Варшавський договір — міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920 р. польський уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Згідно з умовами угоди, Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних договорів, спрямованих проти України, гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Укладена додатково військова конвенція передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України. Уряд Симона Петлюри також був вимушений піти на великі поступки - зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини.

"Тактичний хід" Симона Петлюри

Очевидно, УНР розглядала союз із Польщею як можливість встановлення зв’язку з Європою та протистояння радянському наступу за допомогою утвердження своєї влади. З цієї позиції можна цілком виправдати дії тодішнього керівництва, не давши терезам переважити у бік "мінуса". Як би там не було, такі події загал сприйняв неоднозначно. Вкрай негативно висловлювалися щодо угоди деякі українські політики, і – що найвагоміше – більшість населення переданих територій. Зокрема, більшість галичан, що служили на той час у ЧУГА, перейшли на бік поляків та були інтерновані.

Великою несподіванкою договір став і для влади УНР. Його голова І. Мазепа подав у відставку, виражаючи своє незадоволення. Саме на період тимчасового уряду припадає прорив Будьонним лінії фронту та контрнаступ радянських військ. І хоча під Варшавою польсько-українська армія перехопила ініціативу, про "боротьбу за Київ" уже не йшлося. 20 жовтня у Ризі було підписано прелімінарний (попередній) польсько-радянський мир про припинення дій на фронтах. Армія УНР була залишена напризволяще, її північний фронт був відкритий для радянських військ.

Зрада чи закономірність?

Помилкою було би вважати, що умови договору цілком співпадали з намірами обох держав. Власне, історія нас запевняє в іншому. Потаємною вірою і сподіванням Пілсудського було те, що звільнені від радянської влади країни легко підпадуть під польський вплив, а згодом увійдуть до складу держави, що було б навіть вигідніше, ніж відновити кордони за Першим поділом 1772 року. Проте, з огляду на кількість населення країн, Польща не подужала б створення етнічно однорідної держави. Тому, аби частка нацменшин не перевищувала третини, вирішили відмовитися від ідеї держави "від моря до моря" і задовольнитися Західною Волинню, Галичиною, частиною Білорусі і Віленським краєм. Продовження збройного протистояння з радянською владою стало беззмістовним. 18 березня 1921 року представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого був підписаний Ризький мир, який фактично анулював Варшавський договір.

***
Спроба союзництва, що вже раніше викликала суспільні хвилювання, протести та невдоволення, залишила по собі спустошення та безнадійність. Як зазначають дослідники, увесь шлях польсько-української армії по Україні відзначався брутальністю поляків, реквізиціями та грабунками населення. Ідея договору була приречена через "масовий психоз" в умовах воєнної ситуації. Тому не дивно, що саме на такій ноті завершилася ще одна спроба об'єднання польсько-українських сил.

Автор: Ольга Воровка