ФОТО З АРХІВУ «ДНЯ»   ПАТОЛОГІЧНА САМОВПЕВНЕНІСТЬ «ВОЖДЯ ВСІХ НАРОДІВ», ПЕРЕКОНАНОГО В ТОМУ, ЩО ЙОГО СОЮЗНИК ГІТЛЕР НЕ НАПАДЕ НА СРСР, ПРИНАЙМНІ 1941 РОКУ, КОШТУВАЛА ЖИТТЯ МІЛЬЙОНАМ ЛЮДЕЙ

ФОТО З САЙТА RUFACT.ORG   В’ЯЧЕСЛАВ ТИХОНОВ У РОЛІ ШТІРЛІЦА. ЯК СВІДЧАТЬ ФАКТИ, НАЙКРАЩИМ «ПОМІЧНИКОМ» ЛЮТОГО ВОРОГА ГЕРОЯ — НІМЕЦЬКОЇ КОНТРРОЗВІДКИ — БУВ САМ Й. В. СТАЛІН!

Свого часу фільм «Сімнадцять миттєвостей весни» став справжньою подією у кінематографі, стовідсотковим радянським (говорячи сучасною мовою) блокбастером. У сміливого і холоднокровного розвідника Штірліца, без перебільшення, закохалася вся країна, від домогосподарок до Генерального секретаря Л.Брежнєва. Та й хіба могло бути по-іншому?! Згадаємо карколомний напружений сюжет. Радянський розвідник, відважний герой у самому серці ворожого табору. Практично один проти всіх. Але як він вів свою гру, як знав свою роль-«легенду», які мав залізні нерви, наскільки б не був підступним, досвідченим і розумним ворог, наш Штірліц усе ж таки завжди був на один крок попереду і, незважаючи на всі випробування, врешті-решт таки пошив всіх німців у дурні, таки перехитрив їх.

«Так на те й кіно», — сумно зітхне хтось. «В житті так не буває», — додасть інший. А як же насправді склалася ситуація із радянською розвідкою напередодні війни? Чи були від неї якісь повідомлення? Чи був у Штірліца прототип? Адже пам’ятаємо, роками нам втовкмачували, вдовбували у голову: «Неочікуваний напад!», «Підступність Німеччини!», «Повна несподіванка!». Невже ж все проґавили?! Виходить, у реальному житті таки обдурили нашого Штірліца лукаві німці?!

Дорогу ціну країні довелося заплатити за патологічну самовпевненість Й.Сталіна. Сталінське переконання, що його союзник А.Гітлер 1941 року на СРСР не нападе, обернулося на трагедію. Хоча, зазначимо, вся ситуація свідчила про зворотне, що було підкріплене і численними розвідницькими повідомленнями. Навіть сам Гітлер визнавав, що радянська розвідка значно перегравала німецьку. Агентура працювала на найвищих щаблях німецької адміністрації, мала доступ до надсекретної інформації. До найважливіших військових таємниць.

Однак репресії в армії й тут відіграли свою роль. Було знищено багато досвідчених кадрів професіоналів. Радянській розвідник Л.Треппер свідчив, що після репресій 1937 року на керівні посади у розвідці потрапили абсолютно випадкові люди. Приміром, новий начальник розвідцентру порадив йому для початку створити групу «в якому-небудь німецькому місті... приміром у Страcбурзі». Зауважимо, що місто, хоча й знаходиться безумовно за кордоном, але все ж таки на французькій території! Ось таким був рівень відповідності посаді нових «керівників».

Але, незважаючи на це, розвідникам фактично вдалося зробити неможливе. Постійно ризикуючи життям, вони кожен день робили свій, без сумнівів, великий подвиг — здобували найціннішу інформацію і передавали її у Центр. Плани Німеччини щодо нападу на СРСР були розгадані сміливцями, які віддано боролися з фашизмом. Так, легендарний розвідник Ріхард Зорге вже у березні 1941 року повідомив у Москву приблизну дату нападу Німеччини на СРСР — середина червня. А 15 червня 1941 року він у своїй радіограмі передав вже абсолютно точну дату нападу — 22 червня. Що є показовим: Зорге надавав перевірену абсолютну інформацію. Він повідомляв: «На східному кордоні зосереджено від 170 до 190 дивізій, усі вони або танкові, або механізовані. Наступ німецької армії відбудеться по всьому фронту. Головні його напрямки будуть спрямовані проти Москви і Ленінграда, а потім проти України. Ніякого оголошення війни зроблено не буде — спочатку відкриють воєнні дії, а вже потім буде повідомлення про оголошення війни...». Ризикуючи життям, Зорге передавав найцінніший фактаж. Проте... жодного значення йому не надавалося. Більше того, відважного розвідника звинуватили у зраді. В Радянському Союзі заарештували його дружину — Катерину Максимову. «Пособниця німецького шпигуна» загадково померла в одній з лікарень Красноярського краю у липні 1943 р. Навіть абсолютний збіг його повідомлень із реальністю не відбілив розвідника. Після провалу Зорге московське керівництво не виявило ніякого бажання обміняти його на розкритих японських розвідників, і сміливого Рамзая (псевдо Зорге) було страчено 7 листопада 1944 року. Страчено, незважаючи на те, що японська влада ТРИЧІ (!) зверталася до СРСР з пропозицією обміняти розвідника. Жодного кроку у відповідь, жодної спроби врятувати героя з радянського боку зроблено не було...

Зрозуміло, що не тільки Зорге працював на Радянський Союз. Європейська розвідницька мережа засипала Москву детальними даними щодо підготовки Німеччини до війни. Пізніше ця розвідницька агентура отримає назву «Червона капела». (На професійній мові розвідників і, додамо, контррозвідників теж, радиста, який передає інформацію називають — «піаніст». Декілька радіостанцій — «оркестр». Звідси й музично-поетична назва «капела».) І цьому оркестру таки вдалося зіграти свою вкрай небезпечну для німецьких агресорів «симфонію». Так, Арвід Харнак —співробітник міністерства господарства Німеччини і, разом із тим, один із найбільш цінних радянських агентів під псевдо «Корсиканець», з кінця 1940 року повідомляв найважливіші подробиці німецької підготовки до війни. У березні 1941 р. він свідчив: «Воєнний виступ Німеччини проти СРСР є вже вирішеним питанням. На думку німецького штабу, Червона армія буде здатна чинити спротив лише протягом перших 8 днів, після чого буде розгромлена. Окупацією України німці мають намір позбавити Радянський Союз його головної промислової бази. Потім німці просунуться на схід, щоб відтяти Кавказ від Радянського Союзу. Уралу за їх розрахунками можна буде досягти за 25 днів. Напад на Радянський Союз диктується міркуваннями воєнної переваги Німеччини над СРСР на сучасний період».

Також надзвичайно цінним інформатором був і Харро Шульце-Бойзен, обер-лейтенант, співробітник генерального штабу ВПС — він же «Старшина». Аристократ, племінник адмірала Альфреда фон Тірпіца — людина надзвичайних вольових якостей, високої сили духу. І, разом із тим, непримиренний борець проти фашизму. Леопольд Треппер у своїх спогадах так описував становлення характеру Харро. На початку 1930-х років молодий 23-річний аристократ був редактором журналу із досить промовистою назвою «Противник» (мається на увазі противник нацизму). Журнал друкував сміливі статті, а серед його співробітників були євреї. Зрозуміло, що після приходу до влади Гітлера репресії не забарилися. Шульце-Бойзена разом із його товаришем євреєм — Ерлангером заарештували.

Обох затриманих били батогами — декілька разів прогнали крізь ряди озвірілих фашистів. Після чого Шульце-Бойзен САМ попрохав, щоб особисто йому повторили всю екзекуцію ще раз! Есесівці із здивуванням, але із не меншим задоволенням виконали його прохання. Після чого Харро сказав: «Ну ось я і зробив коло пошани!». Така мужність вразила ворогів. Однак загалом дружба з «представниками неповноцінних народів» і захоплення лівою ідеологією коштували Харро трьох місяців ув’язнення. Втім, родинні зв’язки зробили свою справу, і молодик вийшов на волю. Після чого життя Харро пішло по визначеному для людини його кола руслу. Він більше не конфліктував із новою владою, у 1936 р. одружився з внучкою князя Філіппа фон Ейленбурга — Лібертас Хаас-Хайе. Сам Герман Геринг був особистим другом нових родичів Харро, тож і з кар’єрою більше ніяких проблем не намічалося. Так Харро потрапив у генеральний штаб ВПС.

Але хоча на словах він і став відтепер палким прихильником (аж до фанатизму) фашизму, насправді його погляди абсолютно не змінилися. Під псевдонімом він продовжував писати статті для антифашистської преси. Навіть намагався розклеювати по Берліну листівки з критикою політики Гітлера. А у 1939 році, що досить закономірно, вийшов на контакт із представниками радянської розвідки. Отже, це надзвичайно важливо — Харро працював не за гроші, а за ідею. Він бачив і розумів, що Гітлер і його банда ведуть Німеччину в прірву, з якої вже не буде повернення, тож і намагався зробити все можливе для врятування своєї країни. Процитуємо декілька повідомлень цього сміливця-патріота. У березні 1941 року Харро передавав: «Німецький Генеральний штаб авіації веде інтенсивну підготовку проти СРСР. Укладаються плани бомбардування найважливіших об’єктів. Розроблено план бомбардування Ленінграда, Виборга, Києва. У штаб авіації регулярно надходять фотознімки міст і промислових об’єктів. Німецький воєнний аташе у Москві з’ясовує розташування радянських електростанцій, особисто об’їжджаючи на машині райони їх розташування».

30 квітня 1941 року зі слів Грегора — офіцера зв’язку при Герингу Старшина (тобто Шульце-Бойзен) повідомляв: «Питання щодо виступу Німеччини проти Радянського Союзу вирішено остаточно, і початок його слід очікувати з дня на день. Ріббентроп, який досі не був прихильником виступу проти СРСР, знаючи тверду рішучість Гітлера у цьому питанні, зайняв позицію прихильників нападу на СРСР».

В тому ж місяці розвідник підтвердив цю інформацію, але вже з іншого джерела (тепер таким інформатором став референт з російських справ при зовнішньополітичному відділі НСДАП Дейбрант), а також і на базі аналізу доступних особисто йому документів Харро передав у Москву: «У штабі авіації зросла активність співробітництва між німецьким і фінським генеральними штабами щодо розробки оперативних планів проти СРСР. Румунський, угорський і болгарський штаби звернулися до німців із проханням термінової доставки протитанкової і зенітної артилерії, необхідної їм у випадку війни з СРСР».

У травні Харро повідомляв: «Необхідно серйозно попередити Москву щодо всіх даних, які вказують на те, що питання нападу на Радянський Союз вирішене, виступ намічений на найближчий час, і німці цією акцією бажають вирішити питання «фашизм або соціалізм», і, зрозуміло, підготовлюють максимум можливих сил і засобів. У штабі німецької авіації підготовка операції проти СРСР йде посиленими темпами. Всі дані говорять про те, що виступ намічено на найближчий час. У розмовах офіцерів штабу часто називається 20 травня як дата початку війни. Інші вважають, що виступ намічено на червень».

Які ж висновки були зроблені з цієї інформації? Які було прийнято запобіжні засоби? Як відреагували керівники радянської розвідки і особисто Сталін? Реакція все та ж — проігноровано...

Чесно кажучи, навіть просто перерахувати всі численні повідомлення розвідників-інформаторів щодо планів нападу Гітлера на СРСР не є можливим. Не вистачить формату нашої статті.

І це ми ще не згадали про перебіжчиків, які, ризикуючи життям, вже напередодні війни намагалися повідомити Радянський Союз про загрозу — їх жертви теж були марними — інформацію, як завжди, не було взято до уваги...

Всього якихось тридцять з хвостиком років знадобилося маршалу Голікову, який за період з липня 1940 по лютий 1942 років очолював Головне розвідувальне управління Генерального штабу ЧА, щоб визнати: «Радянська розвідка своєчасно дізналась про дату нападу на СРСР і у потрібний момент забила тривогу. Розвідка надала точні дані стосовно воєнного потенціалу гітлерівської Німеччини, точні цифри чисельності збройних сил, кількість озброєння і стратегічних планів командування вермахту».

Наче й не було початку 1940-х років, коли саме цей начальник 20 березня 1941 року дав вказівку своїм підлеглим: «Всі документи, які вказують на близький початок війни, повинні розглядатися як фальшивки, які походять з британських або навіть німецьких джерел».

Відповідно, на найважливіших повідомленнях від Зорге, Шульце-Бойзена або Треппера, Голіков особисто робив помітки «подвійний агент», «британське джерело» тощо.

Леопольд Треппер згадував, що коли він повідомляв Суслопарову, який на той момент був воєнним аташе у Франції, про початок війни СРСР з Німеччиною, підкреслюючи надзвичайну важливість цієї інформації, то той тільки поплескував його по плечу і, щиро і широко посміхаючись, казав щось на кшталт: «Любий друже, я передам ваше повідомлення, але, повірте, виключно заради вашого задоволення». Тим самим демонструючи і своє ставлення до наданої інформації, й одразу і те, яку вагу воно буде мати у радянській розвідці.

Навіть 21 червня 1941 року, коли вже одразу декілька джерел зійшлися на твердому вироку — війна розпочнеться завтра, і Треппер благав Суслопарова терміново передати ці дані в СРСР — адже ще можна було хоч щось зробити, якось попередити! Реакція Суслопарова була традиційною — безмежний оптимізм і скепсис, плюс вперта недовіра до агентів з їх повідомленнями. «Ви АБСОЛЮТНО помиляєтеся!», — намагався переконати він розвідника.

Але кінець кінцем здався і повідомлення таки передав, ось такого змісту, процитуємо: «21 червня 1941 року. Як повідомив наш резидент Жильбер, якому я, зрозуміло, анітрохи не повірив, командування вермахту закінчило перекидання своїх військ на радянський кордон і завтра, 22 червня 1941 року, несподівано нападе на Радянський Союз». На цьому повідомленні збереглася особиста резолюція Й.Сталіна: «Ця інформація є англійською провокацією. Дізнайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його».

Забігаючи наперед, зазначимо, що сміливих розвідників (а тільки «Червона капела» передала протягом 1940—1943 рр. близько півтори тисячі повідомлень), дійсно, всіх розшукали і «покарали». Спочатку це зробила німецька контррозвідка — у справі «капели» було заарештовано близько 130 осіб. 75 з них стратили. А довів цю справу до кінця, тобто зайнявся тими, кому якимось дивом вдалося врятуватися, вже «СМЕРШ».

Приміром, Леопольд Треппер, пройшовши і подолавши пекло гестапівських допитів, у СРСР наново освоював цю «науку» в камерах Луб’янки, Лефортова тощо. Там він провів майже 10 років. (До речі, знов зазначимо якість і рівень радянської пропаганди. Коли розвідник був звільнений і повернувся додому, навіть рідний син зустрів його словами: «У нас просто так, ні защо на десять років нікого не саджають!» Навіть син спочатку сприйняв батька як «ворога народу». Нещасний Павлик Морозов, за що тебе прославили на весь світ? Хіба це твоя особиста біда? Це трагедія цілого покоління.)

Слід зазначити, що повідомлень розвідників назбиралася чимала папка, яку керівництво зовнішньої розвідки підготувало для доповіді особисто Сталіну і яку нарком держбезпеки В.Меркулов, знаючи ставлення вождя до таких розвідповідомлень... просто побоявся йому показати. Адже реакція і поведінка Сталіна щодо як самих розвідників-інформаторів, так і добутих ними даних була невмотивовано агресивною.

Так, на одному із документів від 16 червня 1941 року з одним з останніх попереджень берлінських резидентів про близький початок війни Сталін власноруч у хамській, нецензурній формі висловив свою недовіру до інформації та повідомив, куди слід відправлятися її авторам. Так само агресивним було і ставлення до Ріхарда Зорге. У розмові із Тимошенком і Жуковим (червень 1941 р. — війна вже на порозі!) вождь згадав розвідника: «Знайшовся тут один... (знов матірна лайка. — Авт.), який... зволив повідомити навіть дату німецького нападу — 22 червня. Накажете і йому вірити?». Як наслідок деякі (надзвичайно важливі!) повідомлення Зорге валялися нерозшифрованими по декілька тижнів!

А.Мікоян, який понад 40 років (1922—1966 рр.) входив до складу Політбюро ЦК партії і належав до найближчого оточення Й.Сталіна, розповідав про унікальний випадок, коли у травні 1941 р. навіть німецький посол у СРСР граф Фрідріх Шуленбург за обідом у присутності перекладача фактично прямо попередив Москву щодо планів фашистського нападу! Нечувана ситуація! На тому обіді був присутній і радник німецького посольства Хільгер, який пізніше у своїх спогадах детально описував ті події. Він розповідав, як нервувався Шуленбург, як важко було йому зважитися на цей крок. Адже досвідчений дипломат розумів, що він без перебільшення ризикує власною головою. Але, за свідченнями того ж Мікояна: «Говорити з ним (Сталіним. — Авт.) навесні і особливо на початку літа 1941 р. про те, що Німеччина у будь-який день може напасти на СРСР, було справою абсолютно марною... коли хтось починав переконувати вождя, що з’явилися нові достеменні свідчення щодо концентрації німецьких військ, щодо секретних заяв і рішень правителів рейху, словом, про зростання небезпеки нападу, то він швидко виходив із себе і у різко погрозливому тоні обривав подальшу інформацію».

Коли ж стало зрозумілим, що помилялися зовсім не численні сміливці агенти, перебіжчики, прикордонники, військові, дипломати тощо, а одна-єдина людина, що ж сталося? Та фактично нічого. У ХІХ ст. в подібних ситуаціях стрілялися, не в змозі винести такого сорому, Сталін же отримав інше виховання: «к ... матери»...

Доля всіх резидентів склалася трагічно. Знищили сміливого Зорге, у грудні 1942 року гестапо розкрило і стратило Корсиканця і Старшину. Разом із Старшиною розстріляли і його дружину... Лише у справі «червоної капели» гестапо знищило 75 людей. Навіть після початку війни, після тієї катастрофи визнати свою провину в Сталіна не вистачило ні волі, ні сміливості, ні бажання. Ціною його злочинних «помилок» стала трагедія мільйонів людей. Людей, які йшли у бій, озброєні однією гвинтівкою на п’ятьох, а то й менше, із пляшками з «коктейлем Молотова» на танки, гинули в оточеннях і німецьких концтаборах, трагедія дружин, матерів і дітей, які так і не дочекалися повернення їх чоловіків та батьків з фронту... Дуже велика ціна самовпевненості...