О, Синюхо, річка українська, перлина південного степу! Гордо несеш ти свої сині води (а від того й твоя перша назва Сині Води) від Шарової Скали, де збігаються Тікичі та Велика Вись і до Південного Бугу. Впродовж всіх 111 км даєш людям воду, прохолоду, чудову їжу і даруєш людям радість.

   Вчені-історики вважають ймовірним, що в часи Геродота біля Торговиці вздовж річки Синюха проходив великий торговий шлях. Річка розподіляла по своїй течії місцевих скіфів на рільників та кочівників. Збереглися відомості й про те, що між греками, які жили на побережжі Чорного моря, і поселянами вздовж Синюхи йшла жвава торгівля. На цей час припадає легенда, що на Синюсі, біля Макітри, розбійниками потоплений грецький корабель, трюми якого були набиті золотом. Незлічені маси невільників з Торговицького людського торгу переправлялися вбрід через Синюху і мандрували під пекучим південним сонцем, проклинаючи той час і день, коли їх народила рідна мати і ненажерливих людоловів, які гнали їх до Кафи чи Стамбулу, щоб навіки втратити Батьківщину і волю. Береги Синюхи з торговицької сторони помережені підземними ходами, з Новоархангельської є хід, який кажуть веде попід Синюху на другу сторону. Що хід підземний є, то це точно, а чи веде він на другу сторону, тепер уже неможливо підтвердити. З історії нашого краю відомо, що кордон між російськими і польськими володіннями (Прутський договір) проходив по Синюсі, Висі і далі на схід – степом до, Ірклійця, Тясмину і до Дніпра.

   Рідна Синюха! В твоїх дорідних очеретах збирався гайдамацький загін Гната Голого, щоб потім вирушити в Звинигородку і двічі – в 1734 і 1743 роках штурмувати її укріплений замок, де за мурами засіли ляхи, які плюндрували українську землю і знущалися з її волелюбного народу. На твоїх прибережних луках випасали своїх коней, а потім поїли їх цілющими синюшними водами орли – козаки отамана Сірка, під керівництвом якого вони неодноразово громили татарів-людоловів та панів – ляхів. Це стало підставою для народження легенди, що на твоїх зачарованих берегах великий Рєпін писав етюди для своєї відомої картини „Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Було це так чи ні – нелегко довести, але народ Посинюшшя в своїй пам’яті, в легенді саме так відтворює цей факт і передає з покоління в покоління з гордістю про свій край, свою синьооку красуню Синюху.

   В 1331 році на берегах Синюхи біля містечка Торговиці відбулася Синьоводська битва, яка стала початком звільнення України від татарського нашестя. Литовський князь Ольгерд разом з українськими воїнами розгромив тут трьох татарських ханів. В результаті перемоги над татарами вільними стали, Торговиця, Біла Церква, Звинигородка, і всі поля українські від Очакова до Києва, від Путивля до Дону, а залишки татар загнали в Крим. В дні визвольної війни сам Богдан Хмельницький побував в Торговиці і вів переговори з полковником Торговицького полку, а на рахунок весь десятитисячний полк став під Богданові знамена. Є повна вірогідність, що Хмельницький милувався водою та берегами Синюхи, обдумуючи свої грандіозні плани, а потім сьорбав юшку з окунів та йоржів, заїдаючи смачними синюшними коропами та линами.

    В 1792 році у Торговиці відбулася Торговицька конфедерація, яка поклала край пануванню Польщі на українських землях. Конфедерація відбулася в палаці графа Потоцького, який найймовірніше стояв в саду над Синюхою.

    Влітку 1919 року в бою з денікінцями отаман Махно спалив дерев’яний міст через Синюху, який з’єднував Новоархангельськ з Торговицею. Спалений міст знаходився з новим, який відбудували в 1934 році, а потім зірваний фашистами в 1944 році.

     В роки війни в 1941 році на берегах Синюхи точилися кровопролитні бої з фашистськими завойовниками і сині води Синюхи ставали червоними від людської крові. Це далеко не повний перелік історичних подій і фактів пов’язаних з нашою чарівною Синюхою Та вони переконливо свідчать про те, що наша річка вічно ділила свою долю з народом: поїла, годувала, рятувала від спраги та спеки, від ворога, зціляла від втоми та недуги.