ще Соболевський, Лер-Сплавінський, Фасмер та ін.

«Порівняльний словник…» (с. 335) подає такі лексеми, що пояснюють наші численні «турки»: turá «швидкий»; turánt (дієприкм.) «поспішний»; turáti «поспішає, пробивається вперед».

Отже, назви з коренем тур-, тор- означають те саме, що й слов’янські Бистриця, Бистра. Недарма в Обухівському районі поблизу озера Турець протікає річка Бистриця.

Стогін студеної води

Оскільки ми добралися до Обухівського району, то не зайве згадати й тутешню річку Стугну, яка впадає в Дніпро в районі Трипілля. Колись по ній пролягав південний рубіж Київської землі.

Назву річки зближають зі словом стигнути. Тобто Стугна означає «холодна» (ЕСЛГПР, 146). Є й інші версії: гідронім асоціюють зі стогнати або з гіпотетичним праслов’янським *stǫga «річка».

Ці версії, звісно, мають право на існування, але якщо враховувати тривале панування скіфів на цій землі, то очевидно, що треба брати до уваги й можливість іранського походження географічних об’єктів.

На нашу думку, Стугна, як і чимало інших річок регіону, носить все-таки скіфську назву. Ця назва, гадаємо, споріднена з такими гідронімами, як Стагни (потік у Жидачівському районі на Львівщині), Стоговець (річки в басейнах Десни, Пруту, Тиси).

Sthāgha, *sthaghaа, ā від інд.-євр. о), має значення «основа, дно, брід, мілина» (CDIAL, 792). У сучасних мовах індоіранської групи воно дуже варіює: «мілина, дно, брід», з одного боку, і «глибина, глибока вода», а також «занурювання в воду» - з другого. Будь-яке з цих значень підходить для номінації водного об’єкта.

Отже, у скіфів Стугна (*Stōghna, з суфіксом -n, на кшталт Десна, Борзна, Березна) могла означати «мілководна, прохідна, така, яку можна подолати вбрід».

Переораний Хрещатик

Головна вулиця Києва успадкувала назву якоїсь місцевості, ідентифікувати яку точно поки що не вдається. Десь посеред Києва чи на його околицях, можливо, на місці сучасної Поштової площі, знаходилася Хрещата долина, проте не відомо, що означала ця назва. Існує кілька тлумачень слова «хрещатик»: перехрестя доріг чи видолинків; болотиста, посічена ярками місцевість; місце хрещення. Та чи мають усі ці значення стосунок до центральної київської вулиці?

Хрещатик уночі

На нашу думку, до цієї загадкової назви також причетні давні скіфи-іранці. Krṣṭá (тут і далі r - складоутворюючий звук) в індоарійських мовах означає «зоране поле, рілля» (CDIAL, с. 178-179) й походить від кореня krṣ «оброблене поле, нива», а також «посічена борознами земля»; krṣyati, krṣáti – «оре, обробляє землю»; krṣaṇa, krṣāṇa – «тягання, оранка», похідні лексеми в різних мовах групи означають «селянин, фермер, рільник»; karṣá «волочіння, рільництво, сільське господарство». Очевидно, тут слід шукати й витоки російського слова крестьянин, яке з часом зблизилося з грецьким запозиченням христианин.

Коллер Рудольф. Оранка на волах

Отже, Хрещата (*Krṣṭata?) долина, Хрещатик – це оброблювана земля, нива, поле, на якому вирощували хліб. Або ж у переносному значенні – посічена борознами, балками земля.

Можна також припустити зв’язок із цим давнім індоіранським коренем таких назв, як Коростень, Коростишів, Коростів, Крошня (мікротопонім у Житомирі), Корсунь та ін.

Далі буде.

Володимир Ільченко, iviu2@unian.net 



http://www.unian.net/ukr/news/news-469623.html
Категорія: Мои статьи | Додав: graf (22.11.2011)
Переглядів: 842 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Поиск
Друзья сайта
  • [11.02.2017][Мои статьи]
    Комітет порятунку музеїв протестує! (128)
    [26.01.2017][Мои статьи]
    Excavations at Baturyn in 2016 (0)
    [04.09.2016][Мои статьи]
    Музей плакату представляє Юрія Неросліка (0)
    [12.07.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ У БАТУРИНІ 2015 РОКУ. РЕКОНСТРУКЦІЇ КІМНАТ ПАЛАЦУ МАЗЕПИ (0)
    [06.01.2016][Мои статьи]
    РОЗКОПКИ ГЕТЬМАНСЬКОЇ СТОЛИЦІ БАТУРИНА У 2014-2015 РОКАХ (0)
    [18.12.2015][Мои статьи]
    Гармату Мазепи "Лев" вкрали з Кремля?! (0)
    [15.12.2015][Мои статьи]
    Аліна Певна: «Маріуполь – туристична та культурна Мекка Донеччини» (0)
    [14.12.2015][Мои статьи]
    "Відчуй Україну":Столичные живописцы привезли в Мариуполь пейзажи (0)
    [08.12.2015][Мои статьи]
    Відчуй Україну! - Маріуполь (0)
    [07.12.2015][Мои статьи]
    Мистецька акція «Відчуй Україну» стартує в АТО! (1)

    Каталог статей

    Міні-чат
  • Copyright MyCorp © 2024
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz