Перепоховання солдат у Нових Петрівцях Війна триває…
Пошукові загони продовжують знаходити солдат, які і досі вважаються невідомими.
Їх останки – в далеких лісах, наспіх прикопані в окопах чи воронках. Лише у
декого збереглися медальйони-смертники. На меморіалі героям Лютізького
плацдарму у Нових Петрівцях відбулося урочисте препоховання загиблих бійців.
«Людоїд Європи» проти України В січневі дні 1918 року
українцям було не до
свят. Проти молодої УНР Радянська Росія здійснила агресію. Ще у грудні
було
захоплено Лозову, Павлоград, 10 січня Олександрівськ(Запоріжжя).18 січня за наказом червоного командувача В.
Антонова-Овсєєнка розпочався загальний наступ радянських військ на
Україну, яка
невдовзі втратила Полтаву, Конотоп, Бахмач, Крути. Під останніми
муравйовці
замордували молодих українських патріотів - необстрілянихгімназистів та студентів, у тому числі
уродженця Єлисаветграда Володимира Шульгіна. До кінця першого місяця
зими майже
все Лівобережжя виявилося під контролем Петрограда. Що привело до цих
кривавих
подій, спричинених нападом сусідньої держави на територію Центральної
Ради?
Коропець покозачується В
Корорець я потрапив
«за звуком
козацької сурми». Прибувши на 28-му Велику Козацьку Раду. Містечко на
правому
березі Дністра потопає в зелені, таємничій історії і великому прагненні
відродження козацького національного духу. А дух відчувався коли
Коропець при
урочистому відкритті Великої Ради співав Славень України (гімн). З23 травня 2010 року селищний голова
Скрипник
став отаманом Коропецької Січі.
Від часів
гетьманування Івана Мазепи в символіку закладалися заклики до
унезалежнення України
Від найдавніших часів людство
використовує найрізноманітніші символи. Мова символів є одним із
найпотужніших засобів, що зв’язує воєдино людську цивілізацію, не дає їй
розпастися на окремі фрагменти та епізоди.
Знаки доби
Символи мають надзвичайно широке поле свого застосування – від
побутово-повсякденного вжитку до релігійної та політичної сфер. Власне,
остання й зумовила виникнення такого специфічного феномену, як політична
символіка, за допомогою якої відбувалася презентація різних концепцій
державності (приміром, ідею суверенітету королівської влади в добу
середньовіччя було висловлено такою популярною геральдичною фігурою, як
лев, що й досі прикрашає ледве не половину державних гербів Європи, а
ідею успадкування імперського статусу – фігурою одно- чи двоголового
орла), політичних ідеологій та рухів (ХХ століття, яке небезпідставно
називають добою ідеологій, дає безліч подібних зразків: комуністична
п’ятикутна зірка, радянський серп і молот, націонал-соціалістична
свастика, фасції італійських фашистів, зелені ґрати румунської
«Залізної гвардії», наваррський ланцюг прапору басків, червоно-чорний
прапор ОУН, республіканська символіка ІРА чи монархічна – юніоністів
Ольстеру тощо), форм і цілей політичної боротьби (зображення оливкової
гілки миру, розірваних кайданів свободи чи лаврового вінка перемоги ніде
у світі не потребує додаткових роз’яснень).
Сьогодні четверта хвиля еміграції, вже зустріла в Канаді упереджене
ставлення з боку третьої повоєнної хвилі: «А ви чого сюди приїхали —
вертайтесь назад розбудовувати Україну!» До того ж четверта хвиля
еміграції збурювала усталену діяльність громадських організацій
діаспори, бо ці в минулому інженери, науковці, професори лаяли
президентів Незалежної України, шукали роботу і не розуміли, чому їм не
допомагають вже влаштовані брати-українці. Та життя все розставило по
своїх місцях.
«Красні» дні
календаря, які ми святкуємо заради застілля, не замислюючись над їхньою
суттю
Усталені культури з тривалою
традицією складаються з органічної системи знаків, що глибоко ввійшли в
рутину, тому вони майже непомітні й їх сприймають природно. Однак у
культурах постколоніальних, де накладаються різні шари сакральних
знаків, деякі вирізняються своєю непришийкобиліхвістістю. До таких
культур безперечно належить і українська.
Що думали кияни про
зовнішню політику напередодні війни
Переглядаючи газети кінця
1930-х – початку 1940-х, можна зробити висновок, що кияни напередодні
війни з Німеччиною жили напруженим духовно-політичним життям. Вони
регулярно збиралися на численні мітинги, на яких одностайно підтримували
рішення партії та уряду, брали участь у політичних кампаніях,
відзначали різноманітні, здебільшого воєнізовані свята. Приміром,
6 серпня 1940 року вперше (і востаннє) в СРСР було відсвятковано день
Хасану – перемоги Червоної армії у військовому конфлікті з Японією на
Далекому Сході.
Багато кіровоградців скрушно хитають головами і
розповідають на всі усюди, що місто в нас, мовляв, провінційне, і все в
ньому провінційне: і історія, і транспорт, і ЖКГ, і бібліотеки, і
кінотеатри, і університети. Звісно, ми не Львів, не Одеса, і, слава
Богу, не затиснутий навсібіч териконами індустріальний Донецьк. Але ж і в
нас є родзинки, від яких не відмовились би найбільші культурні центри
України.
Пророк за межею домівки Про
пророків у своїй
вітчизні написано багато.
Важче їх лише розгледіти поруч та полюбуватися, а потім посумувати з їх
«домашньої незахищеності та невизнаності».
Історія ставить перед
сучасною Росією нові ідеологічні виклики
Графіка:
ТЕРИТОРІАЛЬНІ ЗАВОЮВАННЯ ІМПЕРСЬКОЇ РОСІЇ: "Карта завлювань Росії
показує: європейські надбання були пізніми, що спростовує міф про
спільну українсько-російську історію"
Володіння чужими землями робило росіян постраховиськом усього
континенту і не давало їм стати національною державою, подібною до
інших. Розпад імперії є не втратою, а величезним шансом, першим, за
багато століть в історії цього народу
Одним із видатних
росіян, що поплатилися за покровительство української справи, був
губернатор Ніколай Рєпнін
У 1802 році Лівобережну
Україну було поділено на дві губернії: Чернігівську та Полтавську, які
разом утворювали Малоросійське генерал-губернаторство з
адміністративним центром у Полтаві. З 1816 року генерал-губернатором
став князь Ніколай Грігорьєвіч Рєпнін – освічений і ліберальний
високопосадовець, який щиро полюбив Україну, чимало попрацював для
поліпшення долі й добробуту всіх верств українського суспільства.
В оточенні українців
З Україною Ніколай Рєпнін був пов’язаний і раніше через свою дружину
Варвару Олексіївну Розумовську, онуку гетьмана Кирила Розумовського, з
якою він одружився 1802 року. Взяли шлюб вони в Батурині у присутності
самого гетьмана. Наречена отримала у спадок маєток Яготин
Переяславського повіту, де гетьман Кирило у 1770–1781 роках із допомогою
лубенського полковника Івана Кулябки, великого знавця садівництва,
збудував собі палац і розбив чудовий парк. У цій гетьманській садибі,
яку Розумовський дуже любив, поміж розкішної української природи пізніше
Рєпніну довелося доживати свого віку. Сюди ж у 1840-х роках частенько
навідувався в гості Тарас Шевченко, котрий приятелював із донькою
Рєпніна Варварою. Шевченко з пошаною, навіть із пієтетом ставився до
князя.
Мученицька
доля останнього кошового Запорозької Січі Петра Івановича
Калнишевського є одним із найяскравіших
прикладів історичної несправедливості,
яка багато віків тяжіла над нашим народом. Цікаво, що Калнишевський —
єдина в
історії України відома особа, життя якої припадає на три століття:
народився в
ХVІІ, діяв протягом ХVІІІ, а помер у ХІХ ст. Гетьмана Калнишевський, 25
останніх років свого життя відсидів у кам'яній пастці на Соловка
2010 рік – рік 65-річчя Великої
Перемоги. Музейними засобами ми показуємо велич та значення цієї визначної
події. Насамперед, – звитягу, героїзм і мужність представників
українського народу на усіх ділянках боротьби з нацистськими загарбниками, в тому числі
– визволення України, хід бойових дій в усіх наступальних операціях, тяжкий
фронтовий побут, морально-психологічний стан населення, яке пережило тимчасову
нацистську окупацію, почуття та сподівання народу, ціну Перемоги.
Первые евреи появились в Московском
государстве при Иване
III. Один из премудрых, венецианский еврей Леон, был врачом. Его
медицинская
карьера в Москве анчалась и закончилась трагически. Он, со всей своей
дури,
пообещал вылечить заболевшего сына великого князя - Ивана Молодого,
предложив в
залог свою голову. Молодой князь умер, и этому горе-врачу публично
отрубили
голову в 1490 году.
Первые евреи появились в Московском
государстве при Иване
III. Один из премудрых, венецианский еврей Леон, был врачом. Его
медицинская
карьера в Москве анчалась и закончилась трагически. Он, со всей своей
дури,
пообещал вылечить заболевшего сына великого князя - Ивана Молодого,
предложив в
залог свою голову. Молодой князь умер, и этому горе-врачу публично
отрубили
голову в 1490 году.
Останнім часом Президент
України Віктор Ющенко підписав
низку указів, що стосуються знакових подій вітчизняної історії. У
будь-якій іншій «цивілізованій» країні подібні укази сприйнялися б
належно, оскільки гідне пошанування минулого – це, не лише ознака
високої політичної культури народу, а передусім засіб його національного
самоствердження. В Україні усе не так. «Історичні» укази Ющенка
фактично поділили суспільство навпіл. Виявилося, що такі дати як
300-річчя трагедії Батурина, битви під Берестечком, святкування Дня
Соборності, відзначення бою під Крутами, день народження командира УПА
Юрія Шухевича, створення УПА, і навіть вшанування жертв Голодомору
1932-33 років, у кращому випадку не сприймаються окремими політичними
середовищами, у гіршому – викликають спротив, що проявляється в
зухвалому ігноруванні зазначених указів глави держави.
Шотландія
та Україна: три
століття боротьби за свободу
Що ми знаємо про Шотландію, окрім
таких її стереотипних атрибутів, як шотландське віскі, волинка і кілт
шотландських чоловіків? Так само, як більшість європейців знають про
Україну лише в асоціації з Чорнобилем, варениками і борщем. І це вже
добре, тому що раніше пересічні європейці чи американці вважали, що борщ
– це російська національна страва.
Шотландці в бою. Кадр з фільму "Хоробре
серце"
А чи знає хтось з цих самих пересічних
і навіть непересічних європейців про багату і трагічну історію України,
про її перебування в лоні Російської імперії 350 років? І чи знаємо
щось ми, українці, про національні прагнення шотландців і про те, що
вони вже 300 років як знаходяться в лоні Британської імперії?
Вельмишановний читачу, твоїй увазі подаємо передрук
із газети УКРП «Клич»,
число 41, червень 1996 року, на дуже сьогоденну, скоріше вічну тему – «Хотят
ли
русские войны?» Автор
статті житомирянин, Олександр Батанов, на той час член УРП, зробив витяг
із
книги Штепи «Московство». І нехай читач сам зробить висновок про
дочасність даної теми, а також, можливо захоче продовжити хронологію
«дружніх»
стосунків москалів з сусідами.
Продовжуються
захопливі пошуки альбому з малюнками, написаних особисто Адольфом Гітлером.
Взагалі, про подібні історії можна писати книги і ставити фільми. Ми ж
обмежимося форматом замітки в інтернеті. Все почалося у 1940 році, у Берліні.
Ріббентроп подарував альбом радянському художнику М.Глущенку, який працював на
розвідку СРСР.
Сьогодні четверта хвиля еміграції, вже зустріла в Канаді упереджене
ставлення з боку третьої повоєнної хвилі: «А ви чого сюди приїхали —
вертайтесь назад розбудовувати Україну!» До того ж четверта хвиля
еміграції збурювала усталену діяльність громадських організацій
діаспори, бо ці в минулому інженери, науковці, професори лаяли
президентів Незалежної України, шукали роботу і не розуміли, чому їм не
допомагають вже влаштовані брати-українці. Та життя все розставило по
своїх місцях.
Багато кіровоградців скрушно хитають головами і
розповідають на всі усюди, що місто в нас, мовляв, провінційне, і все в
ньому провінційне: і історія, і транспорт, і ЖКГ, і бібліотеки, і
кінотеатри, і університети. Звісно, ми не Львів, не Одеса, і, слава
Богу, не затиснутий навсібіч териконами індустріальний Донецьк. Але ж і в
нас є родзинки, від яких не відмовились би найбільші культурні центри
України.
Мученицька
доля останнього кошового Запорозької Січі Петра Івановича
