У вересні виповнюється 70 років від того дня, як пішов із життя один із корифеїв українського професійного театру, започаткованого Марком Кропивницьким, актор і режисер Панас Карпович Саксаганський (Тобілевич).
Народився він 15 травня 1859 року в селі Кам’яно-Костуватому Бобринецького повіту. Його батько – Карпо Адамович Тобілевич і мати Євдокія Зіновіївна Садовська, колишня кріпачка поміщика Золотницького, яку Карпо Адамович викупив із кріпацтва, прищепили своїм дітям – майбутнім видатним театральним діячам безмежну любов до рідного краю, української культури, глибоке співчуття знедоленому народу.
Початкову освіту Панас Карпович здобув у Бобринецькій повітовій школі та Єлисаветградському реальному училищі. У дитинстві у хлопця зародилася й любов до театру, якій він завдячує насамперед матері, котра, працюючи у Золотницьких, мала змогу відвідувати вистави мандрівних труп Млотковського і Журахівського, тож театр знала, до того ще й чудово співала. Пізніше у своїй статті «До театральної молоді» Саксаганський про матір напише: «Вона знала напам’ять всю п’єсу «Наталка Полтавка», і не тільки знала, але і вміла відображати окремих дійових осіб… Від неї ми, діти, навчилися співати не тільки мелодії із «Наталки», але і багато різних українських народних пісень. Завдяки нашій матері мої старші брати, сестра Марія і я знали всю «Наталку» напам’ять».
Батько не любив театр, однак, як згадував Панас Карпович, «не менше, ніж мати, сприяв тому, щоб ми полюбили і художній спів, і художнє слово, і художнє читання. Розповідаючи нам про значення Тараса Шевченка, він вчив нас з розумінням читати його вірші. Він навчив нас народних пісень, виконуючи їх разом з матір’ю».
Ще школярем Панас Саксаганський почав захоплюватися влаштуванням вистав із сусідськими дітьми. «Найчастіше я удавав сердитого, чванливого пана», - згадував він. До того ж на нього і брата Миколу мав вплив аматорський гурток, яким керував Кропивницький разом зі старшим братом Панаса Іваном. А під час навчання у реальному училищі Саксаганський уже брав участь в учнівському драматичному гуртку і грав у любительських виставах.
Творче життя актора Панас Карпович розпочав на сцені першого українського професійного театру, очолюваного Михайлом Старицьким і Марком Кропивницьким. Перша повноцінна роль, яку доручили Саксаганському після кількох епізодичних, була роль Василя в опереті Александрова «За Німан іду». Цей виступ артист згадував так: «Роль не яскрава, ні те ні се. Таку роль повинен грати досвідчений артист, а я не вмів ходити по сцені, крім того, ролі не знав, був без голосу і безнадійно провалився». Саме після цієї невдачі молодий актор почав серйозно працювати над оволодінням сценічною майстерністю. І результати не забарилися: уже з наступною роллю – Назара Стодолі до нього прийшов успіх.
Марко Лукич Кропивницький вірив у талант Панаса Карповича. З часом він передав Саксаганському ряд головних ролей у виставах театру. Так розпочалася активна творча діяльність Панаса Карповича на професійній сцені. Його гру бачили у Миколаєві і Києві, Єлисаветграді і Харкові, Житомирі й Одесі, Ростові-на-Дону й Новочеркаську, багатьох інших містах, зокрема і в Петербурзі. Про петербурзькі гастролі і, зокрема, Саксаганського відомий історик Дмитро Яворницький писав у 1887 році: «П.Саксаганський володіє чудовими сценічними даними: виразне обличчя, прекрасний голос і беззаперечний талант, актор з великим майбутнім».
Саксаганський запам’ятався оригінальним виконанням ролей Возного і Виборного у «Наталці Полтавці», Шпоньки у водевілі М.Старицького «Як ковбаса та чарка…», Стецька у «Сватанні на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка. Особливої ж слави і досконалості акторської майстерності він досяг у комедіях Карпенка-Карого. Спільна творча праця братів тривалий час збагачувала обох і надихала в роботі. Створені Панасом Карповичем образи Пеньонжки, Мартина Борулі та ін. стали класичними зразками акторської техніки і майстерності перевтілення. Зокрема, про виконання Саксаганським ролі Бонавентури у «Ста тисячах» Максим Рильський писав: «Кожний глядач, звертаючись до себе, говорить сміючись: «Так де-то ж я бачив не те, що такого, а ось якраз цього милого чудака». Високо оцінила виставу «Сто тисяч» і преса. В одній із газет про гру Панаса Карповича в ролі Бонавентури писалося: «Роль ця… одна із самих кращих в репертуарі знаменитого артиста». А про героя п’єси Карпенка-Карого «Суєта» Івана Барильченка артист казав: «Не Івана грав я, а самого себе».
В історичному репертуарі П.Саксаганського – такі яскраві образи, як Гнат Голий, Сава Чалий, Потоцький, Іван Богун, Богдан Хмельницький та ін. Той же Максим Рильський з цього приводу писав: «Я стверджував і стверджую, що Саксаганський – трагік не менше, ніж Саксаганський – комік».
Навесні 1890-го брати Тобілевичі – Іван та Панас заснували українсь-ку трупу, яка проіснувала на сцені до 1907 року. У цій трупі Панас Карпович розпочав свою режисерську роботу. Тільки протягом першого року він здійснив постановку двадцяти двох вистав. Разом з братом вони постійно боролися за право українців мати свій національний, демократичний театр. Коли 1897 року у Москві проходив Перший всеросійський з’їзд театральних діячів, брати Тобілевичі подали на нього доповідну записку про стан театральної справи в Україні, яку й зачитав Саксаганський.
У 1912 році Саксаганський і Заньковецька вирішили заснувати в Україні художній театр. Але цим намірам не судилося збутися. Лише у 1919-му в Києві розпочав роботу Державний народний театр під керівництвом Панаса Карповича. В його складі працювали М.Заньковецька, Г.Затирке-вич-Карпинська, Ф.Левицький, Л.Ліницька, Б.Романицький та інші відомі актори. Театр зберігав і розвивав кращі традиції української класичної сцени.
Протягом свого творчого життя Панас Саксаганський зіграв понад сто ролей як комедійного, так і драматичного репертуару, не рахуючи ролей епізодичних, котрих він, як справді великий актор, ніколи не цурався.
Заслуги Панаса Карповича на ниві українського театру гідно відзначені владою – званнями народного артиста УРСР і народного артиста СРСР, Героя Праці (1924 р.), орденом Трудового Червоного Прапора. У 1939 році громадськість відзначила 80-річчя великого актора і режисера. А наступного року його не стало.
Коротко висвітливши життєвий і творчий шлях одного з корифеїв українського професійного театру – Панаса Саксаганського, хочемо зайвий раз запросити мешканців і гостей міста до меморіального музею Марка Лукича Кропивницького, в експозиції якого значне місце відведено і Панасу Карповичу, його взаєминам і спільній праці з фундатором театру корифеїв.