РЕНЕСАНСНИЙ ДЕБЮТ: КАПЛИЦЯ

Те, що мінарет стоїть на колишній капличці, широкому загалу стало відомо тільки 1968 року, коли в київському видавництві «Будівельник» побачив світ історико-архітектурний нарис «Кам’янець-Подільський» колективу авторів. У розділі «По архітектурних пам’ятках Старого міста» Євгенія Пламеницька, розповідаючи про мінарет, повідомила, що «його п’єдестал у вигляді куба — ренесансна каплиця XVI століття». Такий висновок став можливим завдяки ґрунтовним дослідженням мінарету, які незадовго до виходу нарису провели київські фахівці — сама Євгенія Пламеницька та її колега Анатолій Тюпич.

На жаль, жодне із джерел не зберегло ні назви каплиці, ні точного часу її будівництва. Фахівці датують її серединою XVI століття. Каплицю прибудували до західного фасаду Кафедрального костелу. Вона квадратна в плані — 3,8 на 3,8 метра.

Каплиця має чимало характерних саме для ренесансу архітектурних елементів. Це, зокрема, білокам’яний фриз (горизонтальна декоративна стрічка на фасаді) з чітким чергуванням розеток і рустів. Це і характерні для ренесансу круглі вікна з білокам’яними облямуваннями, розташовані нижче й вище від фриза. Такі ренесансні каплиці широко відомі в архітектурі Польщі.

Утім, дослідник історії Кафедрального костелу Олександр Расщупкін висловив думку, що це була не каплиця, а сакристія (в католицькому храмі приміщення збоку від призначеного для духовенства пресбітеріуму, де зберігаються предмети для літургії; відповідає ризниці православного храму).

МУСУЛЬМАНСЬКИЙ МІТЕЛЬШПІЛЬ: МІНАРЕТ

1672 рік круто змінив долю Кам’янця-Подільського. Відповідно це позначилося на долі багатьох його культових споруд. Заволодівши містом, турки негайно найкращий кам’янецький храм — Кафедральний костел — перетворили на свою головну мечеть. А при мечеті неодмінно має стояти мінарет — висока башта, з якої муедзин (глашатай) п’ять разів на добу скликає мусульман на молитву.

Точна дата зведення мінарету невідома. На знаменитій гравюрі Кипріяна Томашевича, виконаній у 1673—1679 роках, біля зображення Кафедрального костелу мінарету не показано, хоча біля Троїцької церкви, теж перетвореної на мечеть, ми бачимо невеликий мінарет. Очевидно, що до спорудження мінарету біля головної мечеті міста турки підійшли дуже ґрунтовно. Для його будівництва вони використали велику кількість спеціальних криволінійної форми й заданого розміру тесаних білокам’яних блоків, на заготовку яких потрібно було чимало часу. Тож, за оцінкою Ольги Пламеницької, найвірогідніше, що мінарет звели наприкінці 1670-х років.

За основу мінарету турки використали готову каплицю, яку перебудували: кути кубічного об’єму зрізали у вигляді семигранної піраміди, внутрішній простір каплиці забутували до висоти 1,7 метра від землі. Кручені сходи мінарету починалися ще в об’ємі каплиці, а вхід на мінарет турки влаштували зі двору — в північному фасаді каплички.

Збереглися обміри мінарету, які 1938 року виконав С. Сакович. Отже, загальна висота мінарету становить 38 метрів. Власне стовп мінарету (без каплиці внизу та завершення вгорі) заввишки 28 метрів має внизу зовнішній діаметр 2,8 метра і внутрішній — 1,64 метра. Звідси неважко підрахувати товщину стіни мінарету — 58 сантиметрів. У верхній частині стовп дещо звужується. Конструктивну жорсткість мінарету забезпечує система консольно вмонтованих у циліндр сходової клітки 136 тесаних сходинок, що одночасно утворюють центральний стовп. А всіх сходинок (включаючи й зроблені в каплиці) — 146.

На висоті 27 метрів від землі круглий кам’яний стовп мінарету ззовні дещо розширюється, утворюючи десятигранний консольний балкон із суцільними кам’яними перилами. Саме з цього балкону муедзин скликав вірних на молитву, а сьогодні ми звідси насолоджуємося чудовою панорамою древнього міста. Від балкона стовп мінарету піднімається ще на 5,8 метра, переходячи на висоті 33 метра у завершальні декоративні елементи (на мові архітекторів — це конічний стилобат, прикрашений чотиригранною іонічною капітеллю).

Турки зі східного боку головної мечеті міста почали зводити ще один мінарет, але не встигли його закінчити (початок цієї роботи зі сходами всередині можна побачити й сьогодні). Думка Ольги Пламеницької, що за постамент нового мінарету турки взяли нинішню каплицю Таїнства Євхаристії, недостатньо обґрунтована (єдиний аргумент — зрізані кути цієї каплиці).

БАРОКОВИЙ ЕНДШПІЛЬ: ДІВА МАРІЯ

За 27 років (1672—1699) поляки так і не змогли повторити подвиг турків: штурмом узяти Кам’янець-Подільський. Але невдачі турків в інших битвах зіграли на руку полякам. Тож 16 січня 1699 року, під час Карловицького конгресу, між Польщею та Османською імперією було укладено мирний договір, згідно з яким турки до травня 1699 року добровільно повертали поляками Поділля з його перлиною — Кам’янцем. Але тільки 12(22) вересня 1699 року османці «зі сльозами на очах» покинули місто над Смотричем.

Зразу ж після повернення міста Речі Посполитій на мінареті було встановлено, як вважають деякі дослідники, дерев’яну скульптуру Діви Марії. Мабуть, це сталося 1700 року, коли костел заново освятив біскуп Ян Гнінський (до Кам’янця-Подільського прибув 3 липня 1700 року).

Кам’янецький біскуп Миколай Дембовський

На пам’ятній табличці, встановленій на мінареті, Діву Марію названо покровителькою міста. І, взагалі, в католиків культ Богородиці дуже шанований. Тож як було не скористатися готовим струнким і високим постаментом для прославлення Богоматері?

Металеву скульптуру виконано в стилі бароко. Діва Марія в позі благословення, обличчям на захід, стоїть на земній кулі з півмісяцем. Земну кулю обвила змія з яблуком. Над головою Мадонни німб із 12 зірок. Як зазначає Олександр Расщупкін, така традиція йде з ранніх християнських творів. Так, в Апокаліпсисі, написаному в середині I століття, сказано: «І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір» (Об’явлення святого Івана Богослова, 12:1). Із Книги Буття відомо, що диявол в образі змія спокусив перших людей Адама та Єву на непокірність Богу — і вони з’їли плід із дерева пізнання добра й зла. За це Бог вигнав їх із раю і сказав до змія: «За те, що зробив ти оце, то ти проклятіший над усю худобу і над усю звірину польову! На своїм череві будеш плазувати, і порох ти їстимеш у всі дні свого життя. І Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п’яту» (Книга Буття, 3:14—15). Тож скульптурна композиція відображає історію людства від гріхопадіння до спасіння.

ТИ З ЧОГО, МАДОННО?

У січні 1989 року в Кам’янці-Подільському несподівано спалахнула суперечка: з чого зроблено Мадонну? Адже Євтим Сіцінський (1895 рік) пише про «мідну статую Богородиці», а Олександр Прусевич (1915 рік) зазначає, що вона з бронзи. Чомусь гору взяла «бронзова» версія, яка стала кочувати з путівника в путівник. Проте в листі до «Прапора Жовтня» (оприлюднено 21 січня 1989 року) краєзнавець Віктор Пасічник розповів: «У 1969—1970 роках я здійснював технічний нагляд за реставрацією мінарету. Під час складання дефектного акту про технічний стан Мадонни встановлено, що її виготовлено з окремих листків червоної міді методом штампування — чеканки з наступним складанням на заклепках. Скульптура має порожнину, насаджена на металевий стрижень, на якому й закріплена».

Невдовзі своїми знаннями про історію створення статуї поділився кандидат історичних наук Анатолій Томашевський. Він повідомив, що статую виготовили в Гданську в майстерні з виробництва дзвонів. «Для дзвонів, — зазначив учений, — використовували сплав міді й срібла. Тож із нього для статуї виготовлялися листи, а методом чеканки — окремі деталі, які з’єднувалися заклепками. Отже, статуя Мадонни не лита, вона має порожнину. Як свідчать історичні документи, після виготовлення статуї її відшліфували й покрили сусальним золотом». Підсумовуючи, Анатолій Томашевський підкреслив: «У травні 1756 року було встановлено статую Мадонни, виготовлену зі сплаву, який називають дзвоновою міддю».

ЯК МАДОННУ ПІДНІМАЛИ

Як пише Ольга Пламеницька, «встановлення й закріплення на висоті 37 метрів важкої статуї заввишки понад 3 метри було нелегкою інженерною задачею, адже тоді не було підйомних кранів». Дослідниця переконана, що технічна ідея встановлення статуї належить військовому інженерові Яну де Вітте: важку статую підняли на верхній ярус кафедральної дзвіниці, розташованої в північно-східному куті кафедральної садиби, на відстані понад 40 метрів від мінарету; між дзвіницею та мінаретом спорудили високу дерев’яну естакаду з помостом, по якому статую, за допомогою блока, повільно пересунули до мінарету, встановили й закріпили на ньому.

Щоб підняти мідну статую Діви Марії на мінарет, Ян де Вітте надбудував на дзвіниці четвертий ярус. Адже середньовічна дзвіниця була заввишки тільки 25 метрів. Надбудова майже зрівняла висоту дзвіниці й мінарету, що дозволило спорудити між ними дерев’яний поміст. Оскільки між першим і другим ярусами дзвіниці було склепіння, піднімати статую могли тільки з другого ярусу, який мав окремий вхід, але мав також і склепіння та сполучався з верхніми ярусами, де вже склепінь не було, вузьким внутрішньостінним ходом. Підняти статую на третій ярус цим вузьким ходом не було можливості, отже, склепіння між другим і третім ярусами довелося розібрати.

ЖЕРТВА БЛИСКАВКИ Й БУРІ

Статую Діви Марії урочисто встановили 10(21) травня 1756 року — під дзвони та пальбу з гармат у замку. Ґрунтовніше статую закріпили 1784 року. За висновком Євгенії Пламеницької (1968 рік), конструктивне кріплення мідної скульптури вирішено за принципом дитячої іграшки «іванець-киванець».

У червні 1820 року блискавка вдарила в п’єдестал статуї, пройшла всередині мінарету вниз і спричинила на нижньому поверсі пожежу, яку вдалося швидко загасити. Після огляду було виявлено значні пошкодження сходів та інших місць мінарету. Через ці пошкодження статуя 9(21) квітня 1823 року під час бурі сильно нахилилася на схід, тому біскуп, боячись, що статуя може впасти на костел, закрив його і здійснював богослужіння в костелі домініканців. Виправлення всього цього й укріплення статуї на мінареті дуже вдало здійснив архітектор Симеон Учта. Збудувавши риштування, як припускають дослідники, на балконі, він упорався із завданням за шість днів. Тож 25 липня (6 серпня) 1823 року біскуп міг уже безпечно здійснювати богослужіння в своїй кафедрі.

ЖЕРТВА КОХАННЯ Й РОМАНТИЗМУ

Олександр Сементовський

ЧУЄМО БИТТЯ ТВОГО СЕРЦЯ

Мінарет привертає увагу те тільки дослідників і численних туристів, але й поетів. 1930 року український поет Михайло Драй-Хмара в сонеті «Кам’янець», що став класичною поетичною візиткою міста над Смотричем, мінарету присвятив такі рядки:

Довкола Смотрич, наче кінь на корді,

а в центрі мінарет, мов журавель,

що нерухомо став серед осель,

замріявшись у голубому фйорді.

Сучасна польська поетеса Целіна Зайонц у вірші, присвяченому кам’янецькій Мадонні, зізналася: «Хоч так високо нам до Тебе, чуємо биття Твого Серця». 

Кафедральний костел із мінаретом Олег Будзей, Каменец-Подольский, свободный журналист "ХайВей"

http://surma.do.am/publ/vid_grikhopadinnja_do_spasinnja_v_stili_baroko/1-1-0-2247