Металургійне виробництво 10–13
століть, розташоване не менш як на кількох десятках гектарів, і нині
залишається унікальною, проте ніким не дослідженою пам’яткою Європи.
Село Харалуг у межиріччі Случа і
Горині належить до Корецького району Рівненської області. Шлях туди
схожий на екскурсію до Освенціма: дитячі панчішки і кофтинки, які
сушаться на тлі зруйнованих корівників, надихають на моторошні
асоціації.
Припущення, що "мечі і списи харалужі”, згадувані у "Слові о полку
Ігоревім”, кувалися саме тут, було висловлено ще 1966 року львівським
професором Савкою. Представники офіційної науки сповна нареготалися з
приводу "антиісторичності” припущення і… забули про Харалуг.
Річка, що тече повз село, на карті позначена як Вороб’ївка, хоча
насправді зветься Рудка. Місцеві мешканці, які пам’ятають епоху
тотальної меліорації, розповідають, що і річище, і канали
виблискували на сонці металічним сяйвом: осад заліза сягав 40
сантиметрів. Поряд з Харалугом – село Залізниця, хоча тут і досі нема не
лише колії, а й пристойної асфальтованої "соши” (так по-місцевому
називають шосе — НО).
Нещодавно у російських спеціалізованих виданнях з’явилося
повідомлення про відкриття "хоролугу” – бойової криці давніх слов’ян,
надсучасного класу нікелевмісного металу. Секрет його виготовлення був
відомий лише слов’янам-русинам. Згодом його забули так міцно, що
сучасним відкривачам навіть видали патент.
Ігор Кирильчук, вчитель історії Харалузької школи, бере у руки
чималий шмат чавуну, який за тисячу років тільки ледь покрився іржею: -
Ось вона, криця харалужа! Древні домниці, у яких вона варилася,
простяглися вздовж Рудки майже на 10 кілометрів.
Ігор Пантелеймонович розповідає, що існує кілька версій походження
незвичного топоніму: начебто від "хара” - гора, від "харва” – сітка,
навіть від тюркської лайки "харалґна” (щось на кшталт "трясця його
матері”), бо є припущення, що на поліських руднях працювали
невільники-половці.
У візантійських, європейських, арабських хроніках 8-10 століть
можна знайти згадки про слов’янську зброю, кращу за дамаську сталь.
Тому є й більш простий "переклад” непрозорого топоніму Харалуг: сонячне
поле, від "хоро” - коло-сонце. А з мечами і списами харалужими наші
прабатьки воювали і проти половців, і проти татар…
Металургійне виробництво 10–13 століть, розташоване не менш як на
кількох десятках гектарів, і нині залишається унікальною, проте ніким не
дослідженою пам’яткою Європи. Окрім решток прадавніх домниць, шлаку і
брил "прокатного” чавуну, тут нічого не знаходили. Хтось зненацька
заскочив на рудні і винищив-зруйнував чи не найбільший металургійний
центр середньовічного світу, знаний ще за часів Римської імперії! По
сусідству у Великих Межиричах знайдено римські монети 2 століття і
залишки поселення доби ранньої бронзи, а в селі Самостріли - поховання
римського воїна.
В Харалузі була унікальна музейна колекція експонатів, яка з
невідомих причин щезла за одну ніч! Ще за радянських часів із
Харалуга не вилазили геологи, які таки віднайшли поблизу села і поклади
заліза, і кам’яне вугілля, і… бурштинову жилу! Втім, результати
досліджень засекречено у Білокам’яній.
1971 року в урочищі Кут поблизу Харалуга археологами було виявлене
поселення доби раннього заліза. Було віднайдено і кам’яні підвалини
споруд третього тисячоліття до нашої ери! На рештки таємничих
фундаментів натрапляли й місцеві мешканці, дехто навіть намагався
відтягти кілька брил до себе на обійстя. Втім, під дощем міцні брили
розсипалися на порох!
Щойно має розпочатися гроза, над цим місцем в’ються чайки, а
блискавки притягує наче магнітом! На тому ж місці загинув від
атмосферного електророзряду пастушок, який вигнав на пасовище череду!
Фактів ніхто не заперечує. Але складається враження, що хтось умисне
приховує і викривлює інформацію… Зрештою, десятки зразків криці, безліч
місць давніх домниць, пам’ятки доби каменю збігаються з пам’ятками
металургійного виробництва; від Речечина до Харалуга знаходили залишки
давнього ливарного виробництва – виорювали плити завбільшки зі шкільну
парту.
Поклади руди у цій місцині знаходяться на невеликій глибині – від
200 см до 7 м, у вигляді лінзоподібних шарів. Руда містить більш як
40% заліза, 8% марганцю, титан, нікель, кобальт, відсутні сірка і
фосфор. Тобто можна отримувати леговану марганцеву сталь, що, зрештою, і
робили наші предки, випередивши час на тисячу років!
Ігор Кирильчук дістає із шафки уламок мінералу, який принесли до
школи діти:
- Це сульфітна руда, що містить високий відсоток міді і ще вісім
компонентів корисних ресурсів – такий висновок рівненських геологів.
Щоправда, я гадав, що це уламок метеориту, адже тут, на зламі, була
крапелька, наче від електродного зварювання. Вона могла утворитися лише
за дуже високих температур. А такий самий шматок чавуну, датований 10-м
століттям, який ви бачили, досліджували у лабораторії геохімії і фізики
мінералів НАН України, де й визначили його високу якість. Цікаво, що у
Криворізькому басейні руда містить лише 30% заліза, наша – 45%!
Втім, офіційна наука й досі заплющує очі на факти, які не
вкладаються у звичний контекст:
- Минулого року, - каже Ігор Кирильчук, - мені телефонували з
обласної ради. Питалися, у якому стані урочище Кут. Кажу: травою давно
поросло. Добре, значить, законсервоване…
Олександр Сінкевич, Велень - Велінь - Харалуг
http://sd.org.ua/news.php?id=10474
|
