Це було в кінці восьмидесятих.І це була перша
міжнародна пригода. Я був студентом журфаку Київського університету і
позаштатним кореспондентом популярної в часи перебудови газети
«Комсомольское знамя». Нещодавно повернувся з армії. Газета була дуже
масовою. Наш тираж сягав під півтора мільйони примірників… Ще був
Радянський Союз. Діяло КГБ УССР, яке тоді очолював генерал Голушко,
який приходив до нас в редакцію на зустріч, а через двадцять років
випадково втягне мене до розслідування таємниць Третього Рейху… Цікавий
був час…
Що
таке музей? Офіційних визначень чимало. Дамо версію ЮНЕСКО: «Музей –
неприбуткова, постійно діюча інституція, спрямована на обслуговування
потреб суспільства в розвитку, яка збирає, зберігає, досліджує,
популяризує, експонує матеріальну і нематеріальну спадщину людства з
метою вивчення, навчання та для естетичного задоволення».
Досить
помітний і непоганий кіровоградський поет
Роман Любарський виступив на боці неоколоніальних сил у справі
перейменування
Кіровограда. Йому теж закортіло Єлисаветграда. Кортить йому вже давно,
років з
двадцять. Дуже відома і поширена ідеологічна сверблячка для степового
краю.
Його нова стаття на цю тему «Замість Кірова: козаків чи матір Іоана?»
дуже
сподобалася українофобам з сайту «Весь Кіровоград», який мріє стати
«Всім
Єлисаветградом». Все в ній, з його точки зору, історично вірно.
Гарненько
проїхався в ній автор по «сумнівній назві Новоказачин» істав в позу на
«матірну
сторону».
Нащадки Запорізьких і Задунайських козаків у
Америці Моє
зацікавлення козаками почалося ще у
дитинстві, під вливом
батькових спогадів про козаче походження роду Міщенків. Пізніше, коли я
зміг ознайомитися зі списками Реєстру Війська Запорізького 1649 р., де
прізвище Міщенко (у старо-українському правописі також відоме як
Мищенко, Місченко, Мішченко і т. п.) згадуєтся десятки разів (у одному
Чигиринському полку - 25 разів), родинні перекази про козацькі часи i
захват козацтвом набули ще більшого сенсу. Проте довгий час всі ці
козацькі сентименти залишалися лише далеким відгуком істричного минулого
України, які не мали прямого відношення до мого життя у 21сторіччі, а
самі козаки залишалися не більше ніж героїчним символом волелюбності
наших предків. І коли життя занесло мене до штату Нью Джерсі в США, я
зовсім не сподівався що у 2009 р . доля мене зведе тут з козаками.
Зачем задунайские казаки появились
в степях Приазовья?
Интересна история
Украины, особенно ее юго-восточной части. Очень часто приходится здесь
сталкиваться с фактом непризнания, или, точнее, политики замалчивания на
государственном уровне истинных страниц истории поселков и городов
Донецкой области. Вот в таком интересном государстве мы жили и
продолжаем жить — все делаем под указку, везде ходим строем. Солдатским
строем мы шагали, взрывая и уничтожая церкви и исторические памятники
при Сталине. Инакомыслящих загоняли в Гулаги и Соловки. Потом все дружно
сеяли везде кукурузу. Потом дружно застаивались. Потом также дружным
строем набрасывались на виноградники в 1985 году — чтобы побыстрее
отрапортовать наверх о достижениях в борьбе с алкоголизмом. И стать в
длинную очередь за водкой — тоже стройными рядами. В последнее время мы
стройно и в едином порыве голосуем — все, как один.
Воїн у мирі Історик і громадський діяч Ярослав Дашкевич
залишив по собі праць, ідей та учнів — на кілька інституцій та установ
Минуло 40 днів із часу відходу у кращий світ
всесвітньо відомого вченого — історика, сходознавця і знаного
громадського діяча Ярослава Дашкевича. Він запам’ятався витонченою,
толерантною, багатогранно обдарованою людиною, яка зв’язала покоління
будівничих Української Народної Республіки із сучасною Україною. Він
походив із давнього шляхетського роду Корибутів, блискуче знав історію і
водночас, на відміну від багатьох кабінетних учених, яскраво бачив
перспективу нації, любив молодь і вмів захопити її світлим поглядом на
майбутнє. Наукова й публіцистична спадщина, яку залишив по собі
Дашкевич, є набутком, який може прирівнюватися до праці колективу
кількох наукових інституцій. А його «ескізи» необхідних досліджень у
багатьох галузях знань вартують вивчення в кількох окремих дослідницьких
установах.
Украинизация: как и зачем большевики
наладили массовое производство «украинцев». Частина 2.
Українців в Росії певні кола, м'яко кажучи, не дуже люблять.
Прикладом цього є пропонована стаття з притензією на "правду" та
закамуфльвана під "наукове дослідження"
Украинизация: как и зачем большевики
наладили массовое производство «украинцев». Частина 1.
Українців в Росії певні кола, м'яко кажучи, не дуже люблять.
Прикладом цього є пропонована стаття з притензією на "правду" та
закамуфльвана під "наукове дослідження"
В розкішних лісах неподалік села Гута-Межигірська причаївся одноповерховий кулеметний ДОТ під умовним номером 555. Місце дуже таємниче. Ліс, ріка Ірпінь...
Нещодавно,
члени клубу "Червона Зірка" та інших клубів, проводили тут
військово-історичну реконструкцію. Все вичистили, пофарбували споруду.
Вихідні
треба проводити пізнавально! Цю просту істину давно засвоїв редактор
популярного Інтернет-журналу «Закарпатський край» Славко Рошко.І
приєднався до унікальної експедиції «Таємниці Лютізького плацдарму-2»,
яку організували Музей слідопитів і журнал «Музеї України».
Сонячного ранку ми рушили до президентського села Нові Петрівці, де і працює Музей слідопитів.
Когда Петр Первый голышом на взмыленном коне унёсся в лесную чащу,
справедливо опасаясь внезапного нападения стрельцов, только очень узкий
круг людей в России мог предполагать за ним блестящее будущее. Петр был
только одной из двух царствующих особ, и на стороне второй были
стрельцы. Мало того, реальная власть находилась в руках у царевны Софьи –
умнейшей женщины того времени. Представить себе ситуацию, при которой
Софья лишилась бы реальной власти было весьма сложно. Собственно мало
кого этот вопрос и касался. Стрельцы уже семь лет практически
контролировали ситуацию в России.
Таємниці,
історичні загадки, масштабні міжнародні розслідування, пошуки скарбів… Зустрічі
з цікавими людьми, екзотичні мандрівки. Це все будні творців єдиного
спеціалізованого журналу «Музеї України».
Ось і нині
закінчилася підготовка чергового номеру. До роботи стали друкарі, потім
поштарі, які доставлять наклад передплатникам. А ми можемо неспішно оглянути
перший випуск 2010 року.
70–летие войны
Советского Союза с Финляндией, начавшейся 30 ноября 1939 года, в Украине
прошло незаметно. А ведь украинцы в советско–финской войне тоже
участвовали. И даже командовал советскими войсками украинец — Семен
Тимошенко.
Украинцы в советско–финской войне тоже
участвовали — как граждане державы, о которой тогда пели: «Широка страна
моя родная! Много в ней лесов, полей и рек!». С полями и реками у
советской Родины действительно был полный порядок. Даже некоторый
избыток. Но, видать, маловато озер оказалось — захотелось еще и финскими
разжиться.
Линию Маннергейма пришлось брать в
лоб, после многочасовых артобстрелов и пехотных атак на пулеметы. В
феврале ее все–таки сломали. Но соотношение потерь было для Красной
армии удручающим. Финны потеряли за войну 21 396 человек убитыми и 43
557 ранеными, а сталинская армия — 126 875 убитыми и 188 671 ранеными.
Анекдот: Стоит как–то Брежнев у окна в Кремле.
Раздается жужжание и к окну подлетает толстый взлохмаченный мужик.
Брежнев спрашивает:
— Хм... А вы, собственно, кто?
— Ну как же! — удивляется мужик, — Я же Карлсон!
— А... Карлсон... Помню, знаю... А где же ваш друг и соратник —
Энгельсон?
Поручика Голицына расстреляли в Киеве, а Галича арестовали в Риге
Сегодня известно, что
автором многие годы считавшейся народной знаменитой песни «Поручик
Голицын» является Юрий Галич. Но многим ли известно, что Юрий Галич —
это псевдоним русского генерала украинского происхождения, поэта и
писателя Георгия Гончаренко?
Георгий
Иванович Гончаренко (псевдоним Юрий Галич) (10 июня 1877, Варшава — 12
декабря 1940, Рига) — русский военачальник, генерал–майор Генштаба,
публицист, поэт и прозаик.
Выходец из полтавского села — родоначальник российской ракетной
школы
«Да, восемь
детей. Все мальчики, все сорвиголовы. Кто-то поступил в Пажеский корпус
с легкой руки своих крестных отцов – великих князей Михаила и
Константина, кто-то в университет, кто-то грудью защищал императора, а
кто-то тайком мастерил бомбы для его убийства… А из праправнуков –
кто-то командовал Иностранным легионом, а кто-то – угольной
промышленностью СССР при Сталине». Ю.Никитин. «Золотая
шпага»