До наших днів, на жаль, не зберігся колишній будинок громадського зібрання по вул. Леніна (Дворцовій), як і меморіальна дошка на ньому, яка повідомляла, що там з 1869 р. виступав любительський театральний гурток, заснований Карпенком-Карим і Кропивницьким, а 1875 р. вперше було поставлено “Вечорниці” Ніщинського. Серед учасників тієї постановки – Кропивницький, Тобілевичі, Ніщинські, юнкери Шевченко (племінник Кобзаря), Ліхтанський, Хвостов, Гейціг, Білявський (і ще кілька невідомих), донька унтер-офіцера, вчителька П. Дворецька, син священика эУспенського собору П. Левитський (майбутній зять П. Ніщинського), М. Федоровський. Останній згадував:

“У самому училищі (ремісничо-грамотному. – С.Ш.) було чудово налагоджене викладання співів учителем О.М. Богдановим. Відомий Слов’янський, що тоді їздив зі своїм хором по Росії й за кордоном, захоплювався деякими голосами й прохав оддати їх до його хору. Шкільний хор гаразд співав і в церкві. Ми робили мандрівки сусідніми селами та співали там по церквах… Відома п’єса для співу Ніщинського “Вечорниці” була написана ним спеціально для любителів нашого хору”. “Вечорниці”, написані П. Ніщинським до драми Т. Шевченка “Назар Стодоля”, готували до постановки театрали І. Тобілевича та хористи М. Федоровського з юнкерів кавалерійського і учениць ремісничо-грамотного училищ, тобто з обох навчальних закладів, де працював Микола Федорович. Цей офіцер клопотався про вбрання співаків, дістав квіти для віночків на голови дівчатам, особисто приміряючи їх, щоб кожній вибрати до лиця.

Вистава, на якій, за спогадом тодішнього дебютанта сцени П. Саксаганського, “в перших рядах сиділо усе начальство: і генерали, і директори гімназій, і пишні дами, і офіцери” отримала позитивний резонанс. Тож “з’явилася думка про цілу трупу. Відгукнулася на мою думку сформувати малоросійську любительську трупу п-ні Рогаська і пожертвувала для цього із своїх скромних коштів 100 карбованців, котрі цілком пішли на придбання у одного із розорених польських поміщиків декорацій з величезною завісою, написаною олійними фарбами”, – згадував М. Федоровський. Його донька Олександра писала, що “при створенні першого народного театру українською мовою Федоровський узяв на себе обов’язки організатора. Він найняв під театр величезний сарай якогось купця, … залучив юнкерів до обладнання приміщення ... Організував серед них групи хористів, танцюристів, а найбільш здібних рекомендував в артисти трупи. Репертуар для театру створювався його учасниками. Ставили такі п’єси: “Назар Стодоля”, “Скажені гроші” та ін.”.