Володимир Панченко: «Щоб досягти результату – треба триматися купи»
Громадські сили Кіровограда та області, а саме:
«Український клуб», місцева організація Всеукраїнського товариства
«Просвіта» імені Тараса Шевченка, суспільний клуб «Перевесло-2»
ініціювали зібрання, на якому представники політичних партій, інших
організацій та широка громадськість підіймали актуальні проблеми краю та
України в цілому. «України стає дедалі менше. Сьогодні посилено йде
наступ на все українське. Тому мета наших зібрань – розігнати
антиукраїнський морок і зробити Україну комфортною для життя», –
підкреслив на початку заходу лідер «Українського клубу» Олександр
Ратушняк. – Одна з головних стратегій – це залучати до нашого кола
якомога більше інтелігенції, впливових людей і, звичайно ж, широкі
верстви населення». Окремим питанням заходу стало 150-річчя від дня
народження Євгена Чикаленка (21 грудня 1861 р.) – одного з найактивніших
українських меценатів. Одначе кіровоградські вельможі, загравшись у
цариць та дворцових, забули вшанувати ювілей цієї знакової постаті нашої
історії, не кажучи вже про те, щоб брати приклад з Є. Чикаленка. Тому,
щоб не уподібнюватися до рівня місцевих чиновників, активна
громадськість вирішила скласти спільний план дій щодо відзначення ювілею
нашого земляка Євгена Харлампійовича Чикаленка. Вирішено було силами
всіх активістів та небайдужих людей провести найближчим часом низку
окремих заходів (конференцій, круглих столів, виходів на пресу та ін.),
присвячених землякові. Принагідно зазначити, що хоча народився Є.
Чикаленко в селі Перешори на Херсонщині, та вже 14-літнім підлітком
навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі, – розповідає
спеціально запрошений гість Володимир Панченко – віце-президент з
навчальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська
академія", доктор філологічних наук, професор, народний депутат України
1-го скликання. «Чикаленко був не тільки меценатом – це передусім
менеджер українського руху, – підкреслює він. – Оскільки дуже багато
робив для того, щоб формувалася українська еліта». Євген
Харлампійович брав участь у діяльності таких відомих громадських
об’єднань, як Київське товариство грамотності (1882-1908), товариство
«Просвіта» (1906-1910) та Українське наукове товариство (1907-1934).
Його будинок на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці став осередком
українського культурного й громадського життя Києва. Там відбувалися
з’їзди Загальної Безпартійної Української Організації, народжувалися
ідеї, які ставали реальними справами: засновано видавництво «Вік» та
книгарню журналу «Київська старовина». У будинку Євгена Харлампійовича
влаштовувалися літературні суботи, на одній з яких дебютував молодий
письменник Володимир Винниченко. Крім того, Євген Харлампійович щедро
виділяв власні кошти на видання українських газет і журналів. За його
фінансової підтримки існували ,,Громадська думка”, ,,Селянин”,
,,Літературно-науковий вісник” та ,,Нова громада”. Щоб підтримати
українську газету ,,Рада”, Чикаленко щорічно власним коштом покривав
фінансовий дефіцит у розмірі 10000-12000 крб., передаючи в заставу
будинок, продаючи землю. На кошти Чикаленка функціонувало львівське
Наукове товариства імені Тараса Шевченка у Львові, видавалися твори
Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, Володимира Винниченка, Івана
Франка, Степана Васильченка та інших літераторів. Саме завдяки
матеріальній допомозі Євгена Харлампійовича побачив світ унікальний
чотиритомний «Словарь російсько-український» (Львів,1893). Варто
зазначити, що навіть посаг рано померлої дочки Євгенії (1000 крб.)
благодійник передає в редакцію видання ,,Київська старовина” в якості
майбутньої премії за найкраще написану історію України. Українська
душа в Євгена прокинулася в Одесі (він потрапив туди з Перешор вчитися),
а визрівав громадський темперамент тут, на Кіровоградщині. Поєднуючи
здобуті в університеті знання з народним досвідом, Євген Чикаленко досяг
продуктивних результатів у сільскому господарстві – тому по праву може
вважатися революціонером вітчизняної агрномії. «Чикаленко знав, що
найпродуктивнішим для української економіки є середній клас. Але в нього
був брак політичної волі, – пояснює Володимир Панченко, знавець постаті
українського мецената-менеджера. – І тепер ми чудово розуміємо
економічне підґрунтя висновків видатного агронома. На жаль, досі
середній клас залишається не затребуваним нашою владою». Примітно, що
Євген Чикаленко не лише вмів ткати матерію української історії, а й
тонко відчував майбутнє України, передбачав також нинішній стан нашої
держави (Володимир Панченко називає його «національним терапевтом»).
Проводячи паралель із сьогоденням, професор Києво-Могилянської академії
іронічно зазначив, що історики майбутнього будуть ламати голову, як
характеризувати теперішній устрій нашої держави, адже в ньому поєдналися
капіталізм (як основа економіки), комунізм (тому що твориться для себе)
і феодалізм (на чиємусь горбу). Однак дослідник констатує, що «всі
авторитарні режими закінчуються однаково», тому варто спільно рухатися
до національного економічного та політичного звільнення. А «щоб досягти
результату – треба триматися купи», – підкреслив у висновках Володимир
Панченко.
P. S. Інформацію про наступне зібрання громадського клубу «Перевесло-2» та «Українського клубу» шукайте в анонсах.
