ЗАКОН – ТАЙГА, А  ПРОКУРОР … ПШОНКА.

                                

 Ця стаття, любий читачу,  мала  раніше назву : "Закон – тайга, а прокурор Медведько” Але час лине швидко і поки шукав газету, редакція якої не байдужа до проблем пересічних громадян, життя генерального  прокурора України  змінилося – він отримав нову посаду. Але нічого не змінилося в житті  багатостраждальної героїні, життя якої останніх два роки неподільно пов’язано з порушенням закону з боку правоохоронних органів. Потерпілою від порушення законів Алла Миколаївна, симпатична, похилого віку  жінка, стала не з своєї волі. У судову тяганину з силовими структурами держави її залучили нелегке життя, віра у справедливість і, як не пишномовно це звучить, любов до  Батьківщини. Алла Миколаївна розповідає, що до цих пір пам'ятає аромат яблук, який стояв у їхній небагатій хаті на Полтавщині. Пам'ятає сумні, повні сліз очі матері та її розповіді - стогони про роботу в неволі на німецькому хімічному концерні, де її здоров'я і кращі роки життя були безжально зруйновані війною. Батько-фронтовик отримав поранення та інвалідність при звільненні України і, незважаючи на турботи люблячих дружини та дочки, рано пішов з життя. Батьки передали дочці надію на краще майбутнє, плекали в її серці ніжний паросток любові до своєї землі, людей чесних і працьовитих. Стійкий характер, волю до перемоги Алла Миколаївна успадкувала від батька. Невблаганно йшов час. Рани здолали старого фронтовика, хвороби, отримані в неволі, забрали мати, але паросток любові, посаджений у серці доньки, приніс прекрасні плоди. Батьки, пішовши з життя, залишили Аллу на піклування Батьківщині, сподіваючись, що рідна земля і люди захистять дочку, яку вони виховали хорошою людиною і громадянином. Сумлінно пропрацювавши на Україну сорок років, Алла Миколаївна отримала «почесне» звання пенсіонерки і жебрацьку пенсію в 900 гривень. Звичайно, прикро. Адже пам'ять чіпко тримає не тільки аромат яблук, але й розкидані війною і повоєнним часом долі батьків, земляків і бездоганні десятиліття роботи на благо Вітчизни. Але не це розриває душу, не від цього плаче серце немолодої жінки. Не дають спати довгими, самотніми ночами не хвороби, а нескінченна низка колючок, які встромляє байдужою рукою Батьківщина-мати своїй дочці. Два роки тому пенсіонерку безжально, жорстоко і цинічно побив пан Нельсон О.В., який назвався працівником СБУ. Пенсіонерка потрапила до лікарні зі струсом мозку і численними травмами. Садист зі знанням справи побив літню жінку ногами і пригрозив убити. Випадкові перехожі допомогли викликати «швидку» і міліцію. Три довгі місяці провела жертва садиста у лікарнях із струсом мозку і спотвореним обличчям. Поки томилася по лікарнях, дільничні підполковник Бєлов М.Ю. і старший лейтенант Чернишов С.Ю. підмінили протокол і закрили справу. Після виписки Алла Миколаївна пройшла по силових коридорах влади як по колах пекла. «Хіба мати не зобов'язана захищати своїх дітей?» - запитує Алла Миколаївна. Батько став інвалідом, захищаючи Батьківщину, мати втратила здоров'я в неволі. Я сорок років платила податки і працювала чесно на свою державу. Чому воно так байдуже до моєї долі? Навіть Німеччина засудила фашизм і виплатила грошову компенсацію мамі. А на Батьківщині мене безкарно б'ють під цинічні жарти слідчих: мовляв, сама собі ушкодження завдала. Більше ста листів до влади, більше ста походів в міліцію і прокуратуру всіх рівнів і... кримінальна справа № 58 - 2132 до закінчення другого року тяганини вдруге закрита черговим бездушним слідчим Святошинського РУ ГУМВС Дундалом В.П. До поневірянь побитої покидьком жінки причетні також прокуратура Святошинського району та міста Києва при недбалій байдужості Генеральної прокуратури України, яка пересилає всі скарги потерпілої підлеглим інстанціям. Сира київська осінь принесла з холодами надію. Нарешті з'явився промінь світла в темному царстві силових відомств. Суддя Святошинського району столиці 4 жовтня 2010 року винесла постанову № 4-248/2010: «Скаргу... Алли Миколаївни задовольнити. Постанову слідчого Дундала В.П. скасувати... досудове слідство відновити». Однією колючкою у зраненому серці немолодої жінки стало менше. Низький уклін Судді з великої літери, яка не дала загинути від солоних сліз дереву любові, посадженому в серці доньки померлими батьками. А що працівники міліції, прокуратури району, міста, Генеральної прокуратури? А нічого. Рішення суду вступило в законну силу, але це нічого не означає, сказав Аллі Миколаївні відповідальний працівник Генеральної прокуратури. А може, й справді - нічого, любий читачу. А ви як думаєте? Мені також не терпиться дізнатися: а що думають про нехтування рішенням суду міністр МВС України генерал Анатолій Могильов та новий Генеральний прокурор України Віктор Пшонка.

 Адже це вони просили журналістів повідомляти про найменші факти порушення закону органами правопорядку.