Київський обласний осередок ВГО «ТВУН» спільно селищною радою села Вороньків, що на Бориспільщині, 24 серпня ц.р. встановили пам’ятника на честь полеглої в бою з більшовиками на ріці Трубіж козацької Вороньківської сотні, Переяслав-Хмельницького полку. В попередніх публікаціях ми уже інформували тебе, шановний читачу, і про ініціаторів спорудження пам’ятної могили полеглим вороньківцям на ріці Трубіж, Андрія Свирида і Віктора Швагруна, та їхні митарства у владних коридорах. Зрештою, якби не добра воля Голови селищної ради села Вороньків Заборного Ігора Михайловича та сільських депутатів, то виготовлені пам’ятники і далі лежали б без належного застосування як просте каміння. То ж сердечна дяка вороньківській громаді та Ігореві Михайловичу за цей патріотичний вчинок.

ВГО «ТВУН» в цій благородній справі була не по-одинока. Ми уже згадували колишнього главу Бориспільської районної адміністрації Полюховича, що допоміг з коштами на виготовлення власне пам’ятника-обеліска, коваля з Білоцерківщини, який за кошти голови Київського обласного осередку, Григорія Білюги, викувавав тризуб, що увінчав верхів’я обеліска. Щира дяка їм та всім іншим, хто вніс свою лепту у вшанування героїчних синів Київщини. Зокрема хочемо виділи тут Бориспільських журналіста, Володимира Білкея, і письменника, Михайла Дацюка, котрі в пресі висвітлювали це питання; голову Бориспільської районної організації «Просвіти», Анатолія Ковальчука, що теж долучався епізодично до членів Київського  осередку ВГО «ТВУН», своїм оригінальним методом привертаючи увагу громадськості до спорудження пам’ятника; Білоцерківського козака і рунтата, Богдана Шкарівського, який фінансував випуски газети «Клич нації» і тема спорудження пам’ятника набувала всеукраїнського розголосу; власника майстерні з виготовлення пам’ятників Тараса, що подарував гранітну плиту з пам’ятним написом до підніжжя козацької могили, що під обеліском. Провід ВГО «ТВУН» щиро дякує їм усім за допомогу у виконанні нашого спільного синівського обов’язку у належному пошануванні Героїв України, котрі віддали свої життя заради незалежності Батьківщини. Спорудження цього пам’ятника це – наша спільна скромна лепта у збереженнні пам’яті про нашу, українську, героїчну визвольну боротьбу, і зайвий раз нагадує нам, що лише спільними зусиллями варто діяти в відродженні української нації та утвердженні національної державності.

Рішенням сільської ради, пам’ятника встановлено в Пантеоні Слави. І тепер у селі Воронькові спочивають захисники Вітчизни від загарбників як німецьких, так і комуно-московських. Вони воювали під різними прапорами: одні під синьо-жовтими, інші – під червоними, але як українські козаки УНР, так і червоноармійці-українці, твердо вірили в те, що захищають свою Батьківщину від загарбника. Не їхня вина, що часто-густо їх просто використовували світового рівня злочинці, імперіалісти, для котрих Україна, насамперед, був просто ласий шмат землі. І ті, і ті знайшли своє примирення з доброї волі вдячних нащадків, сучасних селян Київщини, а це для нас, українців, на цю пору, найважливіше. Приклад Іспанії, де франкісти і комуністи, заради зміцнення національної держави, примирилися, нам нині конче потрібний до застосування. Україна велика європейська країна, нація котрої складається з чисельних етнічних підгруп. Але це все вкупі і складає націю, незважаючи на окремі територіальні діалекти, що лише збагачують наш народ своїм розмаїттям. Маємо деякі звичаєві і побутові відінності, але на генному рівні ми брати по крові і мета у нас усіх одна – жити в самодостатній національній державі, за котру можна б з повним правом гордитися, як за рівну серед рівних євролпейських країн. Та попереду ще досить багато важкої праці. І альтернативи тут немає – або праця на себе і власних дітей, або виснажлива праця на чужинця і на чужу державу та постачання гарматного м’яса для не наших воєн. Що обираєш українцю?..

Іван Любас