Ярило
(Орій) —
Бог весняного сонця, пристрасті й полум'яного кохання. «…Наш
Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правій
руці він носить серп, а в лівій –
сніп жита, пшениці та
всякої пашниці…»
Олекса Воропай
29 квітня в Національному музеї народної архітектури та
побуту України (Пирогів) вперше в новітній історії України відбудеться
відтворення давнього обряду Першої борозни – Свято Ярила.
Учасники дійства приходять на поле, де починається обряд
Першої борозни. Парубки розділяються на два гурти – «Зима» і «Весна», і
змагаються в перетягуванні канату. Після перемоги Весни над Зимою (життя над
смертю), під спів веснянок Ярило (Орій) прокладає першу борозну «оре своїм
ралом» – тут рало є алегоричним символом фалоса – (орати-зачинати). Відповідно,
перший, хто це зробить має бути кращим – найсильнішим, наймудрішим,
найсміливішим. В сучасній термінології – «ефект першого самця» - навіть, коли
зачаття як таке не відбулося, всі діти цієї жінки будуть мати властивості
першого її чоловіка. Тому важно, щоби він був найкращим.
Отже, Ярило відкриває Землю символічним Ключем. В цей час
молоді парубки, перетягуючи пояс Ярила, змагаються за право наступного року
прокладати священну борозну.
Дівчата співають веснянки, гаївки, чим і заохочують
парубків, а вони проводять між собою змагання на прудкість, чіткість, влучність
і силу… Після чого Ярило із Священного золотого рога пригощає учасників напоєм
«Сурою» (Квасом).
У
програмі Свята:
Турнір та показові виступи борців Всеукраїнської
федерації поясних видів боротьби;
Показові виступи Міжнародної Федерації бойового Гопака;
Турнір та показові вправи зі стрільби з лука (спробувати
може кожен!);
Козацький Куліш та напої з цілющих трав для всіх гостей і
учасників;
Обрядові
Колачі та Пироги від ПП «Богатир»;
А також ярмаркування, загальне гуляння, танці-співи-залицяння:
святкування перемоги Весни (життя).
Початок
Свята об 12:00 на експозиції
«Наддніпрянщина» (прямо від центрального входу в музей). Добратися до музею
можна маршрутними автобусами №№ 172, 156, тр-с №11 (від М «Либідська») або на
таксі.
Організатори»: Національний музей народної архітектури та
побуту України,
ПА «Студія Мистецьких Ініціатив», Музей козацьких Страв (strava.do.am)
Довідки +38044-526-56-44
В цей день
Календарна точка відповідала вступу Сонця в
сузір'я Тільця. Міфологічно активну (чоловічу) енергію Космосу уособлює образ священного Бика (Тільця, Тура).
– У
наших предків це був золоторогій тур. На тій порі він уважався
священною твариною. Слово «тур» («тура») деякими східними мовами (давн. інд., перс., курдськ.) означає: дужий,
швидкий, активний, ярий. Водночас слово ярий в український мові виступає із означенням: весняний, молодий, буйний,
пристрасний, палаючий, загалом - активний. Тому період вступу Сонця в сузір'я
Тільця предки урочисто відзначали як свято народження Ярила - божества, що
втілює плодючу стихію весняного сонця. Отже, сонце-Ярило - це сонце-Тілець
(Бик, Тур);
– особливої священности надавалось рогам
тура.
Туровий ріг-ритон (посудина для пиття) у наших предків був обов'язковою
приналежністю урочистих обрядів та бенкетів. З археологічних розкопок відомі
турові роги, оздоблені карбованим сріблом та позолотою.
– Ріг
- один із головних атрибутів язичницьких богів. Він
сповнювався вином радості або полум'ям печалі. В дні свята бика убирали
стрічками й квітами, водили по селу. Кожний стрічний за звичаєм має пригостити
священну тварину - дати пожертву. Добрим знаком вважається, якщо бик-тур
штовхне (буцне) даючого пожертву. Це, за повір'я, надає людині здоров'я та
плодючої сили. У традиціях українського села ще й сьогодні зберігається звичай
обрядового вигону худоби на пасовисько в цей день. За традицією господар має
взяти гілку свяченої верби (першодерево світу) і нею супроводжувати тварину аж до вигону;
– за повір'ям вся природа наповняється
плодючою силою. Тому за звичаєм качаються по зелених
сходах жита, беручи приклад з корів і коней, аби окропитися цілющою росою й
набратися життєдайних сил. А на майданчиках та околицях чоловіки міряються на
силу, атлетизм, спритність та влучність у стрільбі з лука. Цього дня також
поминають померлих родичів і особливо вояків;
– люди виходили на поле, молилися за
врожай, кропили поле свяченою водою, закопували на нивах
освячені крашанки, примовляючи: «Роди, Боже, жито-пшеницю та всяку пашницю»,
діти забавлялися, качаючись на озимих посівах, це давало силу і здоров'я,
дівчата водили хороводи, співаючи веснянки, хлопці кидали грудки в небо, «щоб
хліби росли високі», обливались водою, вірячи, що це сприятиме врожайності
полів;
– вперше
виганяли худобу на цілющу росу, знаючи, що це віджене від
тварин усі хвороби. Взагалі, така роса вважалася священною, її збирали для
лікування і охороняли від відьом, використовуючи різні прийоми захисту: чіпляли
на воротях, парканах, стайнях гілки свяченої верби, обсипали обійстя і корів
маком, малювали дьогтем хрести на воротях, дверях тощо;
– обрядові
страви дня: пшеничні калачі високої форми та
пироги із сиром. Калачі
символізують плодючість та активність, а пироги - чоловічу потугу й силу.
