Наприкінці грудня минулого року у Кіровоградському літературно-меморіальному музеї І.К. Карпенка-Карого пролунав телефонний дзвінок зі Словенії. Іван Гвать – словацький публіцист українського походження, один із кращих фахівців з проблем української меншини Словаччини та Польщі, кореспондент «Радіо Свобода», дізнавшись про архівні розвідки науковців музею стосовно місця, дати народження, а також учнівства в Єлисаветградському земському реальному училищі Ольгерда-Іполита Бочковського (на знімку), пообіцяв надіслати до міста юності нашого славного земляка добірку матеріалів, які висвітлюють його життєвий шлях та науково-публіцистичну спадщину. Невдовзі до нашого музею надійшов пакет з окремими працями О.-І. Бочковського, а також статтями Івана Гватя, присвяченими цій видатній особистості.
Народився Ольгерд-Іполит Бочковський 1(14) березня 1885 р. у Долинській, тодішній станції Харківсько-Миколаївської залізниці (нині – райцентр Кіровоградської області), у родині службовця залізничних доріг. Первістка охрестили у єлисаветградському костьолі. Згодом батька перевели на службу до Катеринослава (нині – Дніпропетровськ), де хлопчик вчився у міському реальному училищі з 1-го по 4-й клас. Це й дало підставу дослідникам вважати, що реальне училище Бочковський закінчив у Катеринославі. У деяких джерелах навіть промайнуло, що було то у Полтаві. Та документи Державного архіву Кіровоградської області переконливо свідчать: у 1899 році чотирнадцятирічний Ольгерд-Іполит повертається з родиною до нашого міста і продовжує навчання у Єлисаветградській реалці. У 1903 році був у четвірці найкращих учнів-випускників. Особливий хист – до іноземних мов. Далі Бочковський вступає до Лісового інституту у Петербурзі і паралельно – на економічний відділ політехнічного.
На фоні революційних подій 1905 року активна участь юнака у студентському віче та його палкі промови швидко привернули увагу поліції. Коли почалися арешти найближчих приятелів, Бочковський змушений був виїхати за кордон. «З московської в’язниці царату я тікав в Європу, немов додому. На жаль, при ближчому особистому знайомстві з Європою, перебуваю-чи в її серці, я незабаром переконався, що вона далека від того ідеального образу, який у мене витворився там над Дніпром у сутінку бібліотек та, головне, у призмі книжок про неї». Колишнього студента приголомшив факт прилюдної страти жінки у Саксонії, засудженої на смерть, і театральний ритуал публічної страти.
Метою еміграції Бочковського був Париж. Спочатку він дістався до Кракова, а на початку 1906 року – до Праги. Обставини склалися так, що Прага стала його другою батьківщиною. Тут він продовжив навчання, слухав лекції визначних професорів Карлового університету. Знайомство з ученим-філософом Томашем Масариком, майбутнім першим президентом Чехословацької республіки, переросло у дружбу і співпрацю, а монографія Масарика «Чеське питання» стала, за висловом Бочковського, «увертюрою до дослідів питання поневолених народів взагалі, а зокрема – на Сході Європи».
У 1910 році Ольгерд-Іполит Бочковський публікує серію статей під назвою «Українське питання», де розглядає українську проблематику в Російській та Австрійській імперіях, у 1916 році з’явиться монографія «Поневолені народи царської імперії. Їх національне відродження і автономічні прямування (до національної справи в Росії)». Війська Денікіна, увійшовши до Києва у 1920 році, внесли книгу Бочковського до списку забороненої літератури, вилучали і знищували її.
Органічним продовженням «Поневолених народів…» вважається монографія «Національна справа (статті про національне питання у зв’язку з сучасною війною)», яка була написана у 1917, а побачила світ у 1920 році. На світ з’являються праці Бочковського «Фінляндія і фінляндське питання», «Боротьба народів за національне визволення», «Т.Г. Масарик та українське питання» та ін.
Велика ерудиція, феноменальна пам’ять і неабиякий хист до мов (володів багатьма європейськими, каталонською, кельтською, грузинською, міжнародною штучною мовою есперанто) давали можливість вивчати національні питання так званих недержавних народів безпосередньо з першоджерел. З метою вивчення національних проблем О.-І. Бочковський відвідав майже всі європейські держави, Канаду, США.
Кривава бійня Першої світової війни спонукала Бочковського до теоретичної розробки питання: яким повинен бути новий світовий порядок, аби недержавні народи та національні меншини (у 1916 р. в Європі у межах 28 держав проживало 62 народи) одержали міжнародно-правовий захист та вільний культурно-національний розвиток. Як перший крок учений пропонував підготувати та схвалити юридичний документ «Декларацію прав народів» для створення правової бази міжнародного характеру.
На час оприлюднення, наприкінці Першої світової війни, думки українського вченого справляли враження мрій. Але у 1945 році була створена Організація Об’єднаних Націй. У 1966 році схвалений Генеральною Асамблеєю ООН, а у 1976 році набрав чинності Міжнародний пакт про громадські і політичні права, який визначає, що всі народи мають право на самоврядування і жоден народ не може бути позбавлений належних йому засобів існування.
Треба сказати, що на початку ХХ ст. над проектом майбутньої об’єднаної Європи працювали й інші вчені, але Ольгерда-Іполита Бочковського можна вважати одним із перших теоретиків об’єднання держав і народів у наддержавні структури (Європейський Союз, ОБСЄ, ООН).
Політична і громадська діяльність О.-І. Бочковського була надзвичайно активною. У Празі 1918-1923 рр. він був секретарем Західно-Українського дипломатичного представництва. Пізніше, з напливом до Чехословакії української еміграції й заснуванням Української господарської академії у Подєбрадах, він очолює у 1923-1932 рр. кафедру соціології та націології економічно-кооперативного факультету. Євген Маланюк, який у цьому закладі здобув освіту інженера, пізніше згадував, що академія була перш за все лабораторією, де культивувався тип новітнього українця.1933 року О. Бочковський очолив у Празі Український голодовий комітет. Щоб інформувати чеську громадськість про голодомор в Україні, видавав двотижневий інформаційний бюлетень чеською мовою «Голод на Україні».
Ольгерд Бочковський рішуче засуджував ідеї німецького фашизму й попереджав: «Небезпечний і дуже поширений є науковий забобон про вищі та нижчі раси, зокрема про якусь особливу місію "нордичної раси” й містичного "арійства”. Я маю на увазі незабаром присвятити питанню спеціальну розвідку – "Расизм і арійство”, де буде докладно з’ясована ця новітня відміна сучасної расоманії». На жаль, учений не встиг цього зробити. Він помер у Празі 9 листопада 1939 р. після тривалої хвороби.
В Україну ім’я Ольгерда-Іполита Бочковського повернулося лише у 90-х роках минулого століття.