(ніхто і ніколи не лікує апендикс – його вирізають)

От уже декілька днів всі погляди аналітиків та й простих громадян України прикуті до події, яка наприкінці вересня цього року відбулася в Москві – президент оновленої Московської імперії, Медвєдєв, своїм Указом, «отрешіл» запеклого україноненависника, "мерина” Москви, Лужкова, від керівництва імперською столицею і водночас від наживи. Зрештою, нас, українців, внутрішні справи сусідньої держави мали б не обходити, якби не одне "але”. Якби господін Лужков спокійно обкрадав москалів і не пхав свого жидівського носа в українські справи. Призначений своїм співвітчизником, президентом Московії, Єльциним, на посаду опричника "стольного граду”, Москви, Лужков за сумісництвом виконував надважливу ролю – він був глашатаєм потаємних намірів кремлівських господарів – Лужков озвучував те, що, за диполоматичною етикою, не могли собі дозволити московські великодержавні мужі. Окрім того він, як "мерин” Москви, був каталізатором всіх антиукраїнських провокацій, котрі чинилися в Криму різними проросійськими блоками і партіями, що мов гаддя гніздилися на Півдні і Сході України. Господін Лужков був отим ватагом, який слідкував за тим, щоби не згасло вогнище антинаціональної сепаратистської дільності п’ятої колони в Україні і, зокрема, в Криму. Після зникнення всесоюзного ЦК КПСС з його каральним органом КДБ, хтось мусів бути отим пугалом для”зарвавшіхся малоросов”, щоби вони не забували про те, що в "сім’ї”, як здававен ведеться, завше порядкує "старший брат”.

Три українські президенти – Кравчук, Кучма і Ющенко, – хоча і були абсолютно різними, але Кремль не мав підстав абсолютно і у всьому їм довіряти. Хитрого і амбітного Президента України Кравчука Леоніда Макаровича, Москва ніяк не могла втримати в руках – він вислизав мов харіус чи форель, а тому була задіяна делікатна політтехнологія: через вічно підозрілих і недалеких політиків таких, як запеклі опоненти Чорновіл, Хмара, брати Горині та інші, використали довірливий український люд, виводили його на вулиці, на плити навколо Верховної Ради України, доки Леонід Макарович, маючи почуття особистої гідності, не зрікся добровільно від президентства. Мети було досягнуто – непередбачуваного Кравчука, котрий хилився до націонал-патріотів (хоча ті, в особі Чорновола його відштовхнули), прибрали з політичної української (і не тільки української!) шахівниці.

На той час, кінець 1993 року, Премєр-міністр України, Кучма Леонід Данилович, з його обіцянкою "побудувати все, що йому Верховна Рада накаже”, влаштовував насамаперед проросійські сили, а також націонал-патріотів, котрі не прилюдно, через своїх партійних функціонерів почали готувати простолюд, що "Кучма буде краще”. Так чинили Іван Плющ, (відомий на той час як "«виважений, мудрий політик”), авантюрник від політики Яків Зайко та Степан Хмара (котрі не могли пробачити Кравчукові арешту останнього). Практика діяльності Леоніда Кучми на посаді глави української держави згодом розчарувала всіх: і комуністів, і націонал-патріотів, і, як це не дивно, Москву теж. Колишній парторг Південного Атоммашу, несподівано для симпатиків та опоннентів, раптово ввійшов у смак самостійного керування державою і з допомогою неореформаторів, команди Пинзеника, Терьохіна й Соболєва, розпочав дерибан держмайна не згірше московитського Гайдая та інших порадянських республік, за винятком прибалтійських. Останні, незважаючи на економічну бідність, виявилися багатими на оптимальну кількість державотворчої національної еліти.

Переважна більшість стратегічних об’єків УРСР, при Президентові України, Леонідові Кучмі, була розграбована або доведена до банктрутства, а технологічне обладнання було перетворене в металобрухт і по ціні останнього вивезене поза межі України. Монополістом в цій царині завше був нинішній урядовець, Михайло Бродський, якого важке поранення в голову піднесло на п’ядестал ”національного мученика”. Що правда стар’євщика поставили на ноги австрійський нейтралітет, альпійський клімат, американська «зелень» та елітна чужа медицина. Зрештою, він не найгірший багатій, і, на оздоровлення, допомоги в Литвина не просить, як деякі "скромні” олігархи...Хоча і їх, нещасних варто розуміти, – подейкують, що американський мультимільярдер, Хант, помер з голоду, побоюючись, щоби його не отруїли власні кухарі чи прислуга. Мільярдери – це національний здобуток, котрий конче потрібно леліяти і берегти, мов кришталь. Та й, до речі, без них, з чим би ми, українці, порівнювали свою злиденність? Отож то! Окрім того, новітні власники колишніх державних промислових комплексів і об’єктів гарантують українській державі цвинтарну стабільність, котру, от уже 19 років обіцяє нам кожен претендент на верховний Трон і булаву, і чесно цю обіцянку виконує – на колись шумних, чадящих і смердючих багатолюдних підприємствах спокій, чистота, як в аптеці і лише ладаном пахне – ніхто нікого не отруює, навіть залапаними банківськими копюрами, а люд країни сміється, немов аборигени Москвинського каганату, після чергових відвідин їх опричниками Івана Калити. Ниньки ці відвідини називаються "законні позачергові перевірки податковою інспекцією, в будь-який час і без санкції Суду”.

Попри те, "нє дрємлющій глаз” за тими ”малоросіськими хлопцями” був потрібен і для цього Московські "собіратєлі зємєль”, кагани "єдіной і нєдєлімой”, і тримали "дєйствітєльно русскіх парнєй”, Лужкова, смотрящім за ісконно руським, тобто українським, Кримом, та Чорномирдіна, за діями президентів України. "Русскіє парні” при потребі вказували "зарвавшімся хохляцьким вождям на подобающєє їм мєсто”. Обидва чинили з вродженою монголо-татарською ввічливістю і галантністю, та старшобратньою дбайливістю.

Президент Віктор Ющенко, що так налякав був малоросійських "хантів” своєю передвиборчою риторикою та погрозами показати всім нечемним космополітам "небо в клітинку”, згодом, з кото-леопольдівською добродушністю, всіх "гризунів” заспокоїв настільки, що ті спокійно почали нахабно шастати йому під носом зі вкраденим "сиром”. Але кремлівським "смотрящім” він був не до шмиги, як і головному кремлівському ханові, а тому довелося заслати цілу зграю московських "дроздів”, щоби безнастанно "пєлі сладкіє пєсні”, помахуючи крильцями і присипляючи Київського лінивого кота, доки нахабні московські сторожеві пси не відгризли йому хвоста, звівши його до щестисантиметрової культі. І, як наслідок, напівсонне котяче київське царство опинилося в руках білоруської рисі.  В останньої, як відомо, характер досить агресивний. Чи буде вона піддаватися кремлівській дресурі, покаже час, бо наразі вона заспокійливо муркотить. Та дії котячих завше були загадковими. І чи не марно витрачено стільки "зерна” на дроздів? Але надія вмирає останньою, і Кремль вирішив вчинити добровільну резекцію, викинувши цей лужківсько-кремлівський апендикс.

 Ниньки  і чорномордіни, і лужкови можуть спокійно відпочивати на заслуженому відпочинку, та й літа уже не ті, не бійцівські. А щодо заокеанської екзотичної зелені, то кремлівський верховний каган на неї, базікають, не поскупився, та й самі смотрящі не лінувалися травичку щипати. Теперечки можна спокійно, мов корова, ремигати, хоча, як правило, вони полюбляють м’ясце, не гидуючи протухлими  покійниками  сородичів, як свого часу писав дослідик тих божих сотворінь, Геродот.

А нещодавно "Безотвєтствєнная информаціонная компанія”, скорочено "БИК”, повідомила, що, з ініціативи донецької еліти, Віктора Федоровича короновано і оголошено королем Малоросії, з нагоди чого уже вилито статуя з бронзи, наразі без булави і коня. Корону короля Данила Галицького пообіцяли привести з Холма Комаровський з Туском. Що правда, голова громадської організації "Корона”, Мирослав Мисяк із Великої Ялти, вперся і гонорово заявляє своє право на корону Данила Галицького, як його спадкоємець. А тут ще за булаву хапається їх Ясновельможність, Гетьманич, онук Павла Скоропадського. Як тут нам тут з цими гетьманами та королями справедливо повестися, щоби, – не дай то Боже, – когось не скривдити і не обділити? І чи маємо ми якусь гарантію, що на цьому черга за короною та булавою вичерпається! Можливо варто запозичити британський досвід тай ввести норму, що віднині в Україні не буде жодної Коституції держави, а буде почесна королева для банкетів з почесними титулованими гостями та для освячення одностатевих шлюбів, як то є в острівній Британії?.. Халепа з тими титулованими особами голубої крові! Мудра була наша, Українська провидиця, Леся Українка, яка стверджувала: "...Не даремно люди кажуть, що в панів і кров блакитна!..”

Редакційна правка листа діда Панька,

с. Комунізм на горизонті