Земля
крутиться, а ми, в силу свого (чи чужого) світобачення, – крутимося на ній,
лише зрідка помічаючи, що обертом йде не лише голова; а в землі лежать борці за
майбутнє України, чи то пак, за наше вже нинішнє, яке ми так до ладу (певно,
чужого) творимо…
Майже століття тому молоде покоління
українців в особі юнкерів Київської Юнацької Школи
ім. Б. Хмельницького, студентів, гімназистів виступило проти ворожого
наступу влади інтернаціоналу. Бій 29 січня 1918 року на невеликій залізничній
станції Крути постав не лише за оборону столиці України, а й за сутність
національної ідентичності. Адже, тільки усвідомлюючи істинне значення «Своєї
Хати» – державної незалежності, проголошеної ще IV
Універсалом – ми здатні знайти свою місію на цій землі. Замовчують факт: «моя хата скраю – тому й горить перша». Тому
не дивно, що першими гинуть патріоти – згорають у полум’ї жертовності, щоб
освітити шлях наступним. Однак не завжди прийдешні помічають бодай якесь
світло: якщо ходити з заплющеними очима – темрява стає провідником. Хоч вона
далеко не раз огортала українську історію, ми вперто продовжуємо закликати темноту
знову.
Інтернаціональна влада вкотре чинить
наступ на місію незалежності Української держави, цьогораз – знищуючи нашу
сутність ізсередини, однак все так само нахабно й цілеспрямовано. Національні
позиції України здаються одна за одною, а на лінії оборони, як і в 1918-му,
знову лише невелика когорта нескорених. Зрештою, і сам подвиг Крут починає
сприйматися скептично, оскільки наша історія «генномодифікується» зі
спадкоємницею «більшовицького царства» на спільну, точніше, на корисну для
узурпаційної сили.
Нинішні
очільники держапарату роблять усе задля перекручення історії українського
народу на шляху до безперешкодного впровадження чужої ідеології. «П’ята колона»
Москви пре, як лось на Золоті ворота. Та чи зможемо ми закрутити лосеві роги;
чи й далі продовжимо крутитися, стираючи з пам’яті героїку Крут та й себе – як
нащадків борців за Україну.
Василь
ЛеВицький http://ukrstep.at.ua/publ/zakrutilosja/1-1-0-758
| 
