У крижці спогадів колишнього політв'язня Ярослава Малицького "Стежками долі" є такий епізод. Весною 1949 р. вісімнадцятирічного Ярослава, випускника Добромильської СШ, енкаведисти запідозрили в убивстві майора Бугайова, якого серед білого дня поруч з будинком НКВС застрілив на відплату за страту сотень безневинних земляків та смерть батька п'ятнадцятирічний юнак Богдан Цицик. Втеча до батьків у Львів Ярослава не врятувала. У середині листопада його серед інших заарештували й відвезли до Добромильської в'язниці. Невдовзі з'ясувалося, що до вбивства Бугайова Ярослав не причетний. Доказів його участі в підпільному русі слідство також не мало. Хлопця потрібно було відпускати. Але під час його перевезення до Дрогобицької тюрми на конвой напала "упівська боївка" розстріляла конвоїрів, спалила їх вантажівку, а Ярослава допровадила в криївку. Після допиту йому запропонували написати заяву до повстанської школи старшин. Потім оголосили зрадником і повели на розстріл. У цей час на них напали енкаведисти і відбили бранця. Виявилося, що визволителями були "постріляні" перед тим конвоїри. На допитах в Добромилі вже не згадували про вбивство Бугайова, а звинуватили Ярослава в написанні заяви на вступ до УПА та антирадянських розмовах у бункері. За це позасудовий орган "Особоє совєщаніє" в Москві засудив Малицького на 10 років концтаборів. Під час очікування вироку в дрогобицькій тюрмі Ярослав почув чимало розповідей про подібні провокації. Але діяльність таких спецзагонів досі залишається маловідомою. Тому прочинимо ще одне віконце на тернистому шляху до правди.

СПЕЦГРУПИ НКВС у 1944 1953 рр, діяли в західних областях УРСР під вигля-

служби безпеки ОУН у доволі великій кількості - їхнє завдання полягало у виявлені і знищенні провідників ОУН та УПА в Україні й за кордоном, організації провокацій: грабунків, підпалів і вбивств мирних громадян від імені ОУН-УПА з метою дискредитації націо­нально-визвольного руху. Ідея створення таких спецгруп належала тодішньому наркомові внутрішніх справ УРСР В. Рясному, який, узагальнивши досвід уже існуючих спецзагонів НКВС, листом від 20 вересня 1944 р. на адресу секретаря ЦК КП(б)У Д. Коротченка запропо­нував сформувати нові загони на базі партизанської дивізії ім. С. Ковпака, якою командував генерал-майор П. Вершигора. Вона підлягала розформуванню після звільнення СРСР від німців. Пропозиція наркома по­становою ЦК КП(б)У була негайно підтримана. Весь особо­вий склад дивізії скерували на комплектування органів НКВС у західних областях України та створення згаданих спецза­гонів.

До складу загонів, окрім звиклих до лісу радянських партизанів, вирішено було включити й повстанців УПА, які прийшли з покаянням, або були захоплені в полон і погодилися кров'ю змити свою "провину" перед більшовицькою владою. Зрозуміло, що ці формування практично нічим не відрізняли­ся  від вояків УПА ні одягом, ні озброєнням, ні мовою, ні знан­ням місцевих умов, звичаїв і традицій, ні методами конспі­рації. Часто перевербовані упівці навіть залишалися в тих же бункерах, в яких перебува­ли раніше, й надалі використо­вували усталені зв'язки, паролі, матеріальне забезпечення. Все це позбавляло мешканців краю можливості розпізнати пере­вертнів, і тому всі їх злодіяння приписувалися ОУН і УПА.

При нагоді доречним буде сказати, що під виглядом по­встанців іноді діяли й справжні грабіжники та бандити, які хот­іли "нагріти руки" в той непев­ний час, помститися сусідові за межу, зґвалтувати юнку чи відчути п'янкий смак необме­женої влади озброєного недо­умка над беззбройним людом. Есбісти ОУН викривали і суво­ро карали таких негідників аж до страти. Така ж доля очікува­ла й викриті спецзагони НКВС.

Схвально оцінюючи перші кроки спецзагонів НКВС, ЦК КП(б)У постановою від 26 лю­того 1945 р. знову наполегли­во пропонував "із числа бан­дитів, що з'явилися з повинною і виявили бажання боро­тися з бандитизмом, створю­вати групи спеціального при­значення для знищення дріб­них бандгруп СБ і оунівських ватажків". Цю ж думку висловив на параді секретарів об­комів КП(О)У і начальників об­ласних управлінь НКВС та НКДБ західних областей УРСР, яка відбувалася у Львові 15 травня 1945 р., перший сек­ретар ЦК КП(б)У М. Хрущов: "Я вважаю правильним ство­рення спецгрун а колишніх бандитів".

Уяву про масшіаби цієї провокаційної роботи  дають такі дані. За станом на 20 червня 1945 р.,  у Волинській, Дрогобицькій,   Львівській,   Рівненській,   Станіславській,    Тернопільській і Чернівецькій   областях діяло 157 спецгруп, в яких налічувалося 1808 осіб.

На сумлінні подібних фор­мувань - звірячі набіги на мирні села, грабунки і вбивства, ка­тування і розстріли, закидані трупами криниці, знищені про­відники національно-визволь­ної боротьби - цвіт, еліта нації. Промовистою є характеристи­ка керівника однієї з перших спецгруп з 35 осіб під назвою "Орел" - Бориса Корякова, ук­ладена начальником відділу боротьби з бандитизмом НКВС у Рівненській області майором держбезпеки Гавриловим. Ця група діяла з трав­ня 1944 р. до 1 квітня 1945 р. За цей час, за звітом НКВС, вона знищила 526 повстанців і затримала 140 осіб.

Злодіяння спецгруп були на­стільки кричущими, що проти "методів" їх діяльності висту­пали навіть окремі представ­ники силових відомств. Так, військовий прокурор військ МВС Українського округу пол­ковник юстиції Кошарський у доповідній записці секретареві ЦК КП(б)У М. Хрущову від 15 лютого 1949 р. "Про факти гру­бого порушення радянської за­конності в діяльності т. зв. спецгруп МДБ" писав: "Министерством Госбезопасности Украинской ССР и его Управлениями в Западных областях Украини в целях виявлення вражеского, украинско-националистического подполья ши­роко применяются т. н. спецгруппы, действующие под видом бандитом УПА"...

Зокрема зазначив, що "грубо-провокаційна і нерозумна робота  ряду спецігруп і  насильство над місцевим населенням не лише не полегшує боротьбу з бандитизмом, але навпаки ускладнює її". На підтвердження зазначеного він наводив чис­ленні приклади провокацій, гра­бунків,  насильства,  катування спецгрупами невинних людей, вибивання з них фіктивних по­казів про зв'язок з підпіллям.

Зрозуміло, що найстрашніші злочини спецгруп до офіційних документів не потрапляли, бо свідків живими вони, як прави­ло, не залишали. А якщо й зали­шали, то - одного з малих дітей, щоб розповів людям, що це були упівці, й зберіг на все життя ненависть до бандерівців.

Не менш, а то й більш жор­стокими були військові підроз­діли самих енкаведистів. На­приклад, в особливій папці Тер­нопільського обкому КП(6)У зна­ходиться цілком таємна поста­нова бюро обкому від 23 листо­пада 1944 р. У ній ідеться про те, що 22 жовтня 1944 р. для ліквідації підпілля в с. Кривеньки Пробіжнянського району прибули 60 бійців військ НКВС під командуванням майора Полянського та представника обласного управління НКВС мо­лодшого лейтенанта Молдованова. Однак повстанців у селі не виявили. Тоді, "знаходячись у нетерезому стані, майор Полянський, мол. лейтенант Молдованов розстріляли ні в чому не повинних громадян у віці від 60 до 80 років у кількості 10 осіб і спалили 45 будинків з надвірними будовами, до­машнім майном і великою кількістю обмолоченого хліба.

В іншому документі - листі міністра внутрішніх справ СРСР С.Круглова міністру внутрішніх справ УРСР Т.Строкачу від від 17 липня 1946 р. згадуються дільничні уповноважені міліції Галицького райвідділу внут­рішніх справ Станіславської об­ласті Мисляк та Ізотов, які при проведенні чекістсько-військо­вої операції здійснювали незаконне вилучення цінностей та майна громадян, а також ґвал­тували жінок.

Констатацією згаданих фак­тів ми не прагнемо лише по­міняти полюси звинувачень. Боротьба за волю України, як і будь-яка інша війна, була кри­вавою й жорстокою. Але УПА вела її на власній землі проти зайшлих "визволителів", які встигли виявити своє імперсь­ке обличчя депортаціями, ув'­язненнями, масовими розстрі­лами у 1939-1941 рр. та в перші повоєнні роки. Тому йдеться тільки про істину, яка повинна бути засторогою нинішньому поколінню підспівувачів "собирателям славянских земель".

Юрій ЧАЙЦЕВ.

Старший науковий співробітник

Інституту українознавства