«Слово про хрест для нас, що спасаємося, - сила Божа»

(1 Кор.1.18)

Можна сподіватися, що в майбутньому український народ по особливому святкуватиме празник Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього. Бо з цим празником він буде пов’язувати воздвиження хреста, що відновиться на руїнах нашої Батьківщини. А цей воздвиг мусить статися, якщо наш народ стане вільним господарем на своїй землі. Без цього воздвиження слово про вільне хазяйнування на рідній землі буде таким порожнім звуком, яким у цей час є там слово про вільне визнання Розп’ятого на хресті.

Слово про хрест – це слово про те рятівне Дерево, що на ньому звершилась кривава жертва Божого сина за спасіння людства. Це слово про два дерев’яні, навхрест складені рамена, що є символом нашого найвищого ідеалу, символом християнства, символом нашої віри в божество Ісуса Христа і в божественні основи Христової Церкви.

Сам же Христос про цей наш найдорожчий символ сказав ось що: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною. (Мат. 16.24.)»

Ці слова виразно свідчать про те, що хто хоче йти за Христом, хто хоче наслідувати Його, мусить бути – хрестоносцем!

Хрестоносці – це лицарі, що в середньовіччі (1095-1270) йшли багатьма походами з Західної Європи на Схід відвойовувати Святу Землю з-під влади мусульман. Вони бажали замість ісламського півмісяця в Єрусалимі бачити Святий Хрест.

На цьому місці немає потреби окремо підкреслювати причини й наслідки цих походів. Зате варто з притиском підмітити той релігійний ентузіазм, що викликав ці походи і спрямував у їх ряди найкращих синів середньовіччя. А варто звернути увагу на нього саме тому, що в наших часах і в умовах нашого національного життя без цього релігійного ентузіазму всі наші збірні надії й сподівання залишаться нездійсненими. Без нього весь запал й ентузіазм обернеться в спалахи солом’яних вогнів.

Бо існує одна непорушна теза нашої дійсності: «Слово про хрест нам, що спасаємося,- сила Божа» (1 Кор. 1.18.) Духовні й моральні руїни на Батьківщині може перетворити в могутню і міцну будову тіла тільки та сила, що твориться при рятівному дереві Чесного і Животворного Хреста.

Проти цієї тези стоїть страшна антитеза нашої дійсності: «Слово про хрест – глупота тим, що погибають» (1 Кор. 1.18). Без цієї хресної сили немає іншої творчої потуги, що могла б побороти і перемогти духовний і моральний розклад, спричинений безбожними доктринами наших часів, а, зокрема, доктриною комунізму.

Тим-то без новітніх українських хрестоносців, що однією хресною силою (силою цього могутнього чинника, що своїм символом має Чесний і Животворний Хрест, тобто силою християнства, силою Божою) відроджували б й відбудовували б життя у нашій Батьківщині – не буде ніякого відродження. І тоді з неминучою послідовністю те, що прийде, буде набагато гірше і страшніше від цього, що є і що було.

Нам треба новітніх українських хрестоносців!

Ці наші новочасні лицарі прийняли би почесну назву хрестоносців передусім тому, що вони насправді пішли б зорганізованим, передусім духовним, походом на рідний Схід, щоб на місці комуністичної зірки поставити знамено християнства. Вони пішли б на свою Батьківщину наново водрузити на київських горах зневажений святоандріївський хрест. Бо вони були б глибоко переконані у тому, що хрест – це символ тієї могутньої сили, яка єдина спроможна навести лад і порядок в особистому житті нашої людини і в суспільному житті всієї нашої національної спільноти.

Ці наші новітні лицарі носитимуть почесну назву хрестоносців ще й тому, що найдорожчий символ своїх національних стремлінь, тризуб, вивершуватимуть святоволодимирівським хрестом. А вивершуватимуть тризуб хрестом не тому, що він є знаком партійних тенденцій якоїсь там групи земляків. Вони робитимуть це з тієї причини, що свято володимирський хрест на тризубі – це вияв задушених тут багатьох поколінь нашого народу: тимчасове вивершувати вічним, в смертному закорінювати безсмертне, людське вінчати Божим!

Ці наші рідні герої, що грядуть, носитимуть почесну назву хрестоносців ще тому, що вони, згідно з євангелієм, відречуться самих себе, візьмуть на себе хрест жертовних терпінь та й підуть за Ісусом Христом тим шляхом, що веде на Голготу, тим шляхом, що прокладений крізь важкі страждання й закінчується розп’яттям, але кінець-кінцем він таки осяяний світлом радісного Воскресіння!

Вони не тільки говоритимуть гарні слова про хрест і не тільки завершуватимуть хрестами рукояті своїх мечів. Вони всією душею зрозуміють, що хрест – це теж перехрестя Божої волі з людською волею. Вони пізнають, що тільки та людина є справжнім хрестоносцем, яка на те перехрестя розіпне саму себе. Вони зрозуміють, що справжній хрестоносець мусить забути про себе, відректися від себе, позбутися егоцентризму, пожертвувати собою заради своїх ближніх, а передусім найближчих. І щоднини та щохвилини вмиратимуть для того, щоб жити, і конатимуть та страждатимуть для того, щоб своїми стражданнями й жертвами окупити життя і щастя для себе і для своїх рідних, а передусім найрідніших.

У їх душах розжевриться справжній релігійний ентузіазм. Але цей ентузіазм не буде тільки почуттями, він не буде тільки виявом і наказом почуття. Бо наказ почуття зводить нанівець та розганяє з вітрами логіку життя. Їх ентузіазм буде теж виявом глибоких переконань, що безустанно діятимуть у них і як розумові спонуки до наполегливої й чесної праці та до віри в її успіх.

Ці новітні українські хрестоносці будуть передусім:

1. Лицарями святого Духа. «Не з крові, ні з пожадливості тіла» (Ів. 1,13) братимуться їх почини й родитимуться їх ідеї та діла. Вони братимуться від святого Духа, що виявить їм усю правду «про гріх і про суд» (Ів.26.8). В світлі цієї правди вони пізнають, що ніякий гріх у житті не минає безслідно та що кожен чин людини й людської спільноти впаде на терези справедливого суду. І святий Дух, Джерело правди, Утішитель і Просвітитель, напоумить їх на різних шляхах життя і збереже їх від суворої кари за беззаконня.

Він навчить їх відважно піднімати меч проти будь-якого безправ’я і захищати ним закон та кожне потоптане право, боронити кожну невинність, яка є під загрозою, скривджену людину і кожну знехтувану шляхетність життя.

І цей святий Дух, що є вихором любові, навчить їх жити з любов’ю в душі та з теплою усмішкою на вустах навіть тоді, коли оточуючі обставини будуть такими сумними й трагічними, що над ними захочеться тільки плакати.

І тоді, коли вороги Божої правди на землі творитимуть орден ненависті, вони створять чин, що назветься чином вихору святого Духа!

Ці українські хрестоносці будуть:

2. Марійськими лицарями. А лицарі Марії – це шляхетні, чисті, вибрані люди.

Це люди зі шляхетними намірами своїх діянь та зі шляхетними підходами до всіх практичних і теоретичних проблем життя.

Це люди з чистими душами, з чистими серцями та з чистими руками.

Це люди без стадних прикмет у своїх душі, без страху перед масою, без вічних вагань у своєму поступі, без жаху перед благородним ризиком тоді, коли цього ризику треба. Це раса вибраних людей, це марійська раса!

Ці українські хрестоносці будуть:

3. Вершниками духовного життя. Це не будуть плазуни, що повзають по низах життя та люблять щілини та розколи дійсності. Це будуть вершники духовного життя з випростаними й твердими хребтами та зі стременами в своїх життєвих рейдах.

Це будуть подвижники духа й оборонці закону духа. Закон тіла в їх світогляді та в їх житті завжди буде підпорядкований законові духа. А манитимуть їх тільки кучери й верхи, а не провалля і провалля віку.

Бо вони будуть – вершниками життя!

Вони будуть, ці наші апокаліптичні наїзники, йти на велику боротьбу:

• За Боже царство на землі, а передусім – у нашій Батьківщині;

• За воздвиження Чесного й Животворного Хреста в нашій рідній країні, де цей хрест збезчещений і зневажений;

• За те, щоб єдиним знаком на всіх прапорах нашого особистого та національного життя було рятівне дерево хреста;

• За честь і славу Того, хто 19 століть тому був прибитий до хреста! Бо немає під сонцем ніякого іншого імені, що ним ми могли б спасти самих себе і свою Батьківщину, тільки ім’я Господа нашого Ісуса Христа, що був першим хрестоносцем на землі і першим дав себе на хрест прибити!

Зрада

Хто розуміє, що це таке: зрада?

Хто спроможне охопити всю нікчемність тієї потвори з двома обличчями?

Хто не жахається подивитися їй просто в вічі, заслону з її лукавого лиця здираючи?

Хто не боїться її, наче зарази, що в наш час святкує торжество, вважаючи себе за покров життя?

Зрада!

Це ганьба життя, про яку чесна людина говорить тільки з гидливістю.

Це розпуста честі.

Це ядро грішного життя.

Це червона хвала душі, що зсунулася зі своїх базових місць, наче потяг з рейок, до катастрофи.

Вона перетворює наше тіло, що є храмом Святого Духа, у хлів без всяких святинь.

Зрада!

Потвора з двома обличчями.

Одне обличчя улещує тебе усмішкою, а друге відвернене від тебе.

Зрада!

Скверна таємниця двох видів.

Перший вид відкривається тоді, коли тебе зрадять, а другий вид ховає власну зраду. Перший з них пече твою душу, наче розжарене залізо. Другий кидаєш за плечі в торбу життя.

І носиш її в цій торбі, наче прокляття, якого не позбудешся аж до останнього подиху своїх грудей…

о.Мельник-Лімниченко
1947 p.