Член пошукового
загону при Музеї слідопитів, який діє при редакції журналу "Музеї
України" Василь Рожко, в далеких лісах Лютізького плацдарму, аж під
Чорнобильською зоною, знайшов останки невідомого радянського солдата.
В
один з днів, учасники пошукової експедиції "Таємниці Лютізького
плацдарму" пробилися у те місце і забрали останки. Боєць буде урочисто
перепохований на Меморіалі президентського села Нові Петрівці Вишгородського
району.
Музей козацької
страви - сміливий експеримент Студії мистецьких ініціатив і журналу "Музеї
України". Живий вогонь, казани, древні рецепти, старовинний одяг...
Входить до групи антигламурних музеїв.
Олександр Кочубей - директор музею, розповідає про концепцію
закладу під час спільної поїздки з Музеєм слідопитів на Лютізький плацдарм...
КРИМСЬКО–ТАТАРСЬКЕ
КОЗАЦЬКЕ
ВІЙСЬКО (1784 – 1796 РОКИ)
Історія служби кримських татар у військах "козацького” зразку в
останній
чверті XVIII століття залишається на сьогодні практично недослідженою.
Цьому
існує декілька пояснень.
"Врятувавши в 1918–1919 роках свою землю від окупації і
більшовиками, і німцями, естонці здобули цінний квиток у власне
державницьке майбутнє", - пише Кирило Галушко в журналі "Український
Тиждень". Один з останніх номерів цього україномовного "глянцу" особливу
увагу приділив естонській історії, естонській армії. Причина - Україна
як ніколи потребує позитивних прикладів десовєтизації державного життя,
яке супроводжувалося б економічним поступом та зміною свідомости людей.
Зараз, коли у Києві при владі українофоби, має бути час почитати і про
таке.
Громадські
слухання про перейменування
Кіровограда відбулися. Як же все-таки називатиметься місто – поки не
ясно.
Небайдужих до того, як називатиметься обласний центр, виявилося чимало.
Зала кібернетико-технічного коледжу, де відбулися громадські слухання
«Про повернення місту Кіровоград його історичної назви Єлисаветград»,
ледве вмістила всіх охочих.
«І
з яких же це пір імя Єлисавета
стало християнським? Дива та й годі, місту назву цариці країни що
окупувала
Україну, а Запоріжжю місту козаків памятник Сталіна - вурдалаки, що
знищив
мільйони українців. Дивна країна Україна і народ в ній причинний.» - написав один читач, дізнавшись, щов Кіровограді «групаінтелігентів» готує перейменування міста в
неоколоніальному напрямку.
На 22
квітня 2010 року
припадають 140 роковини з дня народження В.І. Ульянова-Бланка (Леніна) –
постаті, яка увійшла в історію людства як одна з найзловісніших, як
видатний ідеолог і практик злочинів проти людства. Попри все, можна було
б обійти мовчанкою цю дату й не згадувати зайвий раз страшне минуле –
нинішній час диктує розв’язання інших проблем. Та, однак, згадати
доведеться. І сьогодні ця жахлива постать має своїх прихильників.
Нечисленних, однак невгамовних. Яким не йметься реанімувати не лише
зловісний труп свого кумира, а і його людиноненависницьку практику. Це
їхніми зусиллями лобіюється ідея відновити музей Леніна в Києві –
столиці країни, третина населення якої була винищена за часів радянської
влади. З якою метою? Яку історичну пам’ять хочуть відновити комуністи
сталінського зразка?
УКРАЇНСЬКІ АФІНИ
ЧИ РОМАНІВСЬКГРАД? Кіровоградці
гордяться, що їхнє місто стало батьківщиною українського театру. Його
утворення
фактично визначило національний духовний символ граду на Інгулі. Адже із
сценою
в громадському зібранні, міському театрі пов’язана діяльність провідних
подвижників українського культурного руху у часи їх переслідування
Російською
імперією. У театрі корифеїв звучала правда про підневільне життя
українців у
державі Романових, линула народна пісня, звучала мелодія танцю.
Кропивницький,
Тобілевичі намагалися зберегти духовне багатство українців, за
відсутності
своєї держави, у часи загрози асиміляції свого народу
Невідоме святилище-обсерваторія
наших пращурів-сонцепоклонників
Кожна із знахідок просто шокує. Не можемо
надивуватися образністю мислення наших предків та тим, з якою мудрістю
вони сприймали світ і позначали його на поверхні. При всьому цьому
відмічаєш, що ніде на камені не видно слідів різця чи якихось інших
інструментів, якими б виготовлялася різьба.
Топонімічне збудження в
Кіровограді
започатковано півтора роки тому вже втретє. Природньо, що немає єдиної
думки.
Цього разу заговоривши про референдум, українофоби відчувши «палене»
вирішили
його обійти, використавши цікаву хитринку.
Шило на мило, або чи буде перейменований Кіровоград?
19 березня, під час сесії Кіровоградської міської
ради, депутати знову розглядали питання про перейменування міста. В
результаті
обговорення було вирішено провести 27 квітня громадські слухання з
приводу
перейменуваня Кіровограда на Єлисаветград.
Таємничі «інтелигенти»,
або розбудова Українофобії
Як повідомивКіровоград.proUA.com, групаінтелігентівпроситьповернутиКіровоградуйогоісторичну«християнськуназву»Єлисаветград».Ці «інтелегенти»
взяли приклад з української інтилигенції, за всіма
ознаками до якої вони не нележать з огляду на їх прикамуфльовану
промосковську «стурбованість».
Із вензелем цариці Для
обговорення в трудових колективах і
громадських
організаціях пересічними кіровоградцями проблеми перейменування робоча
група
має дати більше об’єктивної інформації, зокрема повідомити, як
називалося місто
з 1754 по 1775 роки (автор найбільшої кількості книг з історії
Кіровограда
Ю. Матівос, вважає: Новокозачин), якщо йому дійсно 255 років. По-друге,
необхідно оприлюднити текст указу Катерини ІІ від 1775 про назву міста
Єлисаветградом. Цікаво було б дізнатися, чи містилася де-небудь до
1990-х років
хоча б одна згадка про зв’язок назви міста зі святою, ім’я якої, до
речі, не
носила ніколи жодна з церков, вулиць, майданів Новокозачина –
Єлисаветграда –
Кіровограда.
Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для
високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого
чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв
змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави –
численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування,
науково-технічні кадри та розвинуту промисловість, що спроможні
забезпечити їй провідне місце в науковій і військовій галузях, зробити
країну самодостатньою космічною та ядерною державою.
Весна 1752 року не принесла радості
мешканцям Центральної України, яким, за словами дослідника, нашого
земляка,
працівника апарату Верховної Ради А. Пивовара, "одним розчерком пера
було
уготоване перше у вітчизняній історії масове переселення народу”.
Єлисавета зі
своїм урядом вирішили виселити наших предків із Синюхо-Дніпровського
межиріччя,
звільнивши його для переселенців із Балкан, яким Романова заснувала тут
Нову
Сербію.
Монархічне
позавчора, сталінське вчора чи українське завтра?
Нещодавно
один із загальноукраїнських телеканалів навів думку кількох
кіровоградців за
збереження назви обласного центру чи зміни її на Новокозачин (як він
згадується
в петербурзькій публікації ХІХ століття) або на Єлисаветград. За останню
висловився лауреат краєзнавчої премії ім. В. Ястребова
С. Янчуков, підкресливши, що місто має повернути ім’я імператриці, як не
найгіршої в колоніальні романовські часи. Правдива заява ветерана про
справжнє
походження назви нашого міста, сподіваємось покладе край спробам
"освятити”
його царську суть, а отже й втручанню в світську топонімічну дискусію
представників московської церкви.
Чому Кожедуб був незручною особою для офіційної історії?
Багато славних героїв, що боролися
проти фашистських
загарбників, дала миру українська земля. Серед них — маршал авіації,
тричі Герой
Радянського Союзу Іван Микитович Кожедуб, уродженець сіла Ображєєвка
Шосткинського району Сумської області. 8 червня 2009 року йому
виповнилося б 89
років. Він помер у себе на дачі від серцевого нападу 8 серпня 1991 року,
не
доживши двох тижнів до розвалу великої держави, частиною слави якого був
він
сам.
За показниками коефіцієнта бойової активності Іван
Микитович
Кожедуб занесений в Книгу рекордів Гіннесу. Його коефіцієнт рівний
0,517, що
означає кількість збитих літаків по відношенню до кількості повітряних
боїв.
Такого показника немає ні у одного льотчика в світі.
Але в українських підручниках історії про тричі
Героєві
Радянського Союзу Кожедубе не згадується. Кожедуб був дуже незручною
особою для
офіційної версії української історії.
"Запорізький край" в ефірі! Українська
пресова корпорація починає новий проект - культурологічний
інтернет-журнал ЗАПОРІЗЬКИЙ КРАЙ! Це вже 56 видання корпорації. Редакція діє в Запоріжжі і Києві. Основні
наші теми - історія Запорізької Січі, козацтва, першої Незалежності,
Другої світової війни, традиції українського народу... http://zap-kray.do.am/
Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для
високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого
чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв
змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави –
численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування,
науково-технічні кадри та розвинуту промисловість, що спроможні
забезпечити їй провідне місце в науковій і військовій галузях, зробити
країну самодостатньою космічною та ядерною державою.
Багато славних героїв, що боролися
проти фашистських
загарбників, дала миру українська земля. Серед них — маршал авіації,
тричі Герой
Радянського Союзу Іван Микитович Кожедуб, уродженець сіла Ображєєвка
Шосткинського району Сумської області. 8 червня 2009 року йому
виповнилося б 89
років. Він помер у себе на дачі від серцевого нападу 8 серпня 1991 року,
не
доживши двох тижнів до розвалу великої держави, частиною слави якого був
він
сам.
