Під час робочого візиту до Німеччини "президента" України зустріли
пікетом громадсько-активні українці, яким пощастило в той час також
перебувати у цій країні. Вони тримали транспаранти з написом "назад в
СРСР?" та гасла проти утисків свободи слова і інших громадянських свобод
в Україні. Акція правильна, я б і сам до неї долучився, якби мав таку
нагоду. Та і напис такий можна побачити на різних протестних акціях
українців. Однак у мене виникло одне єдине питання: "А чому назад?". Чи
виходили ми з нього коли не будь взагалі? Чи можна вважати, що змінивши
вивіски, ми змінили суть самої держави? Та і взагалі, чи можна вимагати
від тих, кого змалечку вчили прислужувати, одразу стати господарями?...
Всі,
хто претендував на роль господаря в радянських колоніальних
"республіках" (тобто мали свої погляди і виявляли ініціативу), були
ліквідовані фізично. Решту готували до ролі рабів головного і єдиного
господаря – Сталіна. Однак Сталін помер, а раби залишились. Україна
отримала свою "незалежність" випадково. Внаслідок розвалу Радянської
імперії представниками нації рабів, які вислужили собі владу, однак не
знали, що з нею робити. Нажаль, вони досі визначають політику найбільших
республік колишнього союзу, і планомірно ведуть їх до краху...
Свідченням
цього стало офіційне визнання Україною того, що вона є правонаступницею
СРСР, а тому добровільно взяла на себе виплату частини державного боргу
цієї імперії зла. Однак чомусь своєї частини майна (золотовалютних
запасів, приміщень посольств, флоту тощо) так і не отримала. Більше
того, добровільно віддала іншій (дійсній) правонаступниці – Росії –
Чорноморський флот і ядерну зброю...
Тому сьогоднішня "Україна" є
нічим іншим, як модернізованою УРСР, до якої причепили "тюнінг" у
вигляді прапора, герба, гімну та Конституції. Однак суть її залишилась
незмінною – колонія без будь-якого бачення свого майбутнього. І
сьогоднішня "влада" просто повертає цю республіку у "природне" русло –
під вплив нашого північного сусіда.
Як справжній успішний
господар буде управляти своїм господарством? Він напевне почне з того,
що спланує свої дії на кілька років наперед. Сприйматиме і перейматиме
позитивний досвід сусідів. Сам експериментуватиме і вдосконалюватиме
техніку, механізми, підвищуватиме кваліфікацію персоналу. Гнатиме в шию і
каратиме бездарних робітників, ледацюг і крадіїв. Він примножуватиме
свої статки не для того, аби купатись у розкошах і нічого не робити.
Успіх його справи – це його самореалізація. Дорогі речі – виключно
справа престижу для ділових партнерів. Комфорт – засіб підвищення
продуктивності праці. Нічого зайвого. Він приходить всерйоз і надовго,
тому все, що він робить, робиться якнайкраще. Він за все відповідає
особисто.
Якщо ж господарство успадковує людина, яка звикла
просто виконувати накази, то це завжди буває не на довго. Адже раби
ніколи не примножують здобутків, а лише насолоджуються здобиччю, поки
повністю її не з'їдять. І коли їсти вже нічого – продовжують своє
злиденне існування.
Пострадянські республіки досі не "з'їли"
виключно тому, що представники "нації рабів" натрапили на занадто
великий запас "харчів". І от сьогодні ми пожинаємо плоди
постколоніальної депресії суспільства. Адже олігархи (представники все
тієї ж "нації") примножують свої статки не внаслідок підвищення
продуктивності праці, енергозбереження та переоснащення виробництва, а
внаслідок екстенсивного розвитку – поглинання менших підприємств та
створення монополій.
Найбільше рабський світогляд змогли
прищепити робітникам, селянам (особливо там, де голодомор найбільше їх
торкнувся), військовим, партійній номенклатурі КПРС. Найменше – тим, хто
мав хоч якусь самостійність та поле для маневру – інтелігенції,
"червоним директорам", комсомольцям, чекістам, "ворам в законі" та
головам колгоспів. Представники останнього переліку виявились найбільш
успішними і зуміли захопити владу та присмоктатись до тіла республіки,
щоб успішно на ній паразитувати. Ось так і виходить, що Рсією править
чекіст, Білоруссю – голова колгоспу, а Україною – представники різних
ОЗУ.
Невміння керувати згідно визначених правил та хронічна
необхідність брехати призвели до того, що на сьогодні всі владні
інституції Тюнінгованої УРСР втратили свою легітимність. Давайте
розглянемо факти:
1. в Україні не було створено легітимної
більшості, адже діюча парламентська більшість утворена не депутатськими
фракціями, а самими депутатами;
2. "уряд" нелегітимний, оскільки призначений неконституційною більшістю голосів;
3. "парламент" нелегітимний, оскільки, попри відсутність коаліційної більшості, не був розпущений та переобраний;
4. судова система нелегітимна, оскільки діє відповідно до "закону", ухваленого "парламентом";
5. "президент" нелегітимний, оскільки не відновив конституційність законодавчої, виконавчої та судової гілок влади;
6. органи місцевого самоврядування нелегітимні, оскільки діють понад термін своїх конституційних повноважень;
7.
Закони нелегітимні, оскільки ухвалені з порушенням Конституції, а саме
пункту, який стосується особистого голосування депутата;
8.
блоґери незадоволені, що підписка цього угруповання видаляє повідомлення
зі щоденників, але беруть якісь зобов'язання перед цією Службою безпеки
узурпаторів, яка називає себе "Службою безпеки України";
9.
підприємці скаржаться, що податки занадто високі, але продовжують
сплачувати – чи ухилятись від сплати – групі рекетирів, які називають
себе "Державною податковою адміністрацією";
10. правозахисники
скаржаться, що "міністр" внутрішніх справ не збирає громадську раду
послухати про порушення прав людини, пишуть "президенту" відкриті листи,
але мовчать про те, що конституційної влади в країні нема;
11.
журналісти вимагають зупинити цензуру, але осіб з організованого
доброчинного угруповання, яке зайняло урядові будівлі, вперто називають
"президентом", "прем'єр-міністром", "міністрами" тощо;
12.
опозиція має намір взяти участь у виборах у відповідності з новим
"законом", прийнятим цим "парламентом", але ніхто з депутатів і не
подумав скласти мандат на знак протесту проти існування нелегітимного
парламенту;
13. Чи не єдиним легітимним органом влади в Україні
залишився Кримськотатарський Меджліс, існування якого вперто не помічає
"Влада".
По суті, в Україні немає ані президента, ані міністрів,
ані депутатів, ані законів. Є лише люди, які себе ними вважають, та
люди, які в це вірять.
Ця ситуація є закономірною, адже вже у
самій Конституції було закладено недієздатність та безвідповідальність
всіх органів державної влади. Президент обирається на всенародному
голосуванні, однак ні перед ким не звітується і не відповідає за свої
справи. Депутати ВРУ не несуть відповідальності за ухвалені ними закони,
а отже і не зацікавлені в тому, аби ці закони приносили користь
державі. Суд формується Президентом і Верховною Радою, тобто тими, кого
він, можливо, буде судити...
З одного боку це жахливо. Жити в
державі без легітимної влади – значить перебувати у стані постійної
нестабільності і хаосу. Нікому вірити і ні до кого звернутись за
захистом. Захищатись власноруч – означає порушити "владну" монополію на
правосуддя та правоохоронну діяльність, і опинитись під тиском усієї
Системи.
З іншого ж – це добре, адже на сьогодні ми, українці,
маємо всі необхідні юридичні, політичні і моральні підстави для того,
аби створити справжню Українську Державу. Державу, яка визнає себе
правонаступницею не колонії УРСР, а великої держави Київська Русь.
Державу, яка стане не об'єктом міжнародної політики, а її суб'єктом, а
отже сама визначатиме цю політику. Словом – державу нашої мрії.
У
91-му році однією з найбільших помилок державотворців, яка і призвела
до нинішньої ситуації, стало бездумне оголошення громадянами
новоствореної держави всіх, хто проживав на її території в момент
проголошення незалежності. Це сталось добровільно-примусово. Адже не
кожен хотів бути її громадянином. І не варто було їх до цього змушувати.
Громадянство – це має бути почесно. Це звання необхідно заслужити.
Скласти певні іспити, пройти випробувальний термін. Отримавши
громадянство людина повинна здобути не лише більше прав, але і більше
обов'язків. Громадянин повинен мати право голосу і обов'язок захищати
свою країну.
Саме такій характеристиці відповідало українське
козацтво. Козаками ставали ті, хто хотів бути вільним і був готовий свою
волю боронити. Право і обов'язок на Січі перебували в гармонії. Цю
гармонію необхідно відновити.
Нехай вони вважають себе владою. Ми ж знаємо, що це лише ілюзія. Вони існують окремо від нас. Ми маємо створити державу без них.
