Нинішні керівники України залюбки демонструють свою побожність і водночас незнання біблійних істин. Одна з них - не можна наповнювати молодим вином старі міхи, бо розірве воно їх і пропаде разом з міхами. Втискати ідею незалежності в заскорузлі форми збанкрутілого СРСР, зокрема в радянські свята, – справа невдячна і ганебна.

Святкувати 60-річчя перемоги Росії в російсько-німецькій війні 1941-1945 рр., внаслідок якої Україна вдруге після 1921 р. опинилася під російською окупацією, а вся Центральна і Східна Європа зазнала комунізації, – це підтримувати російських шовіністів, які не втрачають надії повернути втрачене. Прикро, що за чотирнадцять років незалежності в Україні на офіційному рівні не дано об’єктивної оцінки подіям 1941-1945 рр. Інші держави пострадянського простору, що пішли шляхом демократії, це зробили давно.

Сесія Верховної Ради Литовської РСР одинадцятого скликання, висловлюючи думку всього литовського народу ще 18 травня 1989 р. засудила російсько-німецькі договори 1939 р. Лейтмотивом сесії прозвучали слова: „Суспільне визнання і засудження воєнних протоколів є об’єктивною необхідністю. Зробити це треба в ім’я історичної правди, майбутнього литовського та інших народів Прибалтики. Верховна Рада Литовської РСР звертається до з’їзду народних депутатів СРСР, уряду Радянського Союзу з вимогою засудити згадані таємні угоди, підписані тодішнім радянським урядом, та оголосити їх незаконними та недійсними з моменту підписання”.

Другий з’їзд народних депутатів СРСР восени 1989 р. прийняв постанову „Про політичну і правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року”, в якій засудив ганебний зговір двох агресорів. У постанові визнано, що прорахунки, пов’язані з наявністю зобов’язань Німеччини перед СРСР, поглибили наслідки віроломної нацистської агресії. Росія свідомо сприяла розв’язанню руками Німеччини Другої світової війни, сподіваючись створити сприятливу обстановку для маніакального плану світової комуністичної революції. Таким чином, Росія визнана посібником фашистських агресивних планів.

Визнання незаконним російсько-німецького договору про ненапад 1939 р. має низку юридичних і політичних наслідків. Один з них – це принципова зміна політичної оцінки російсько-німецької війни 1941-1945 рр. Це вже ніяка не Велика Вітчизняна війна радянського народу, як її називає російська пропаганда. Радянський Союз визнано співучасником протиправного зговору з фашистським агресором, а оголошення Німеччиною війни Росії в ніч з 21 на 22 червня 1941 р. вже не є злочином. Росія втратила морально-правову основу виправдання своїх неправових дій під час підготовки і в ході німецько-російської війни, яка насправді не мала визвольного характеру, а була збройною боротьбою двох колишніх союзників, а потім суперників у міжнародному розбої.

Засудження пакту Молотова-Ріббентропа поставило комуністичну Росію у рівень з фашистською Німеччиною.

Визнання договору 1939 р. незаконним поєднується з невизнанням правової основи перебування російських військ на територіях, західніше радянського кордону станом на 23 серпня 1939 р., потім включених до складу СРСР.

Це ставить також під сумнів законність перебування в Західній Україні росіян, які переселилися туди після 1939 р.

З моменту цього визнання члени підпілля Організації Українських Націоналістів, вояки Української Повстанської Армії, учасники Руху Опору в країнах Балтії, в Білорусі автоматично стали борцями за право і справедливість, незалежно від визнання чи невизнання своїми нинішніми урядами.

Росії, як правонаступниці СРСР, треба не тільки вибачитися за „звільнення” від німців ціною російської окупації країн Східної і Центральної Європи, зокрема України, але ще довго відшкодовувати морально й матеріально свою провину за вчинене.

Рішенням Ліги Націй 14 грудня 1939 р. СРСР був виключений з цієї організації як країна-агресор.

З 1959 р. Конгрес США щорічно приймав резолюції про поневолені народи Балтії, України, Білорусії, Молдови. Нинішнє ж керівництво України у своєму рабському угодовстві перед Москвою скотилося нижче за міжнародно-правову оцінку названих подій і нащадків замордованих Росією мільйонів українців, змушує брати участь у святкуванні перемоги катів своїх батьків і дідів, та ще й величати їх своїми милостивими „освободітєлямі”.

"Нація і Держава", № 72, 25.04.2005.