Село, як село, над красунею Синюхою. Але так видається лише з першого погляду.

Науковці з Кіровоградського педагогічного університету майже два десятиліття досліджують давню Торговицю. Накопали вже дуже багато, між чим найсенсаційнішою є знахідка залишків високорозвиненого середньовічного міста у межах сьогоднішнього села. Старовинне поселення ще перед Синьоводською битвою (1362 р.) мало численні кам’яні палаци й культові споруди, здебільшого церкви, бруковані вулиці, громадські лазні, міський водовід й усе те, що сьогодні називається інфраструктурою. У згаданій вікопомній битві, масштабами рівній Куликовській, князю Литовському Ольгерду протистояли три хани. Один з них, на дивне для хана ймення Дмитро, правив у цих краях, а Торговиця була його столицею. Треба думати, тоді оформилося тут невелике державне утворення, про яке аж оце, завдяки інтенсивним археологічним розкопкам, з’являються нові історичні дані.

Однак поведемо мову від часів пізніших – козацьких і гайдамацьких.

Тоді Торговиця входила в сферу уманського впливу (Умань заснована 1616 року). За Хмельниччини тут багаторазово зав'язувалися бойові дії. Зокрема, на початку 1657 року після однієї з найкровопролитніших битв в історії Національно-визвольної війни, напала на місто, але була прогнана татарська орда – союзниця Польщі. Зробив це новостворений Торговицький полк, що разом з Уманським брав активну участь в усіх військових акціях за Руїни. То був час, коли буйним цвітом розквітло самозванство. Тільки гетьманів розвелося до десятка одночасно. А полковників, то й не злічити. Наприклад, брацлавський полковник Іван Сербин наприкінці 1664 року підбив під себе деяку територію, що включала і Торговицю. Сербин на той час, відійшовши від гетьмана Михайла Ханенка польської орієнтації, пристав до промосковського гетьмана Брюховецького. Та у квітні 1665 року Сербин загинув при новому приході поляків на Торговицю.

Об’явився ще один претендент на булаву – Степан Опара, – що тяг руку за татарами. Але й він не втримався довго на Синюсі та Ятрані. Ці місця, зрештою, опанував правобережний гетьман Петро Дорошенко і майже десять років тримав підвладними. При ньому остаточно оформився Торговицький полк, що одночасно був і адміністративною одиницею, прирівняною до теперішньої області.

Новий політичний гравець почав у 1674 році розігрувати українську карту. Османська імперія розгорнула наступ на Поділля. Московські війська і ставленик «старшого брата» гетьман Самойлович, замість того щоб розпочати генеральну битву, ганебно відступили.

Саме тоді прорізався яскравий військовий талант Івана Сірка, котрий тривалий час був торговицьким полковником. Але, на жаль, ратні його звитяги аж ніяк не підкріплювалися політичним хистом.

Окремі сторінки в історії Торговиці написані за гайдамацького періоду. На початку 1738 року українські повстанці збудували поблизу Торговиці фортечки-засіки, витримуючи натиск кількох сотень карателів. А у травні укріпили тутешній гарнізон ще на 500 козаків, на певний час відбивши охоту панам з’являтися поблизу. З Коліївщиною Торговиця також зазнала серйозних національно-соціальних струсів, які широко подані в збірнику документів «Гайдамацький рух на Україні в XVIII столітті».

Тут доречно нагадати, як, поляки, не рахуючись з потребами українців у Речі Посполитій, втратили свою державність. У Польській державі назріли вкрай необхідні перетворення, закріплені новою конституцією. Однак не всім, особливо, магнатам, вона прийшлася до душі. Відразу після ухвалення конституції магнатсько-шляхетська опозиція, спираючись на підтримку Петербурга, створила в 1792 р. в Україні так звану Торговицьку конфедерацію. Її керівники – відомі діячі старошляхетських поглядів Ксаверій Браницький, Станіслав Щасний Потоцький, Северин Жевуський – проголосили ліквідацію конституції, захист католицької релігії та колишніх кордонів Польщі у межах до першого її поділу, і, як це не дивно, звернулися за допомогою до Росії. У відповідь на прохання імперські війська вмить, бо того тільки й чекали, рушили на Річ Посполиту. Пруссія, на яку орієнтувалися прихильники державних змін, порушила угоду з Польщею щодо її підтримки в боротьбі з Росією і поквапилася зайняти угодницьку позицію. На бік конфедерації перейшов й інші польські чільники. У нетривалій польсько-російській війні 1792 року польські патріоти зазнали поразки, їх змусили відмовитися від урядових посад і виїхати в еміграцію. Вступ царських військ разом з конфедератами до Варшави знаменував скасування нової конституції і зумовив другий поділ Речі Посполитої. Ось так власними руками конфедерати розшматували свою вітчизну. То чому ж нам, українцям, не врахувати польський досвід?

У часи Козаччини, Гайдамаччини, польської конфедерації долі наших земляків тісно переплелися з долею України. Як, наприклад Гната Голого, Сави Чалого й тисяч інших. Події та персоналії, факти і курйози старого часу строго документовані, рясно розкидані на сторінках наукових і популярних видань.

Вони навертають до осмислення сьогодення на тлі минувшини. Адже дуже вже нагадують теперішній стан України із безліччю всіляких гетьманчиків, купою «доброзичливців» збоку, які сунуть в степи і в глибінь нашого світосприйняття, агресивно нав’язуючи своє бачення, як і кілька століть тому.

Читаймо історію, свою історію, щоб не втрапити до ловчих ям, розрахованих на довірливого аборигена.

Таким бачимо полкове місто Торговицю. За теперішніми мірками вона була справжнім тогочасним адміністративним центром зі своїм полковником на чолі, а не якимось штучно привнесеним із зовні губернатором.

Леонід Багацький