Життя та діяльність уманського полковника Йосипа Глуха до 1649 р. вкриті суцільним мороком. Можна лише припустити, він походив з козацького роду, народився на Поділлі на початку XVII ст. В зв'язку з тим, Глух добре знався на молдавських справах, можна припустити й те, він бува у цій країні до Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Відзначимо, в літературі Йосип Глуха інколи називають Глухим, а його ім'я подають як «Остап») У першому випадку маємо типове для російських джерел неправильне написання українського прізвища, хоча не виключено, прізвище «Глух» є насправді прізвиськом і відбиває певну фізичну ваду (в даному випадку туговухість). Щодо імені «Остап», то тут сталося певне непорозуміння серед істориків.

Коли вибухнула Національно-визвольна війна, Глух був очевидно, одним з тих, хто стояв коло джерел Уманського полку. Тоді, влітку 1648 р., уманським полковником був Іван Ганжа, який відзначився при взятті Тульчина (Нестервара потім — Меджибожа та деяких інших міст Правобережної України. Під Прилуками йому довелося зазнати поразки в князя Яреми Вишневецького. Мабуть, у цих військових акції Уманського полку брав участь і Глух. За свідченням більшості джерел Ганжа загинув під час Пилявецької битви (23.1 1648). Не виключено, однак, що він потрапив у полон а перейшов на бік ворога. В усякому разі Івана Ганжу бачив серед козаків-ренегатів, які були нобілітовані на вальному сеймі Речі Посполитої 1649-1650 рр., а саме: 15-17 груд 1649 р. Після Ганжі уманським полковником був Степ (Штепка, Стапка, Штепа), але досить недовго (з вересня 1648 до 24 березня 1649 р.). Приблизно тоді ж (20 квітня 1649 р.) Богдан Хмельницький послав до правителів Кримського ханства, зокрема — до калги-султана, прохання, щоб ординці йшли до Умані, де він буде чекати на них з потужним військом. Очевидно, під час підготовки до кампанії 1649 р. уманським полковником став Йосип Глух. Останній керував полком у славнозвісній Зборівській битві й, мабуть, під час облоги Збаража. Наказним уманським полковником був тоді Степан Байбуза. В самій Умані під час боїв під Збаражем і Зборовом стояла залога з 6 тис. козаків на чолі з чигиринським наказним полковником Федором Коробкою та 15 тис. ординців, очолювані чотирма мурзами.

Після укладення Зборівського миру (18 серпня 1649 р.) гетьман віддав наказ створювати новий реєстр Війська Запорозького на 40 тис. козаків. Цікаво, що Хмельницький планував скликати раду полковників в Умані й там упорядкувати реєстр. Коли останній було остаточно впорядковано та відправлено королеві Яну Казимиру, то серед інших козаків у ньому значився і Йосип Глух як полковник Уманського полку. Йому підлягало 2 976 реєстровців у 12 сотнях. З 16 полків Гетьманщини Уманський полк за чисельністю реєстровців займав сьоме місце.

Влітку 1650 р. Хмельницький розпочав підготовку до першого молдавського походу. 12 липня він наказав, зокрема, білоцерківському полковнику Михайлу Громиці виступати Уманським шляхом. Отже, Умань вже тоді мала особливе значення з огляду на фактично прикордонне її положення. Під час молдавського походу Уманський полк на чолі з Глухом відіграв важливу роль. У вересні 1650 р. Українська армія оволоділа Яссами — столицею Молдавії, господар Василь Лупул мусив укласти мир на вигідних для України умовах. 27 вересня гетьман повернувся до Ямполя, а 2 жовтня став у Брацлаві. Тут на нього чекали представників уряду Речі Посполитої та пануючої верхівки цієї держави. Гетьман мусив задовольнити ряд їхніх вимог, зокрема, допомогти звільнити польного гетьмана коронного М. Калиновського з кримської неволі. Частину викупу останній хотів сплатити за рахунок податків із своїх колишніх підданих з маєтностей на Уманщині й Чернігівщині. Хмельницький мусив піти на поступки. З жовтня 1650 р. в Брацлаві він наказ Глуху, щоб той допоміг зібрати ці податки.

Зборівський мир не був довготривалим. Уже на початку 1651 р. Україна і Річ Посполита стали готуватися до нового раунду боротьби. На самому кордоні стали Брацлавський полк Данила Нечая, за ним — Уманський полк Йосипа Глуха та Кальницький (Вінницький) полк Івана Богуна. В ніч на 18 лютого Калиновський зненацька вдарив на Красне, де стояв Нечай, і завдав поразки Брацлавському полку. Сам Нечай поліг у бою. Карателі після цього швидко захопили такі міста, як Мурафа, Шаргород, Чернівці, Стіна, Ямпіль й ін., та обложили Богуна у Вінницькому монастирі. 18 березня авангард карателів, яким командував син Калиновського, вирушив до Кальника, але під Липівцями був розбитий Уманським полком Глуха. 20 березня останній з'явився в околицях Вінниці й викликав цим швидким маневром паніку у війську Калиновського. Якби не рішучість коронного обозного Лянцкоронського під час бою біля мосту через Південний Буг. могла загинути вся польська піхота. Але Калиновський все ж таки мусив тікати з Вінниці, покинувши поранених та обоз Не випадково Лизогубівський літопис підкреслив успіх Глуха який «ляхов без битвы прогнал и обоз их разграбил». Що правда, Софонович схильний вбачати тут заслугу генеральной: осавула Демка Лисовця (Лисянського), однак успішні дії останнього не виключають ролі Глуха. Внаслідок цих акцій Богун вийшов із своїм полком з облоги й разом з Глухом очистити значну частину Поділля від ворогів. Калиновський утік із своїми військом до Бара, а потім укрився у Кам'янці-Подільському.

1651 р- розпочалася підготовка до походу під Берестечко Глух та Богун формували тоді поповнення в східній частині Брацлавшини. У самій Берестецькій битві Уманський полк, мабуть, не брав участі, виконуючи свої власні завдання. Коли ж зрадив кримський хан Іслам-Гірей III, і ординиі при відступі почали набирати ясир на Поділлі, Глух вжив рішучих заходів. Він так сильно погромив ординців на Синіх Водах, що хан навіть відмовився вести переговори з Хмельницьким про відновлення союзу. Потім Уманський полк на чолі з Глухом брав, очевидно, участь у боях під Білою Церквою, які припинилися тільки з укладенням Білоцерківського миру (28.09.1651 р.).

27 травня 1652 р. Хмельницький вирушив до Умані, а потім до Молдавії, пославши в авангарді війська свого сина Тимофія. Останній спирався на 3 000 добровольців з Уманського, Чигиринського й Жаботинського полків. Уманцями командував наказний полковник Іван Грозенко. У реєстрі 1649 р. він значився як цибулевський сотник, а його родич (очевидно, брат) Лук’ян Грозенко був сотником бершадським. Гетьманич йшов до Молдавії, щоб одружитися з донькою молдавського господаря Василя Лупула — Розандою. Під Батогом йому перекрив шлях усе той же Калиновський, який явно недооцінив сили повстанської армії. За свідченням Софоновича, яке ґрунтується на Уманському літопису, Калиновський навіть звертався до козаків Уманського полку як до своїх підданих. У манці своєчасно дали знати про це Хмельницькому. Внаслідок цього гетьман врахував готовність до бою Уманського полку Глуха та несподівано вдарив на ворога, котрий вважав, що буде мати справу тільки з гетьманичем. Катастрофічні для Польщі наслідки Батозької битви (1-2 червня 1652 р.) загальновідомі, але роль Уманського полку й особисто полковника Йосипа Глуха в розгромі ворожої армії явно недооцінюється. Уманський полк дійшов до Кам'янця-Подільського і після нетривалої його облоги повернувся назад. Частина уманців з Тимошем Хмельницьким побувала у Молдавії. 31 серпня 1652 р. в Яссах відбулося весілля гетьманича, а через 5 днів він вирушив із своїм військом у зворотну путь.

Навесні 1653 р. Річ Посполита зразу перейшла в наступ проти України. Наприкінці березня восьмитисячне військо на чолі з Стефаном Чарнецьким та Себастіаном Маховським вдерлося у східну Брацлавшину й захопило ряд міст. Головний удар було спрямовано на Умань і Уманщину. Глух тоді не сидів, склавши руки, й активно готувався до оборони. Зокрема, він послав у ворожий тил своїх розвідників. Один з них — Семен Марченко — потрапив у полон. Він визнав, що його послав сам Глух разом із Стефаном Дзядом, котрий добре говорив польською мовою. Полковник дав їм по зо-лотому, а після повернення пообіцяв дати по парі волів. Напередодні Великодня Глух вислав великий загін добровольців з Уманського полку під Новий Костянтинів. Під містом стояло вже 15 тис. союзників-ординиів, а одну тисячу з них розмістили в самій Умані.

Спільними зусиллями прикордонних українських полків ворожий наступ було зупинено. Вирішальне значення мав своєчасний підхід на допомогу Богуну Уманського полку який повів у бій наказний полковник Іван Грозенко. Хоча внаслідок тяжкої битви Чарнецький спалив Монастирище (українське військо утримало тільки верхню частину міста із замком), і Грозенко поліг на полі бою, але все ж ворогам довелося відступати. Сам Йосип Глух у цей час, очевидно, діяв на іншому напрямку. В березні 1653 р. загострилася ситуація у Молдавії Василя Лупула позбавили престолу, а його місце зайняв Стефан Георгіца. Лупул втік з Ясс до Кам'янця-Подільського звернувся за допомогою до Богдана Хмельницького. 19 квітня 1653 р. на допомогу тестю з В'язівки виступив гетьманич. У другому молдавському поході взяли участь Уманський полк на чолі з Глухом, Кальницький полк під командуванням Богуна і Брацлавський полк на чолі з Тимошем Носачем та Корсунський полк (очевидно, під командуванням полковника Максима Нестеренка). Українське військо чисельністю в 8-12 тисяч козаків форсувало Прут і розбило об'єднані угорсько-молдавські сили Г Стефана (понад 20 тис. чол.). Пізніше козаки вступили до Ясс а на престол знову зійшов В. Лупул. Разом з Тимошем Хмельницьким вони вирішили розвинути успіх, але переоцінили при цьому свої сили. їхнє об'єднане військо заглибилося у Валахію, де прийняло бій під Тірговіште з переважаючими силами Г. Стефана й волоського господаря Матвія Басараба. В критичний момент пішов дощ, який підмочив порох у козаків і позбавив їх переваги у вогнепальній зброї, потім Лупулу зрадила частина молдавського війська. Союзне військо розпорошилося. Тиміш Хмельницький та Лупул мусили тікати до Ясс. Однак головні сили українського війська залишилися під командуванням Богуна й Глуха, які діяли холоднокровно та вміло. Було швидко поставлено новий табір, і з нього дано відсіч ворогу. Потім козаки організовано відійшли до Ясс, а звідти вже разом з Тимошем Хмельницьким — в Україну.

Г. Стефан з допомогою польсько-трансільвансько-волоських військ оволодів Яссами й знову змістив Лупула (після 11 липня 1653 р.). Останній звернувся за допомогою до Глуха, але уманський полковник не ризикнув самостійно приймати відповідальне рішення та написав 15 липня про це Богдану Хмельницькому. Спочатку гетьман відмовив у допомозі, мотивуючи це тим, що Лупул звернувся не до нього безпосередньо, а до Глуха, але потім вирішив розпочати третій молдавський похід, на чолі якого поставив свого сина Тимоша (Як твердить молдавський літописець Мирон Костін, Тиміш Хмельнцький послав перед собою на допомогу Лупулу 200 козаків на чолі з Глухом – авт.). З ним виступив козацький корпус під командуванням Івана Богуна. Цей похід скінчився невдачею. Під час оборони Сучави Тиміш. Хмельницький загинув (12.09.1653 р.). а козаки мусили відступити в Україну. Чи брав участь у цьому поході Глух, невідомо.

Наприкінці 1653 р. Умань стала одним з центрів підготовки до нової кампанії. Тут перебував генеральний писар Іван Виговський і приймав турецьке, кримське та російське посольства. Сюди втік Василь Лупул, котрого на початку грудня 1653 р. відвезли на вимогу султана Мухамеда IV до хана, а потім і до Стамбула. Сам Глух у цей час знаходився біля Хмельницького й воював із своїм полком проти військ Речі Посполитої під Жванцем. Тут втретє зрадив хан, і гетьману довелося піти на мир з королем. 19 грудня Глух прислав свого листа до Умані з наказом готуватися до можливої відсічі ординцям. 24 грудня такі самі інструкції містилися в листі до уманців Богдана Хмельницького. Цікаво, що наказним уманським полковником у той час був Матвій Нечай — брат славнозвісного брацлавського полковника Данила Нечая та білоруського полковника Івана Нечая.

Зрада хана прискорила укладення союзу з Московською державою. 18.01.1654 р. відбулася Переяславська рада, ухвали якої викликали неоднозначну реакцію українського суспільства. Насторожувало те, що Москва вже тоді виявила прагнення до загарбання України під приводом союзу. Хмельницькому вдалося все-таки укласти рівноправний договір, але в первісному вигляді він проіснував лише кілька років. Проте більша частина населення України й навіть деякі найближчі сподвижники гетьмана не сприйняли цього договору. Не присягали цареві Олексію Іван Богун і Йосип Глух. Про відмов останнього писала навіть гамбурзька «Ординарна вівторкова газета» у своїх випусках початку 1654 р. Хоча до Уманського полку було послано для прийняття присяги козаків та міщан царського представника Іслєньєва (Істлєньєва), але бракує даних про результати його місії.

В цей час Річ Посполита переходить у новий наступ, і знову головний удар призначався Умані й Уманщині, як «гнізду бунту». У відповідь Богун та Глух швидко зібрали війська і розпочали оборону проти ворога. В літературі зазначається, що нібито Глуха було знято з полковницького уряду разом з білоцерківським полковником Половцем, бо вони «не виявили потрібної енергії для відбиття нападу польсько-шляхетських військ на Правобережну Україну». Однак навряд чи можна погодитися з таким висновком. По-перше, бракує даних про відставку Глуха та Половця. Так, збереглися листи Половця від 20 березня 1654 р., тобто написані вже в ході запеклих боїв. По-друге, якщо й була відставка Глуха, то дуже короткочасною і викликаною не браком енергії у відсічі ворогам, а, ймовірно, несприйняттям союзу з Москвою. 2-4 квітня 1654 р. саме Богун та Глух обороняють Умань від військ Речі Посполитої, й внаслідок цього ворог мусив відступити. На підмогу йде Хмельницький, який пише до хана і його візира Сефре Казі-аги листа з проханням про відновлення союзу. Гетьман у цьому листі від 25 квітня 1654 р. посилається на повідомлення від уманського полковника (ним явно був Глух — Авт.), котрий полонив навіть ксьондза коронного гетьмана С. Потоцького, який дав цінну інформацію. Хмельницький просив допомоги й у царя (лист від 26 травня 1654 р.), вказуючи на запланований Річчю Посполитою наступ на Умань.

Весняний наступ поляків на місто українській армії вдалося відбити, і велику роль у цьому відіграв Глух. Але з настанням тепла поширилася, як це часто бувало по кривавих битвах, пошесть, води були отруєні трупами загиблих. І якщо Йосипа Глуха смерть оминула в численних битвах, то спіткала його У мирний час. На початку літа 1654 Глух помер внаслідок есті. Принаймні 26 червня антіохійського патріарха Макарія та його сина, мемуариста Павла Халепського зустрічав в Умані вже полковник Семен Ургіяненко. 28 липня 1654 р. і Хмельницький писав до останнього як до уманського полковника. 29 липня у такій же якості Ургіяненка називає е своєму листі браилавський полковник Михайло Зеленський. До речі, Ургіяненко був сподвижником Глуха й не випадкове, стояв у Реєстрі 1649 р. третім після цього полковника 73 козака Кіндрата Голика. Події Руїни знищили пам'ять про багатьох учасників і героїв Національно-визвольної війни українського народу проти гніту Речі Посполитої, але про уманського полковника Йосипа Глуха тепло згадували українські літописці Софонович, Самовидець, Величко й ряд інших.