Історичні Українсько-Кримські зв’язки сягають сивої давнини і не обмежуються лише добре відомими для нас періодами Київської Руси та героїчною й трагічною добою козаччини. Сьогодні є всі підстави стверджувати, що українська (руська, роська) людина з’явилася в Криму задовго до колонізації його давніми греками, тобто близько семи тисяч років тому. Після падіння Скіфії, яка розташовувалася на території сучасних Кам’янки-Дніпровської та Запоріжжя, центр скіфської держави перенісся до Криму. Її столицею став Неаполь Скіфський (околиця сучасного Сімферополя). Виняткове географічне розташування Криму значною мірою визначило його особливу роль у розвитку широких міграційних та господарських зв’язків народів і племен, як в південному, так і в північному напрямках. Завдяки цим зв’язкам через Крим до Київської Русі поширювалося і християнство.

Крим зазнав впливу не лише греків. Тривалий час ним володіли сармати, римські легіонери, ґоти і ґуни, Золота орда і Османська імперія. Але з плином часу до реґіону приходили інші народи, сліди яких теж можна віднайти в археологічних схрванках. Широко побутує думка, що в період входження Криму до Османської імперії і в часи існування Кримського ханства кримські татари були домінуючою етнічною групою в реґіоні. Але це не так. Знайомство зі східними історичними джерелами свідчить про те, що етнічний стан в Криму навіть в 17-у столітті був набагато складнішим. Дійсно, кримські татари на той час мали в Криму свою державність, що трималася головним чином на турецькому протектораті та військовій силі. Економіка ж Криму базувалася на господарській діяльності українського населення. Турецький мандрівник та історик Евлії Челебі засвідчує, що за переписом, який проводився в Кримському ханстві в 1666 році, в Криму проживало 1120 тисяч осіб. Татарське населення складало близько 180 тисяч, з них 75 становило військо. Греків, караїмів, євреїв, вірменів було близько 20 тисяч осіб. Українців або козаків (так турки й кримські татари називали українців) нараховувалося близько 920 тисяч. Серед українського населення було 120 тисяч дівчат та 200 тисяч дітей.

Українці в Криму з давніх давен займалися землеробством, садівництвом, виноградарством, працювали на соляних та рибних промислах. Кримські ж татари переважно займалися тваринництвом. Висока численність українців у Криму за часів існування Кримського ханства обумовлена не лише природними міграційними процесами. Відомо, що впродовж кількох століть (ще з часів Золотої орди) Україна зазнавала спустошливих нападів ординців, кримських татарів і турків. З України у вигляді ясиру вилучалися щорічно молода робоча сила і майбутнє нації – діти. Значна частина невільників залишалася в Криму. З часом вони ставали вільними людьми, вели своє господарство. Так виникли численні поселення в Криму.

Завойовницька політика Московії на Півдні, яку проводили впродовж століть московські царі, підірвала економіку Криму, не тільки обезлюднила цей квітучий благодатний край, але й завдала  значногї шкоди Півдню України. Так зване «Дике поле» – результат постійних мілітарних протистоянь різних племен і народів. Значним внеском в спустошення південних земель стали походи на Крим Мініха, Долгорукова, Потьомкіна. Масове переселення християн (в тому числі й українців) , ініційоване загарбницькою політикою Катерини 2-ї суттєво вплинуло на етнічний стан Криму ще до «офіційного» загарбання його Московією. Ліквідація Кримського ханства, яка відбулася 1783 року, супроводжувалася масовою еміграцією кримських татарів. У них в найбрутальніший спосіб відбиралися найкращі землі в найбільш розкішних обжитих куточках Південнобережжя і Предгір’я. Нові вельможні господарі нашвидкоруч заселяли їх відставними солдатами та переселенцями з різних губерній Московщини. Отже, москалі як самостійна і більш-менш помітна етнічна група зявилися в Криму лише наприкінці 18 століття, тобто після його загарбання. Стратегія московитської експансії Криму була опрацьована ще задовго до його мілітарного захоплення. Дипломатичний корпус Катерини 2-ї розробив чітку програму поетапного завоювання Криму. На першому етапі ставилося завдання порушити економіку ханства та єдність кримських татарів і вивести Крим з турецького протекторату. В Санктпетербурзі добре розуміли, що без знищення Запорізького козацтва і захоплення Криму Московія не зможе заволодіти Чорним морем і активно впливати на політику в цьому регіоні.

Сьогодні московські націонал-шовіністи всіх мастей з великою ностальгією згадують часи Катерини 2-ї, зумисне замовчуючи те, що найбільш характеризувало зміст її зовнішньої політики. Тоді ж на державні штандарти імперії здійняте гасло коронованої блудниці: «Криму – незалежність!»... Проголошене Московією в 1772 році, головним чином для цивілізованої Європи, «Незалежне Кримське ханство» не проіснувало й десяти років. Невдовзі після підступного знищення москальськими військами Запорізької січі, від незалежного Криму лишилася суцільна руїна. З 1783 року Крим починає перетворюватися на зубожілу провінційну губернію Московщини.

Друга сторінка в історії штучної державності Криму у вигляді КАРСР була написана і злочинно знищена компартійними можновладцями вже на нашій пам’яті. Вона проіснувла лише 23 роки. У третій спробі творення незалежного Криму, крім політичного фарсу, є й повчальні історичні аналогії. У господарській розбудові Криму царат надавав виняткового значення українцям, як працьовитому народові, пристосованому до різних умов життя. Відомий дослідник і вчений Л. П. Симиренко, спираючись на документальні свідчення, дійшов висновку, що після загарбання Криму москалями настала тривала доба занепаду колись квітучої землі. Підтвердженням цієї думки є свідчення одного з дослідників Криму, Євгенія Маркова: «Кто был в Крыму хоть один месяц, тот точас же узнает, что Крым погиб после удаления татар. Они одни переносили этот сухой зной степи, владея тайнами извлечения и проведения воды, разводя скот и сады в таких местах, где не уживется немец или болгарин. Сотни тысяч честных и терпеливых рук отняты у хозяйства. Стада верблюдов почти исчезли; где прежде были фонтаны, там теперь пустые бассейны… Словом, Крым после ухода татар – это дом после пожара.».

Засушливий степовий Крим упродовж кількох століть стає місцем, куди з усіх куточків України здійснювалося цілеспрямоване переселення, а вірніше, заслання українців. Навіть досить заполітизовані переписи населення, що проводилися час від часу компартійною владою, змушені визнати, що різні нації розселені в Криму нерівномірно. Московити чомусь зосередилися у землях Севастопольської, Алуштинської, Ялтинської, Феодосійської, Керченської та Сімферопольської міськрад, а також у Сімферопольському, Бахчисарайському, Судацькому районах. Заопчатковане Катериною 2-ю тендеційне розселення різних народів у Криму продовжувалося протягом двох століть. Після злочинної депортації кримських татарів домінуючою етнічною групою на Південному березі Криму, в Бахчисайському, Білогірському, Судацькому та Сімферопольському районах стали москалі.

Сьогодні в Криму, мабуть, найбільше експлуатується проблема пріоритетності над іншими правами прав людини. Це популістське гасло взяли на озброєння так звані «російські націонал-патріоти» заради загравання з тими, хто нині проживає у вище згаданих районах. Масове переселення українців у мало освоєні степові райони Криму, крім суто економічних потреб, мало ще й на меті політичні і великодержавницькі цілі. Систематичне вилучення з України найбільш активної частини населення значно послаблювало сили українського етносу. Мільйони українських переселенців упродовж століть вилучалися з процесів творення економіки та духовності України. Посвсюди на всеосяжних просторах Московщини вони зазнавали тотальної русифікації. І, за словами відомого поета, з часом «слівалісь в русском морє», всебічно збагачуючи москвинську економіку, науку, культуру. Замість українських селян, переселених до Криму,на Північний Кавказ, до Сибіру, Казахстану та на Далекий Схід, в Україну здійснювалося послідовне і тихе переселення москалів. Цікавими на нашу думку, є статистичні дані з переписів населення Криму різних часів. Так, перепис 1937 року засвідчив, що в Таврії домінуючою групою є українці, москалів на той час тут налічувалося 27,9%, кримських татарів 13%. Був час, коли українців взагалі намагалися вилучити з кримського демографічного небосхилу. Йдеться про перепис 1921 року. Це явище мало чітко політичне підґрунтя. Відомо, що проголошена в в 1918 році Кримська Татарська республіка добровільно увійшла до складу Української Народної республіки. При творенні штучної Кримської радянської Соціалістичної Республіки у складі «Росії». Яке проводилося за рішенням РКП(б) в жовтні 1921 році, акцентувати увагу на чисельній перевазі українського населення в колишній Таврійській губернії було дуже небезпечно. Ось чому українців разом з білорусами та іншими етніними групами зарахували до «росіян». Це й виправдувало, на думку «творців історії», включення Криму до складу «Росії». Треба було відірвати Крим від України, позбавити молоду українську державу Чорноморського флоту. .. Проте, вже в 1926 році, коли політична ситуація змінилася, необхідність приховувати кількість українців у Криму відпала. На той час у сільській місцевості Криму нараховувалося близько 51,5 тисяч осіб. Препис 1926 року спростовує вигадки «обєктивних істориків із РДК» про те, що українці в Криму зявилися після 1954 року.

Враховуючи тенденційність усіх переписів населення, які проводилися після 1917 року, наука, на жаль, не має об’єктивних даних про етнічний склад Криму. Говорячи про кримських українців, різні джерела наводять досить суперечливі дані про їх чисельність. Нас ніяк не пеерерахує офіційна влада. 625, 725, 900 тисяч – такі цифри можна зустріти в сучасній пресі. То скільки ж є українців у Криму насправді? Без об’єктивного перепису це питання поки що залишається без відповіді. Гадаємо, що чисельність українського населення в Криму сягає понад мільйон осіб. За офіційними джерелами, лише в Севастополі українців нараховується 81 тисяча, в Сімферополі –  79 тисяч, Ялті – 38 тис., Феодосії – 19 тис. Всього в містах Криму, за преписом 1989 року, мешкає майже 330 тисяч українців. Серед міського населення порівняно високий відсоток українців у таких містах як Красноперекопськ (37%), Керч (36%), Джанкой (27%), Ялта (26%), Саки (25%), Алушта (23%), Сімферопль (22%), Севастополь (21%). Не маючи на меті спростовувати результати останнього перепису (1989р) населення,  зазначимо, що вони все ж не можуть основою для об’єктивних висновків.

Трагічне й рабське минуле кримського українства сплелося з гірким його сьогоденням. Відомо, що народ існує доти, доки живе його мова. Тому не випадково. що завойовничий великодержавний москвинський шовінізм саме нашу мову обрав за об’єкт шаленого наступу. Сьогодні, коли новітні імперські сили роздмухують у Криму так потрібне їм вогнище конфронтації, лякають людей українізацією. Навіть в місцях свого компактного проживання українці не мають жодної національної школи. Про дитячі заклади, в яких би діти виховувалисяч рідною мовою, годі й думати. Хіба цього не бачать наші «славні» народні обранці, серед яких  чимало з українськими прізвищами!? Хіба цього не бачать у Верховній раді та раді міністрів Криму? Бачать, але роблять вигляд, що нічого не відбувається.

З українською пресою ще жахливіше становище, Сьогодні видається понад 440 російськомовних періодичних видань, і – жодного українського. Навіть жалюгідний дубль «Кримської правди» було ліквідовано після проголошення цією газетою курсу на незалежність. Вірно говорять, що не тільки хлібом живе людина...відродження українства в регіоні й творення національної школи неможливе без створення в Криму педагогічного закладу для підготовки фахівців з дошкільного виховання та вчителів молодших класів. Не треба бути великим педагогом, щоб зрозуміти, що процеси формування духовності людини мають спиратися. Перш за все, на послідовність і спадкоємність зусиль, спрямованих на цю мету. І розпочинати потрібно з сім’ї, з дитячого садочка, з молодшого класу... Штучне творення якоїсь офіційної мови (безумовно «російської») закладає міну сповільненої дії в в міжетнічні відносини трьох етносів у Криму...

Вольвач П. В., доктор наук, письменник-публіцист,

Голова НТШ Криму, член ВГО «ТВУН»,м.Сімферополь